chrome firefox opera safari iexplorer

Б’ю чолом! Микола Сом. Вдячні слова поетові до дня народження

05 січня 2017 о 11:14
vasylsymonenko.in.ua

На Луганщині у 80-ї роки одним із найбільших літературних свят були Сосюринські читання. Письменники з усієї  України збирались у обласному центрі, відбувалася велика зустріч із читацьким загалом у драмтеатрі чи бібліотеці ім. Горького. Увечері – грандіозні, з розмахом, посиденьки за участі обкомівського начальства й цілої купи непомітних, але вельми уважних товаришочків. А наступного дня красне письменство  роз’їжджалося у міста й містечка області, де все відбувалося тим же порядком, але менш помпезно.

Здається, у 1980 році  в складі київської делегації, разом із Є.Доломаном, В.Лагодою, Б.Степанюком і ще кількома авторами, на Сосюринські читання приїхав Микола Сом. Він був неймовірно красивий – із буйною чуприною, яскраво-блакитними очима, теплим голосом,  із неповторним гумором. Чимало місцевих поеток і читачок,  молодих і не дуже, просто таки їли Сома очима.  Але він був з усіма однаково милий, гречний – і тільки. Микола любив Ніну. Він говорив про дружину постійно, ніжно, захоплено і так, як говорять про найближчого друга.

 …Минають літа за літами,
Ми слухаєм спів солов’я,
Любов не старіє, і ми не старіємо,
Вірна дружино моя.
Цілуються хвилі на морі,
Колишуться мрійно гаї,
Навіки у душу мою задивилися
Очі тво
ї… 

Ще мені випало щастя слухати оповіді Сома про його близького друга Василя Симоненка і навіть уривки з книги, яку він мріяв написати й видати (згодом таки видав).

    Микола Данилович дав мені рекомендацію до Спілки письменників України (тоді ще не Національної, як зараз, а просто – Спілки). Коли за мене взялася гебня з усіма наслідками —  повернули документи з СПУ, розсипали рукопис —  він ходив по якихось інстанціях, намагався мене захищати, ходив безнадійно і це розумів, але відчував відповідальність за людину, яку рекомендував до Спілки.

  Микола Сом народився 5 січня 1935 року в с.Требухів Броварського району на Київщині, в родині сільського коваля. Крім Миколи, народилося ще  восьмеро сестер і двоє братів, із яких вижило шестеро. Родина тяжко бідувала.

У 1946р. від тяжких  поранень, отриманих на фронті, та сухот помер  батько, а через рік  залишила цей світ і мама. Дітей піднімала  найстарша сестра Софія, якій і самій тоді було трохи за двадцять. Малеча допомагала сестрі, як могла:Миколка пас корови, працював у колгоспі – «на ланці», бавив маленьку Надійку.

У школі вчився охоче, дуже любив читати – по книжки не раз ходив пішки   до Броварської бібліотеки. А ще Миколку вабило і кликало море, навіть вирішив уже було вступати до морського військового училища, та директор Требухівської сільської школи відрадив,  уже тоді розгледівши у хлопця неабиякий літературний талант.

1952 року юнак вступив до Київського державного університету ім. Т.Шевченка, на журналістське відділення філологічного факультету. В університеті познайомився і здружився на все життя з Василем Симоненком. В університеті ж таки зустрів своє  велике кохання – студентку Ніну Голоненко, у 1959р. молоді люди побралися, за рік народилася донька Оксана.

Микола відвідував університетську літературну студію, куди запрошували П.Тичину і В.Сосюру, М.Рильского та М.Стельмаха, інших відомих письменників. Також брав участь у роботі літстудії при видавництві «Молодь», яку очолював поет Дмитро Білоус.

По завершенні навчання рік працював у газеті «Нафтовик Борислава», згодом – у журналі «Зміна», газетах «Друг читача», «Вечірній Київ», редактором видавництва «Музична Україна», завідував відділом пропаганди Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка.

Перші вірші Миколи Сома друкувалися в районній газеті. Перша поетична збірка  — «Йду на побачення» — вийшла друком у 1957 році. Загалом же авторству М.Сома належать близько двадцяти поетичних збірок, єдина книга про Василя Симоненка – «З матір’ю на самоті” (2005р.), науково-популярне видання про життя і творчість видатного українського композитора – «Платон Майборода: милий спомин на серці собі пов'яжи».

Книга «Присвяти і послання» була визнана найкращою поетичною збіркою 1983 року, а її автор став лауреатом літературної премії імені Володимира Сосюри.

За два роки з’явилася унікальна збірка поезій – «Хроніка воєнного дитинства», зі сторінок якої постає війна, побачена дитячими очима. Цю збірку Спілка письменників висунула на здобуття премії імені Тараса Шевченка. Одначе компартійні бонзи наклали вето – мовляв, поет безпартійний, та ще й якийся «занадто  український»,  до того ж товаришує  «не з тими» — Симоненком, Вінграновським, Драчем…

Микола Сом був неабияким експериментатором. Ось як  писав про Сомові «епітафії» літературознавець Юрій Ковалів у «Літературознавчій енциклопедії»: «Цікавий різновид цього жанру, поєднаний з пародією, розвинув М. Сом у своїй збірці «Сто епітафій», переадресовуючи її дошкульні тексти живим…»

А це вже – про «придибенції»:«Придибенція — гумористичний жанр, невеликий за обсягом твір, в основу якого покладено реальну подію,курйозний випадок із суспільного чи літературного життя, анекдот, жарт; запроваджений М. Сомом».

