chrome firefox opera safari iexplorer

28 років творчості...Сьогодні народився Василь Симоненко

08 січня 2017 о 10:17
weloveua.com

«Василь Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України»
(Євген Сверстюк)

Він прожив дуже коротке життя – усього 28 років. Але зумів залишити по собі вагомий спадок унікального світовідчуття та безкомпромісної любові до батьківщини, що в ті часи не лише не сприймалося радянською владою, а й просто – знищувалось.

Феномен Василя Симоненка – а саме так можна визначити загальнонаціональне місце черкаського поета в українській поезії середини минулого століття – залишається феноменом навіть серед яскраво обдарованого грона столичних шістдесятників, пише Людмила Тарнашинська у своєму дослідженні «Високі регістри Василя Симоненка».

«У Черкасах добре знали цього худорлявого скромного юнака, адже працював він в обласній пресі, часто бував у трудових колективах області. Вдумливий, спостережливий, серйозний, він ставився до своєї роботи з особливою відповідальністю, бо розумів, що стоїть біля джерел формування світогляду української молоді, замуленого роками неправди й ошуканства. Часто замислювався над «больовими точками» суспільства, розмірковував, яким чином можна подолати культивовану байдужість у людських серцях – так проявлялося почуття його громадянської відповідальності», — згадували його сучасники.

Працюючи в Черкасах, Василь Симоненко часто наїжджав до Києва, де завжди був «своїм» серед митців-шістдесятників. Разом з Аллою Горською, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Ліною Костенко, Іваном Драчем та іншими відвідував відомий Клуб творчої молоді. Але не пасивним слухачем – він сам активно виступав на літературних вечорах, брав участь у творчих дискусіях, виїздив на зустрічі із робітничою і сільською молоддю, мав свідому просвітницьку настанову: розбудити в своїх сучасниках почуття національної гідності, запалити їх прагненням національного відродження.

Його активна громадська діяльність не обмежувалась лише літературно-просвітницькою. Він – активний учасник комісії, яка взялася перевіряти чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і шукати місця таємного поховання жертв сталінських репресій.

«Василь Симоненко і Алла Горська обійшли десятки побілякиївських сіл, опитали сотні людей і з допомогою своїх добровільних помічників з числа тамтешніх жителів виявили урочища, де ревні служителі більшовицького режиму ховали сліди своїх жахливих злочинів. Відомо, що саме за участю Василя Симоненка були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук’янівському, Васильківському кладовищах, у Биківнянському лісі», — пише Людмила Тарнашинська.

Такий завзятий пошук історичної правди і смілива громадянська позиція зіграли свою роль у тогочасній радянській системі. І, хтозна, може, невипадково відбулося і те фатальне побиття Василя Симоненка працівниками міліції, яке і призвело до його передчасної смерті?..

Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Що я можу сказати про себе?..

Примітно, що за поетового життя побачила світ лише одна його збірка – «Тиша і грім» (1962). Решту Василевих збірок його друзям доводилося «пробивати» у друк неймовірними зусиллями вже по його смерті, пише Людмила Тарнашинська у своєму дослідженні.

Так, фактично вже самостійним життям зажили (хоч і понівечені цензурою) Симоненкові книжки: «Земне тяжіння», збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), «Избранная лирика» (1968).

Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Задивляюсь у твої зіниці

Далі — аж через п’ятнадцять літ – «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985), книжечки для дітей, творячи в атмосфері українського культурного космосу той феномен Симоненка.

symonenko2

Його досі намагаються збагнути навіть самі представники когорти шістдесятників: «... ми відчували щось вище в ньому: він був на висоті лету в невідоме».

Послухайте ЖИВИЙ ГОЛОС Василя Симоненка: Лебеді материнства

Друзі-шістдесятники про Симоненка

Євген Сверстюк:

«Василь був худющий і кострубатий... Він уперто, насуплено дивився в корінь. Сам він, наче корінь, вийшов з землі, з органічною любов’ю до неї і свого селянського роду»

«З ним не можна було сперечатися – він не висловлював квапливих напівдумок, він про все подумав і там, де інші багато й неясно балакають, – мовчав. Уся наша втіха, що цей його стиль відбився в тому, що він залишив нам»

«Шевченко розмовляв з Богом, присутність якого відчував постійно. Симоненко навчився говорити, як перед Богом»

