chrome firefox opera safari iexplorer

Сергій Параджанов: «Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм»

09 січня 2017 о 11:54
filmz.ru

9 cічня народився великий режисер Сергій Параджанов.

4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків». Зал був ущерть заповнений. Виступив Параджанов, затим почалося обговорення фільму. До мікрофона вийшов письменник Євген Дзюба. Він говорив про фільм, який мав стати (і став) великою подією в історії українського кінематографу, української культури, в історії України. Потім Дзюба заговорив про таємні арешти українських інтелігентів, назвав імена заарештованих. Сполотнілий директор кінотеатру намагався випхати Дзюбу зі сцени, в залі залунали вигуки провокаторів: «Брехня!» Раптом заволала пожежна сирена. І тут підвівся Вячеслав Чорновіл. «Хто проти тиранії – встаньте!» — вигукнув він. Більша частина залу встала. Запустили фільм. У перерві між його частинами пролунав заклик Василя Стуса: «Протестувати повинні всі! Сьогодні хапають українців, завтра хапатимуть євреїв, потім росіян!..»

Показ фільму перетворився на стихійну протестну акцію. Вона була першою в Україні публічною акцією на захист прав людини за часів Брежнєва.

І.Дзюбу та В.Чорновола звільнили з роботи, В.Стуса – з аспірантури, М.Коцюбинську та Ю.Бадзя виключили з КПРС.

Сергія Параджанова «умовляли» виступити із засудженням протесту, але він відмовився, сказавши, що претензій до його учасників не має, крім того, сам також його підтримує. Справді, упродовж 1965-66 рр. С.Параджанов, разом з іншими українськими інтелігентами, підписує численні листи до компартійних та державних органів, ходить по «інстанціях», вимагаючи пояснити причини арештів та наполягаючи на відкритості судових процесів.

Наприкінці червня 1966 р. з’явилася сумнозвісна постанова ЦК КПУ «Про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. Довженка», що стала сигналом до початку системного цькування людей, які піднесли свій голос на захист прав людини. В постанові, зокрема, йшлося про фільми «Криниця для спраглих» (автор сценарію І.Драч, режисер Ю.Іллєнко), «Звірте свої годинники» (Ліна Костенко, Ю.Ілляшенко), та про сценарій фільму «Київські фрески» (С.Параджанов).

Параджанов змушений був виїхати до Вірменії. У 1967 на Єреванській кіностудії створив фільм «Колір гранату» («Саят-Нова») про великого поета, який за часів середньовіччя творив вірменською, грузинською та азербайджанською мовами. Проте чиновники Держкіно вирішили, що «народу таке кіно не потрібне», фільм опинився «на полиці» до 1973 р. і монтував його інший режисер – С. Юткевич, сам Параджанов переробляти стрічку відмовився. Десь у фондах Вірменфільму, можливо, зберігається параджановська версія «Саят-Нови». Але й версія Юткевича була виготовлена лише у 140 примірниках і з прокату дуже швидко була знята.

Параджанов повернувся до України 1971-го, якраз на початок нової хвилі репресій проти української інтелігенції. В березні 1973 р. Параджанов був заарештований і засуджений до 5 років таборів суворого режиму. В обвинувальному вироку йшлося про «український буржуазний націоналізм». Однак стаття, за якою засудили, була іншою – принизливою, знущальною, тією, що її давали часто дисидентам, тієї, що після неї підвестися було майже неможливо…

Строк відбував спочатку в Лук’янівській в’язниці, потім — у м. Комунарську (нині Алчевськ) Луганської області. До речі, на той час у Ворошиловградському обласному УВД служив такий Володимир Єфанов, до його службових обов’язків належало «інспектування виправно-трудових закладів». Так от, він, оцей старлей чи капітан Єфанов, докладав величезних зусиль до полегшення перебування Параджанова в таборі. Бо писав він вірші — українською, роздруковував (у себе на роботі) самвидавну літературу і дуже любив «Тіні забутих предків»…

Загалом фільм, знятий С. Параджановим 1964 р. за однойменною повістю М.Коцюбинського «Тіні забутих предків», у зарубіжному прокаті «Вогняні коні» — дістав 39 міжнародних нагород, 28 призів на різноманітних кінофестивалях (із них 24 –гран-прі, зокрема – золота медаль на Міланському фестивалі).

Про стрічку захоплено відгукувалися Акіра Куросава, Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні.  Розповідають, що при зустрічі Анджей Вайда став на коліна і шанобливо поцілував Параджанову руку.