Просто-таки величезне місце у великому Сомовому серці посідала Пісня. Так написав він колись про українську пісню:

 Ти вся в мені — від сонечка до грому,

Від крику «ой!» до ніжного «люблю»,

До тебе я вертаюсь, як додому,

Коли забуду щось чи загублю.

 

Живи в мені! Ти спів святий Тараса,

Ти Гонти клич, Нечаєві мечі.

Пройдешніх днів, прийдешніх днів окраса,

Живи в мені при сонці і свічі.

 

На ясні зорі і на тихі води

Виводь мене, учителько моя.

Твій кожний заспів — заклик до свободи,

А кожний приспів — серце солов’я…

На слова М.Сома композитори П.Майборода, О.Сандлер, В.Верменич, інші не менш відомі  автори  музики створили понад сто пісень. Вони, ці пісні – ніжні й  світлі, вони линуть невимушено й одразу запам’ятовуються. «Вишиванка», «В парі линуть голуби» , «Квіти говорять», «Польова царівна», «Подаруй мені зорю»  нерідко сприймаються як народні, вони стали улюбленими для багатьох українців. Моя улюблена – оця:

Пливе Дніпро до моря синього,

Моя душа до моря поспіша.

Пливе Дніпро до моря синього,
Пливуть сади, немов ростуть з води…

Прості, легкі слова – і стільки в них любові до рідного краю, що душа тріпоче, ніби квітуча вишнева гілка на весняному вітерці…

Відома всім з дитинства  колискова «Рученьки-ніженьки» на слова Миколи Сома протягом 24 років лунала в ефірі телепрограми «На добраніч, діти» та увійшла до Книги рекордів Гіннеса.   

Варто сказати, що великим покликанням і великою любов’ю Миколи Даниловича, крім літератури, було вчителювання. Впродовж десяти років – із  1990р. — викладав за власною програмою українську мову та  літературу, поетику, журналістику  та риторику  в Требухівській середній школі, у київських школах № 283 та №298. Згодом, на запрошення районного управління освіти, вів  ці уроки у школах усього Броварського району.

Питають знов, чого се я мовчу

                Чом не кричу, коли кричить каміння?

                Що я скажу своєму читачу?

                Мій дорогий! Та я ж дітей учу

                Складать слова — найвищого уміння…

Учитель від Бога,  Микола Сом єдиний із київських поетів  мав звання «Відмінник освіти України».

Миколи Даниловича Сома не стало 27  березня 2013 року.

У вересні 2016р. в Требухові було відкрито пам’ятник Миколі Сому. Виготовлено і встановлено його  за підтримки Фонду Миколи Томенка  «Рідна країна». Автори – відомі скульптори О.Сидорук та Б.Крилов.

Микола Сом залишається у вдячній пам’яті дуже багатьох людей, адже він любив і вмів спілкуватися, охоче дарував свої книжки (маю також подарунок – збірку «Б’ю чолом!» 1978р. Він часто  підписував листи і книги так: «Б’ю чолом! Микола Сом»).

Він залишається у своїх поезіях і піснях – неймовірно красивий і неповторно ліричний. Він залишив нам «Телеграму із сільради», «Лист чорноокій мурашці», «Сомову вулицю» й багато — багато віршів, де ніжність і тонкий  гумор зненацька сплітаються  з тугою-печаллю. Він залишив (це ще одни мій улюблений твір)  «Серце, пробите стрілою»:

Смішить  моїх  друзів  наколка  моя...
Людиною  ставши  старою,
Я  всім  простягаю  коротке  ім’я
І  серце,  пробите  стрілою.
Ой  що  я  накоїв  -  малий  самодур?
Вгадав  свою  долю  душею  малою,
Що  справді  поцілить  небесний  Амур
У  серце,  пробите  стрілою.
А  кажуть,  що  серце  -
се  той  же  кулак,
Чому  ж  коли  б’ється,
то  плаче  порою?
Відбив  я  у  ранах  стонадцять  атак
На  серце,  пробите  стрілою.
Ах  люди  ви,  люди!..  Які  ж  ви  слабі!
Зачаті  любов’ю  чи  силою  злою?..
Мій  ніжний  Амуре!  Спасибі  тобі
За  серце,  пробите  стрілою.
Летить  і  минає  життя  мого  мить,
Я  тихо  всміхнуся  і  вийду  зі  строю...
Ой  що  се  у  грудях  щемить  і  болить?
То  серце,  пробите  стрілою!
...

 

Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

21 лютого

Інші дати
Міжнародний день рідної мови
«Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів». Василь Захарченко
Розгорнути
Народився Дмитро Нитченко (Чуб)
(1905, м. Зіньків Полтавської обл. - 1999) - український письменник, педагог, громадський діяч. Активний представник української діаспори в Австралії. Автор збірки оповідей "Живий Шевченко", книжок "Стежками пригод" та "Слідами Миклухи-Маклая", багатьох оповідань, віршів, нарисів про подорожі.
Розгорнути
Народився Вікентій Хвойка
(1850, с.Семин, Чехія - 1914) - український археолог чеського походження. Відкрив пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4–3 тис. до н. е.).
Розгорнути
Народився Дмитро Мілютенко
(1899, м. Слов"янськ - 1966), український актор, народний артист СРСР. Ролі: Пузир ("Хазяїн" Карпенка-Карого), Хлопов ("Ревізор" Гоголя), Часник ("В степах України" Корнійчука).
Розгорнути