Борис Олійник:

«... худорлявий, середнього зросту, з помірною засмагою та по-сільському зачесаною чуприною. Коли щось і виділяло його з-поміж інших, то хіба характерне полтавське “ель” та ще іронічність (найперше стосовно себе). І прихована за цією іронічністю схильність до самоаналізу»

Олексій Дмитренко:

«Мовчазний і водночас іронічно-колючий. Худорлявий, у благенькому й вицвілому, немов розчиненому в коромислах диму, сіро-білому плащику чорночуб Василь, мав він по-чоловічому чоласте обличчя з гострими, випуклими крізь землисто-зжовклу шкіру жовнами»

Ірина Жиленко:

«...Василь Симоненко писав просто і чесно, він тільки виписувався, тільки починався. Йому, відірваному від столиці і її новацій, було найтяжче. Симоненкові судився найдовший шлях у поезію і – на пекучий сум – найкоротше життя»

Анатоль Перепадя згадує, як перед тим кілька тижнів поспіль щоп’ятниці збирав своїх друзів Іван Світличний, і всі вони їхали нічним потягом до Черкас, аби провідати Василя в лікарні, де доводилося себе «брати в руки», аби не видавали емоції. «...Усю розмову вів сам Василь, не втративши в своїй хворобі ні властивої йому дотепности, ні невситимої цікавости до всього, що відбувається за стінами лікарні. От тільки подих у нього був частий. Світличний привіз, пам’ятаю, якісь останні ліки проти раку, попросив сестру, щоб вона робила уколи. Але найважливіше, чого тоді потребував хворий, – це присутність друзів (ми це добре розуміли). Це була козацька смерть (13 грудня 1963 р.), і мені, авторові цих рядків, і Світличному, як він потім згадував про це не раз, відпечаталася в пам’яті Симоненкова приказка на переказувані йому в палаті літературні й політичні події: це фашизм, фашизм...». Із Симоненковими рукописами, поскладуваними до портфеля Анатоля Перепаді, поверталися вони з Іваном Світличним холодного грудневого дня 1963 року з Черкас до Києва, поховавши черкаського друга, «осиротілі невтішно і назавше».

Іван Дзюба

«Щира дружба і, сказати б, якась взаємна закоханість лучила Івана Світличного і Василя Симоненка, який зупинявся в нього під час своїх приїздів до Києва, ділився своїми творчими задумами, “начитував” на Іванів магнітофон нові поезії. Саме завдяки Світличному було збережено багато неопублікованих тоді (та й довго ще після того) творів Симоненка; саме завдяки Світличному вони знайшли шлях до “самвидаву”, а потім і на Захід».

Ще одна цікава подробиця: в тій пачці листів Симоненка, що зберігалися у Світличних, на кожному листі ліворуч зверху каліграфічним почерком поета виведено: “СЛАВА УКРАЇНІ” (зі спогадів М. Осадчого та з публікації листів В. Симоненка в «Сучасності»).

До речі

symonenkoФонд Миколи Томенка «Рідна країна» та Національна радіокомпанія України видали компакт-диск «Лебеді материнства. Живий голос Василя Симоненка», до складу якого увійшли 17 унікальних записів авторського виконання поетом своїх творів, а також кращі фонограми поезій Василя Симоненка та музичні твори на його вірші з фондів Українського радіо. Цей диск безкоштовно поширювався у навчальних закладах України.

Послухати твори В. Симоненка онлайн можна тут. 

«Рідна країна»

27 квітня

Інші дати
Народився Олександр Беретті
(1816, м.Петербург, Росія – 1895) – український та російський архітектор, син Вікентія Беретті. Участник проектування Володимирського собору в Києві. За проектами Олександра Беретті збудовано 23 будівлі в ряді міст України. За проектами його батька Вікентія Беретті (14.06.1781 – 1842) в Києві збудовані будівлі Київського університету, обсерваторії і інституту благородних дівиць (нині Жовтневий палац).
Зелена піна лісу молодого Дрімотно плеще, як на морі шум. Блакитні тіні впали на дорогу, Заворожили мудрі бджоли ум. Стоять дуби замислено і строго. Тут — перейшовши молодий самум — Собі поставлю келію убогу, Щільник пахучий для останніх дум. (Максим Рильський)
Розгорнути