Тож коли Параджанов опинився за гратами, міжнародна спільнота розпочала масштабну кампанію на захист режисера. Французький письменник Луї Арагон особисто просив Брежнєва про звільнення Параджанова. Звернення до генсека підписали Ф.Фелліні, М.Антоніоні, Р.Росселіні, Ж.-Л.Годар, Л.Вісконті, Ф.Трюффо та інші всесвітньо відомі митці.

30 грудня 1977 р. Сергій Параджанов вийшов на волю. В Україні мешкати йому заборонили, і він оселився у Тбілісі. Однак переслідування тривали. Через ідеологічну цензуру не вийшли фільми «Intermezzo» (за М. Коцюбинським), «Київські фрески», «Ікар», «Сповідь».

1986 р. С.Параджанов зняв фільм про великого грузинського художника Ніколоза Піросманішвілі — «Арабески на тему Піросмані». 1988р. завершує роботу над фільмом «Ашик-Керіб» за мотивами однойменного твору М. Лермонтова. Романтична казка про мандрівного співця, який у пошуках своєї коханої зазнає багатьох випробувань – стрічка присвячена пам’яті режисера Андрія Тарковсько. В СРСР у прокат картину не випустили, але Параджанов, на запрошення світової кіноспільноти, показав її на фестивалях у Нідерландах, Німеччині, Італії (Венеція). «Ашик-Керіб» мав величезний успіх, і в 1988р. радянські чинуші від кіно змушені були видати дозвіл на його показ.

В останній рік життя Параджанов став народним артистом України і Вірменії. Лауреатом премії ім. Т.Шевченка — вже посмертно, 1991 року.

Смерть застала Сергія Параджанова в Єревані, за роботою над автобіографічною картиною «Сповідь». Були зняті перші 300 метрів плівки, коли у Сергія Йосиповича виявили рак легені. Операція не допомогла. 20 липня 1990 року великий режисер помер у Єревані. Похований у Пантеоні велетів вірменського духу.
____________________________
Сергій Йосипович Параджанов народився в сім’ї антиквара, був третьою дитиною, після сестер Рузанни та Ануш. Батько сподівався, що Сергій перейме спадкову професію Параджанянів, і коли той обрав інший шлях, батько йому цього не пробачив.

Навчання в середній школі Сергію не вельми вдавалося: закінчив навчання лише з двома «п’ятірками” — з малювання і природознавства. Проте вступив до технічного вишу — Інституту залізничного транспорту, але провчився там лише рік.

Працював художником-технологом на тбіліській фабриці "Радянська іграшка”; навчався вокалу в Тбіліській консерваторії; під час війни брав участь у майже 600 концертах для поранених, які перебували у військових шпиталях.

Після закінчення консерваторії вступив на режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, до майстерні І. Савченка. По завершенні навчання дістав скерування на посаду режисера-постановника Київської студії художніх фільмів.

Творча біографія режисера невідривно пов’язана з Україною. Тут він створив – у 1957 р. — фільми «Наталія Ужвій», «Золоті руки», «Думка»; «Перший хлопець» (1958), «Українська рапсодія»(1961); «Квітка на камені» (1962), «Київські фрески» (1966). Тут у 1964 р. він зняв стрічку, якою зажив світової слави — «Тіні забутих предків».

Якось Параджанов сказав: «…у мене три батьківщини. Я народився в Грузії, працював на Україні і збираюся вмирати у Вірменії».

По ньому лишилися понад 20 фільмів, численні картини і малюнки. Він залишив світові сина Сурена, і дерева та виноградні лози, висаджені власноруч, і спогади про себе – тих людей, які його знали і любили, й тих, які особисто не знали, але любили шедеври великого Майстра.

Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

27 лютого

Інші дати
День пам’яті Івана Богуна
(бл. 1618, с.Брацлав Вінницька область – 27.02.1664) - український військовий і державний діяч, козацький полководець.
«Богун був тим героєм, якого неспокійний дух живе і досі і пекучим вогнем вривається в душу молоді. Він був найяскравішим представником типу тогочасних українців, що зі сміхом зустрічали небезпеку, не розв'язували вузли, а розрубували їх, не жебрали, а здобували, що вважали потрібним здобути…» (Олена Теліга)
Розгорнути
Народився Володимир Філатов
(1875, с.Михайлівка, Росія – 1956) - видатний медик, засновник офтальмологічної школи в Україні, запропонував власні методи лікування в офтальмології, винайшов багато оригінальних офтальмологічних інструментів.
Розгорнути
Народився Петро Нестеров
(1887, м. Нижній Новгород, Росія - 1914) - російський льотчик, член Київського товариства повітроплавання, автор так званої "петлі Нестерова". Похований у Києві на Аскольдовій могилі.
Розгорнути