chrome firefox opera safari iexplorer

Радянська агресія у Вільнюсі: спогади тогочасної голови Громади українців Литви

17 січня 2017 о 11:15
dif.org.ua

Події 13-14 січня 1991 р. у Вільнюсі: спогади Людмили Жильцової (Вусик), на той час — голови Громади українців Литви:

— Це було якраз 13 січня. В цей день зранку я поїхала до Громади, позабирала символіку, списки членів Громади, побувала в Саюдісі, там була досить тривожна ситуація, бо інформація про рух у військовому містечку був досить жвавим, звідти час від часу виїжджали криті вантажівки з військовими і наші хлопці на повороті, коли вантажівки гальмували, чіплялися за борт і кидали листівки — заклики не стріляти в мирних людей.

Я після Саюдісу пішла до Сейму, де було досить багато людей і серед маси прапорів майорів наш прапор, була там декілька годин. Потім зайшла до Сейму і була на зв’язку з Києвом (С Рябошапка) та Львовом з Надією (випало призвіще з пам’яті, газета «За Вільну Україну», здається, Драч). За 3-4 години до штурму хтось із депутатів попросив мене виступити в тимчасовій студії, яка була в приміщені Сейму, попросивши почекати декілька хвилин, бо в цей час біля мікрофону був В Ландсбергіс, який звертався до всього світу за допомогою. Ми розминулися з ним, привітавшись.

Біля мікрофону я була десь біля години, бо експромтом зверталася трьома мовами: українською, литовською, російською, закликаючи підтримати незалежність Литви, читала декілька днів написаний вірш Д. Павличка «Литва, як жаль, що ти мені не рідна мати…» Після я залишила студію, парламентар А.Сакалас запропонував залишитися в приміщені, але я знову з вікна побачила наш прапор, і совість мене почала гризти, що я в теплі, а наші стоять під пронизливим вітром з річки, хоча пізніше пошкодувала, бо була в короткій куртці і скоро задубіла.

Через деякий час у натовпі почалося хвилювання, виявилося, що біля Кабінету міністрів було намагання захопити приміщення, і ми побігли туди, але «єдінствеників» уже ізолювали. Було вже за північ, і ми ( я, Валя Кукенєнє з чоловіком, Іван Юзич) вирішили піти додому переодягдися, бо тремтіли від холоду.

Транспорт уже не ходив, і ми пішли пішки, але біля річки розділилися, я пішла до Шяшкінєс, а всі інші — до Жирмунай. Переді мною ішла група литовців, я за ними. Коли ми перейшли міст біля педагогічного інституту (тепер там університет з іншою назвою), то пішла перша колона під містком з критих вантажівок з написом «люди», бронетранспортери.

Ми перейшли вулицю в непрямку Шяшкінєс, і тут з’яявилася друга колона — вже тяжких танків, повертали вони в напрямку телевежі. Ми застигли від цього, бо мирне місто спало, життя вирувало тільки біля Сейму, радіо та телекомітету, біля телевежі. Група литовців стояла на тротуарі, а я застигла ближче до дороги, випроставши руки до танкистів і кричала: «Куди ви їдете, що ви будете робити?..», але гул стояв такий, що навіть я не чула свого голосу, а танкісти тільки шкірили зуби. Я помітила, що це були старші, десь 30-35 років, бо наступного дня в танках були зовсім юні солдати.

Раптом на самому повороті один танк заглох, а другий почав повертати гусениці в мій бік. Я тоді не усвідомила небезпеки, але одна жіночка закричала несамовито «Єзус Марія!», і я механічно відскочила, а по моїх слідах проїхали гусениці. Не могла оговтатися до самого дому.

Прийшла додому, взяла свою дублянку і хотіла повернутися до Сейму, але доня лягла на порозі і, ридаючи, вмовляла мене не покидати її. Я залишилася і ввімкнула телебачення, й якраз застала момент, коли на камеру ідуть солдати з автоматами, а через декікала секунд камери були перекинуті й трансляція припинилася. Невідомість лякала. І тут зателефонувала Валя Кукенєнє, що є радіотрансляція зі станції під Каунасом, і майже до ранку я лежала, тримаючи в обіймах радіоприймач.

Зранку я вже знала про жертви, тому поїхала до телевежі, де всередині по периметру паркана стояли танки, й там були зовсім юні хлопці. Почала говорити з хлопцем, який сидів на башті, але він мовчав, а потім заліз усередину і почав наводити дуло на мене. Я кричала йому, що я як його мати, але він більше не показався.

Намагалася говорити з іншими, але вони не йшли на контакт, і тільки один хлопець сказав, що він із Запоріжжя, і ми почали перекрикуватися. Я прокричала йому свій номер телефону і просила не виконувати наказ стріляти, а, якщо буде можливо, то тікати. І тут здалеку появився офіцер, і хлопчина відвернувся від мене…

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі