chrome firefox opera safari iexplorer

Радянська агресія у Вільнюсі: спогади тогочасної голови Громади українців Литви

17 січня 2017 о 11:15
dif.org.ua

Події 13-14 січня 1991 р. у Вільнюсі: спогади Людмили Жильцової (Вусик), на той час — голови Громади українців Литви:

— Це було якраз 13 січня. В цей день зранку я поїхала до Громади, позабирала символіку, списки членів Громади, побувала в Саюдісі, там була досить тривожна ситуація, бо інформація про рух у військовому містечку був досить жвавим, звідти час від часу виїжджали криті вантажівки з військовими і наші хлопці на повороті, коли вантажівки гальмували, чіплялися за борт і кидали листівки — заклики не стріляти в мирних людей.

Я після Саюдісу пішла до Сейму, де було досить багато людей і серед маси прапорів майорів наш прапор, була там декілька годин. Потім зайшла до Сейму і була на зв’язку з Києвом (С Рябошапка) та Львовом з Надією (випало призвіще з пам’яті, газета «За Вільну Україну», здається, Драч). За 3-4 години до штурму хтось із депутатів попросив мене виступити в тимчасовій студії, яка була в приміщені Сейму, попросивши почекати декілька хвилин, бо в цей час біля мікрофону був В Ландсбергіс, який звертався до всього світу за допомогою. Ми розминулися з ним, привітавшись.

Біля мікрофону я була десь біля години, бо експромтом зверталася трьома мовами: українською, литовською, російською, закликаючи підтримати незалежність Литви, читала декілька днів написаний вірш Д. Павличка «Литва, як жаль, що ти мені не рідна мати…» Після я залишила студію, парламентар А.Сакалас запропонував залишитися в приміщені, але я знову з вікна побачила наш прапор, і совість мене почала гризти, що я в теплі, а наші стоять під пронизливим вітром з річки, хоча пізніше пошкодувала, бо була в короткій куртці і скоро задубіла.

Через деякий час у натовпі почалося хвилювання, виявилося, що біля Кабінету міністрів було намагання захопити приміщення, і ми побігли туди, але «єдінствеників» уже ізолювали. Було вже за північ, і ми ( я, Валя Кукенєнє з чоловіком, Іван Юзич) вирішили піти додому переодягдися, бо тремтіли від холоду.

Транспорт уже не ходив, і ми пішли пішки, але біля річки розділилися, я пішла до Шяшкінєс, а всі інші — до Жирмунай. Переді мною ішла група литовців, я за ними. Коли ми перейшли міст біля педагогічного інституту (тепер там університет з іншою назвою), то пішла перша колона під містком з критих вантажівок з написом «люди», бронетранспортери.

Ми перейшли вулицю в непрямку Шяшкінєс, і тут з’яявилася друга колона — вже тяжких танків, повертали вони в напрямку телевежі. Ми застигли від цього, бо мирне місто спало, життя вирувало тільки біля Сейму, радіо та телекомітету, біля телевежі. Група литовців стояла на тротуарі, а я застигла ближче до дороги, випроставши руки до танкистів і кричала: «Куди ви їдете, що ви будете робити?..», але гул стояв такий, що навіть я не чула свого голосу, а танкісти тільки шкірили зуби. Я помітила, що це були старші, десь 30-35 років, бо наступного дня в танках були зовсім юні солдати.

Раптом на самому повороті один танк заглох, а другий почав повертати гусениці в мій бік. Я тоді не усвідомила небезпеки, але одна жіночка закричала несамовито «Єзус Марія!», і я механічно відскочила, а по моїх слідах проїхали гусениці. Не могла оговтатися до самого дому.

Прийшла додому, взяла свою дублянку і хотіла повернутися до Сейму, але доня лягла на порозі і, ридаючи, вмовляла мене не покидати її. Я залишилася і ввімкнула телебачення, й якраз застала момент, коли на камеру ідуть солдати з автоматами, а через декікала секунд камери були перекинуті й трансляція припинилася. Невідомість лякала. І тут зателефонувала Валя Кукенєнє, що є радіотрансляція зі станції під Каунасом, і майже до ранку я лежала, тримаючи в обіймах радіоприймач.

Зранку я вже знала про жертви, тому поїхала до телевежі, де всередині по периметру паркана стояли танки, й там були зовсім юні хлопці. Почала говорити з хлопцем, який сидів на башті, але він мовчав, а потім заліз усередину і почав наводити дуло на мене. Я кричала йому, що я як його мати, але він більше не показався.

Намагалася говорити з іншими, але вони не йшли на контакт, і тільки один хлопець сказав, що він із Запоріжжя, і ми почали перекрикуватися. Я прокричала йому свій номер телефону і просила не виконувати наказ стріляти, а, якщо буде можливо, то тікати. І тут здалеку появився офіцер, і хлопчина відвернувся від мене…

23 листопада

Інші дати
Народився Микола Бунге
(1823, м.Київ – 1902) – вчений-економіст, державний діяч. Голова Кабінету Міністрів Російської імперії з 1887 до 1895 рр. За його керування бюджет вперше дістає статус документу обов'язкового до виконання всіма відомствами. У 1887 році добився скасування подушної податі з селян, за його ініціативою введено правила, що регламентували умови праці фабричних працівників. Підтримка М.Бунге розвитку індустрії України, іноземні інвестиції подвоїли видобуток вугілля в Донбасі та активно розвивали залізорудну промисловість Криворіжжя.
Розгорнути
Народився Микола Носов
(1908, м.Київ – 1976) – радянський письменник, автор знаменитої трилогії «Незнайко».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі