chrome firefox opera safari iexplorer

Б’ю чолом! Микола Сом. Вдячні слова поетові до дня народження

05 січня 2017 о 11:14
vasylsymonenko.in.ua

На Луганщині у 80-ї роки одним із найбільших літературних свят були Сосюринські читання. Письменники з усієї  України збирались у обласному центрі, відбувалася велика зустріч із читацьким загалом у драмтеатрі чи бібліотеці ім. Горького. Увечері – грандіозні, з розмахом, посиденьки за участі обкомівського начальства й цілої купи непомітних, але вельми уважних товаришочків. А наступного дня красне письменство  роз’їжджалося у міста й містечка області, де все відбувалося тим же порядком, але менш помпезно.

Здається, у 1980 році  в складі київської делегації, разом із Є.Доломаном, В.Лагодою, Б.Степанюком і ще кількома авторами, на Сосюринські читання приїхав Микола Сом. Він був неймовірно красивий – із буйною чуприною, яскраво-блакитними очима, теплим голосом,  із неповторним гумором. Чимало місцевих поеток і читачок,  молодих і не дуже, просто таки їли Сома очима.  Але він був з усіма однаково милий, гречний – і тільки. Микола любив Ніну. Він говорив про дружину постійно, ніжно, захоплено і так, як говорять про найближчого друга.

 …Минають літа за літами,
Ми слухаєм спів солов’я,
Любов не старіє, і ми не старіємо,
Вірна дружино моя.
Цілуються хвилі на морі,
Колишуться мрійно гаї,
Навіки у душу мою задивилися
Очі тво
ї… 

Ще мені випало щастя слухати оповіді Сома про його близького друга Василя Симоненка і навіть уривки з книги, яку він мріяв написати й видати (згодом таки видав).

    Микола Данилович дав мені рекомендацію до Спілки письменників України (тоді ще не Національної, як зараз, а просто – Спілки). Коли за мене взялася гебня з усіма наслідками —  повернули документи з СПУ, розсипали рукопис —  він ходив по якихось інстанціях, намагався мене захищати, ходив безнадійно і це розумів, але відчував відповідальність за людину, яку рекомендував до Спілки.

  Микола Сом народився 5 січня 1935 року в с.Требухів Броварського району на Київщині, в родині сільського коваля. Крім Миколи, народилося ще  восьмеро сестер і двоє братів, із яких вижило шестеро. Родина тяжко бідувала.

У 1946р. від тяжких  поранень, отриманих на фронті, та сухот помер  батько, а через рік  залишила цей світ і мама. Дітей піднімала  найстарша сестра Софія, якій і самій тоді було трохи за двадцять. Малеча допомагала сестрі, як могла:Миколка пас корови, працював у колгоспі – «на ланці», бавив маленьку Надійку.

У школі вчився охоче, дуже любив читати – по книжки не раз ходив пішки   до Броварської бібліотеки. А ще Миколку вабило і кликало море, навіть вирішив уже було вступати до морського військового училища, та директор Требухівської сільської школи відрадив,  уже тоді розгледівши у хлопця неабиякий літературний талант.

1952 року юнак вступив до Київського державного університету ім. Т.Шевченка, на журналістське відділення філологічного факультету. В університеті познайомився і здружився на все життя з Василем Симоненком. В університеті ж таки зустрів своє  велике кохання – студентку Ніну Голоненко, у 1959р. молоді люди побралися, за рік народилася донька Оксана.

Микола відвідував університетську літературну студію, куди запрошували П.Тичину і В.Сосюру, М.Рильского та М.Стельмаха, інших відомих письменників. Також брав участь у роботі літстудії при видавництві «Молодь», яку очолював поет Дмитро Білоус.

По завершенні навчання рік працював у газеті «Нафтовик Борислава», згодом – у журналі «Зміна», газетах «Друг читача», «Вечірній Київ», редактором видавництва «Музична Україна», завідував відділом пропаганди Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка.

Перші вірші Миколи Сома друкувалися в районній газеті. Перша поетична збірка  — «Йду на побачення» — вийшла друком у 1957 році. Загалом же авторству М.Сома належать близько двадцяти поетичних збірок, єдина книга про Василя Симоненка – «З матір’ю на самоті” (2005р.), науково-популярне видання про життя і творчість видатного українського композитора – «Платон Майборода: милий спомин на серці собі пов'яжи».

Книга «Присвяти і послання» була визнана найкращою поетичною збіркою 1983 року, а її автор став лауреатом літературної премії імені Володимира Сосюри.

