chrome firefox opera safari iexplorer

Про Даля і не тільки – на 215-річчя Козака Луганського

22 листопада 2016 о 15:57
IGotoWorld

Сьогодні день народження, якщо точно, – 215-річчя Володимира Даля, видатного письменника, етнографа і лексикографа, блискучого військового лікаря й автора першого підручника із зоології.  Ну і, звичайно – «батька» Тлумачного словника.

До речі, точна його назва – «Толковый словарь велікорусского наречія русского языка», з чого зрозуміло, що російську  фахівець Даль  розглядав не як мову окремішню, самодостатню, а як один із різновидів, говірок руської мови.

Про самого Даля написано безліч – від Вікіпедії до фундаментальних праць. На біографії ретельно зупинятися не буду. Я краще, як питома луганчанка,  розповім трохи про інше.

Відомо, що Володимир Іванович Даль народився у високоосвіченій дансько-німецькій родині в селищі Луганський завод, яке облаштувалося   довкола  паровозного заводу ім.Гартмана. Свою малу батьківщину не забував ніколи, недарма ж бо письменницькі праці підписував «Козак Луганський», а талановиті оповідання так і назвав  - «Билини й небилиці Козака Луганського».

Загалом проживши в Україні близько 20 років, Даль не раз повертався до  Луганська. Вільно говорив українською. Якось, перебуваючи в Україні, прохопився в листі до дружини: «Я охотно стал опять болтать на этом ясном языке, где речь выходит замысловата, простодушна и очень забавна. Как ни бьешься сказать то же по русски – выходит неясность, натяжка и даже пошло и грубо…»

В Луганську  встановлено  перший у світі пам’ятник Володимирові Далю. Це було  в 1980 році, автори – Ілля Овчаренко і Василь Орлов (у російських джерелах автором називається лише В.Орлов, хоча головну частину праці, напевне, зробив  таки  Овчаренко). Пам’ятник розташований на вулиці імені Даля, перед будівлею фізіотерапевтичної поліклініки, по-місцевому – водолікарні (до речі, дуже гарний будинок, пам’ятка архітектури початку  ХІХ століття).  Не раз, дорогою до осідку Спілки письменників, зупинялася перед пам’ятником із написом: «Владимир Даль (Казак Луганский)».

А обласна організація Спілки письменників України розташовувалася за адресою: вул. Даля, 12, і це був той самий Будинок Даля, рідна оселя  видатного земляка. І зараз виразно бачу внутрішнє облаштування будинка: ліворуч по коридору – маленький кабінет керівника, доброї пам’яті Микити Чернявського, праворуч – велика зала для зборів, де межи зборами працював «штат» аж  із двох людей. Далі коридором – кімната, де стояв… більярд, там місцеві класики знічев’я не одну годину вправлялись у точності письменницьких абриколів, гвинтів та боковиків. А з більярдної  у двері – малесенька комірчинка, де обідали, співали, винятково  української — під чарку й без – і просто гомоніли при  нагоді. В цій комірчині Микита Антонович не раз розповідав нам, молодшим, про «заборонених» Зерова, Плужника, читав якось і Сосюриного «Мазепу» з потертої папірчини (це було наприкінці 70-х – на початку 80-х,  себто ще можна було й «загриміти»)…

Згодом письменників із теплого Далевого гніздечка витрусили, зробили музей Даля. Правильно зробили, земляка шанувати треба.  Інша річ – хто’зна що з тим музеєм  тепер «іхтамнєти» зробили…

Ще один пам’ятник Далю, точніше, погруддя – було встановлено на території  обласного онкодиспансеру. Чому саме там? Бо на той час головним лікарем цього закладу був великий український патріот, письменник, просвітянин і вельми  шляхетний  чоловік – Юрій Олексійович Єненко. Саме його ініціативою і, гадаю, не однією власною копійкою, було це погруддя виготовлене і встановлене. Принагідно – Юрій Єненко доклав величезних зусиль і до відкриття Народного музею Бориса Грінченка в селі Олексіївка Перевальського  району, й до видання українського  альманаха «Бахмутський шлях».

А ще – свого часу президент Л.Кравчук, невдовзі після свого обрання,   запровадив  у областях посади заступників представників президента з гуманітарних питань і запропонував націонал-демократам внести кандидатури. Вячеслав Максимович Чорновіл спитав моєї думки, як на той час голови Луганського Руху, я назвала Єненка. Так Юрій Олексійович очолив напрямок медицини, культури та освіти в Луганській області.  Щоправда, очолив –  голосно сказано. Спротив його українізаторській  (як казали нещодавні партократи-ленінці, а вже – «державники», що засіли у луганській владі) — «прокиївській» позиції був величезний. Плюнув Єненко на партократів та й пішов керувати онкодиспансером. Устиг церкву при лікарні побудувати. І – пішов уже назавжди…

Не знаю, що нині з тими пам’ятниками, зі Східноукраїнським університетом ім.Даля, де у 2014-му отаборилися були сепари та їхні російські куратори зі своїми мінометами. Не знаю наразі, що там і як у рідному Луганську, бо всі мої українські друзі виїхали.

Але, дасть Бог, закінчиться війна, всі повернуться, от і провідаємо Даля, бо свято буде і на його вулиці…

 olena_bondarenkoОлена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

 

16 січня

Інші дати
Народився Гордій Коцюба (Коцегуб)
(1892, с.Костів Харківська область - 1938) — український письменник і публіцист.
Розгорнути
Народилася Леся Кривицька (Єлисеєва)
(1899, м. Чигирин - 1983) - українська актриса, народна артистка України. Ролі: Анна, Предслава ("Украдене щастя", "Сон князя Святослава" І. Франка), Ольга ("Три сестри" А. Чехова), матір ("Вій, вітерець!" Я. Райніса).
Розгорнути