За два роки з’явилася унікальна збірка поезій – «Хроніка воєнного дитинства», зі сторінок якої постає війна, побачена дитячими очима. Цю збірку Спілка письменників висунула на здобуття премії імені Тараса Шевченка. Одначе компартійні бонзи наклали вето – мовляв, поет безпартійний, та ще й якийся «занадто  український»,  до того ж товаришує  «не з тими» — Симоненком, Вінграновським, Драчем…

Микола Сом був неабияким експериментатором. Ось як  писав про Сомові «епітафії» літературознавець Юрій Ковалів у «Літературознавчій енциклопедії»: «Цікавий різновид цього жанру, поєднаний з пародією, розвинув М. Сом у своїй збірці «Сто епітафій», переадресовуючи її дошкульні тексти живим…»

А це вже – про «придибенції»:«Придибенція — гумористичний жанр, невеликий за обсягом твір, в основу якого покладено реальну подію,курйозний випадок із суспільного чи літературного життя, анекдот, жарт; запроваджений М. Сомом».

Просто-таки величезне місце у великому Сомовому серці посідала Пісня. Так написав він колись про українську пісню:

 Ти вся в мені — від сонечка до грому,

Від крику «ой!» до ніжного «люблю»,

До тебе я вертаюсь, як додому,

Коли забуду щось чи загублю.

 

Живи в мені! Ти спів святий Тараса,

Ти Гонти клич, Нечаєві мечі.

Пройдешніх днів, прийдешніх днів окраса,

Живи в мені при сонці і свічі.

 

На ясні зорі і на тихі води

Виводь мене, учителько моя.

Твій кожний заспів — заклик до свободи,

А кожний приспів — серце солов’я…

На слова М.Сома композитори П.Майборода, О.Сандлер, В.Верменич, інші не менш відомі  автори  музики створили понад сто пісень. Вони, ці пісні – ніжні й  світлі, вони линуть невимушено й одразу запам’ятовуються. «Вишиванка», «В парі линуть голуби» , «Квіти говорять», «Польова царівна», «Подаруй мені зорю»  нерідко сприймаються як народні, вони стали улюбленими для багатьох українців. Моя улюблена – оця:

Пливе Дніпро до моря синього,

Моя душа до моря поспіша.

Пливе Дніпро до моря синього,
Пливуть сади, немов ростуть з води…

Прості, легкі слова – і стільки в них любові до рідного краю, що душа тріпоче, ніби квітуча вишнева гілка на весняному вітерці…

Відома всім з дитинства  колискова «Рученьки-ніженьки» на слова Миколи Сома протягом 24 років лунала в ефірі телепрограми «На добраніч, діти» та увійшла до Книги рекордів Гіннеса.   

Варто сказати, що великим покликанням і великою любов’ю Миколи Даниловича, крім літератури, було вчителювання. Впродовж десяти років – із  1990р. — викладав за власною програмою українську мову та  літературу, поетику, журналістику  та риторику  в Требухівській середній школі, у київських школах № 283 та №298. Згодом, на запрошення районного управління освіти, вів  ці уроки у школах усього Броварського району.

Питають знов, чого се я мовчу

                Чом не кричу, коли кричить каміння?

                Що я скажу своєму читачу?

                Мій дорогий! Та я ж дітей учу

                Складать слова — найвищого уміння…

Учитель від Бога,  Микола Сом єдиний із київських поетів  мав звання «Відмінник освіти України».

Миколи Даниловича Сома не стало 27  березня 2013 року.

У вересні 2016р. в Требухові було відкрито пам’ятник Миколі Сому. Виготовлено і встановлено його  за підтримки Фонду Миколи Томенка  «Рідна країна». Автори – відомі скульптори О.Сидорук та Б.Крилов.

Микола Сом залишається у вдячній пам’яті дуже багатьох людей, адже він любив і вмів спілкуватися, охоче дарував свої книжки (маю також подарунок – збірку «Б’ю чолом!» 1978р. Він часто  підписував листи і книги так: «Б’ю чолом! Микола Сом»).

Він залишається у своїх поезіях і піснях – неймовірно красивий і неповторно ліричний. Він залишив нам «Телеграму із сільради», «Лист чорноокій мурашці», «Сомову вулицю» й багато — багато віршів, де ніжність і тонкий  гумор зненацька сплітаються  з тугою-печаллю. Він залишив (це ще одни мій улюблений твір)  «Серце, пробите стрілою»:

Смішить  моїх  друзів  наколка  моя...
Людиною  ставши  старою,
Я  всім  простягаю  коротке  ім’я
І  серце,  пробите  стрілою.
Ой  що  я  накоїв  -  малий  самодур?
Вгадав  свою  долю  душею  малою,
Що  справді  поцілить  небесний  Амур
У  серце,  пробите  стрілою.
А  кажуть,  що  серце  -
се  той  же  кулак,
Чому  ж  коли  б’ється,
то  плаче  порою?
Відбив  я  у  ранах  стонадцять  атак
На  серце,  пробите  стрілою.
Ах  люди  ви,  люди!..  Які  ж  ви  слабі!
Зачаті  любов’ю  чи  силою  злою?..
Мій  ніжний  Амуре!  Спасибі  тобі
За  серце,  пробите  стрілою.
Летить  і  минає  життя  мого  мить,
Я  тихо  всміхнуся  і  вийду  зі  строю...
Ой  що  се  у  грудях  щемить  і  болить?
То  серце,  пробите  стрілою!
...

 

Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі