chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні 145 років від дня народження українізатора Миколи Скрипника

25 січня 2017 о 09:03
uahistory.com

25 січня 2017 року виповнюється 145 років від дня народження Миколи Скрипника, українського державного діяча, який доклав великих зусиль до збереження українства.

Микола Олексійович Скрипник народився 25 січня 1872 р. у слободі Ясинувата Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині місто Ясинувата Донецької області) в родині залізничника. Навчався у двокласній сільській школі, в Ізюмській реальній школі (був виключений за пропаганду революційних ідей серед селянства). У 1900 р. склав іспит за реальну школу екстерном і вступив до до Технологічного Інституту в Петербурзі. На той час був добре обізнаний із українською історією, творами українських письменників, зокрема – Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, тож цілком природньо, що став відвідувати збори української громади. Однак невдовзі приєднався до російських соціал-демократів, зокрема – ленінського крила цієї течії.

1901 року був уперше заарештований, навчання припинив і пішов у «професійні революціонери». Активно займався підпільною більшовицькою роботою до 1917 року. Був 17 разів заарештований, мав смертний вирок, 7 разів відбував заслання, 6 разів утікав.

У 1917 році Микола Скрипник став членом Петроградського військово-революційного комітету. У грудні 1917 р. на більшовицькому з'їзді рад у Харкові Скрипник заочно обраний до складу першого радянського уряду в Україні (Народного Секретаріату), де обіймав посади секретаря з питань торгівлі й промисловості; праці; у закордонних справах.

В березні 1918 р., за дорученням Леніна, Микола Скрипник очолює Народний Секретаріат, який, щоправда, під тиском німецьких військ спочатку перебазувався до Катеринослава, потім — до Таганрогу, а затим і зовсім перестав існувати.

У квітні 1918 р. Скрипник обраний головою бюро з утворення КПР(б)У, однак після з’їзду в липні того ж року був усунутий і залишився у Москві. Трохи попрацював у ВЧК – завідував відділом боротьби з конрреволюцією. У 1919 -20 рр. керував придушенням повстання отамана Зеленого.

У квітні 1920 р. повернувся до України. У 1921- 22 рр. — народний комісар внутрішніх справ, 1922-27 – нарком юстиції й генеральний прокурор, у 1927-33 рр. – нарком освіти. В останні місяці життя був головою Держплану і заступником голови раднаркому УСРР.

Значну роль відіграв у побудові більшовицької партії. Був членом Політбюро КП(б)У, брав участь у створенні Комінтерну, де очолював українську делегацію. Крім того, був головою Українського товариства істориків-марксистів, директором Українського інституту марсксизму-ленінізму, дійсним членом Української академії наук.

Переконаний марксист-ленінець, Скрипник вірив у світову пролетарську революцію як спосіб справедливого вирішення всіх політичних, економічних, соціальних і національних питань. Аж поки, повернувшися в Україну, не стикнувся з відверто ворожим ставленням чужинського керівництва КП(б)У до українців, із тлумаченням усього українського як «проявів контрреволюції».

Тож коли виникла запекла дискусія про «боротьбу двох культур», узяв у ній активну участь на боці українства. (Дискусія почалася зі статті другого секретаря ЦК КП(б)У Д.Лебедя «Деякі питання партійного з’їзду» — газета «Комуніст», 17.03.1923р. «Ми знаємо теоретично, що неминуча боротьба двох культур, — писав Д.Лебідь. – У нас на Україні, в силу історичних обставин, культура міста – це російська культура, а культура села – українська. Жоден комуніст і справжній марксист не може сказати, що «я стою на точці зору перемоги культури української», якщо тільки ця культура буде стримувати наш поступальний розвиток». Існування української культури Д.Лебідь тлумачив як тимчасову поступку «відсталому селу», за якою неминуче має відбутися остаточна перемога російської культури.)

Микола Скрипник рішуче виступив проти більшовицького нігілізму в національному питанні. Після усунення з України керманичів КП(б)У М.Лебедя та Е.Квірінга – головних антиукраїнців – Скрипник став ініціатором українізації.

Під його керівництвом як наркома освіти була завершена українізація преси, початкової й середньої шкільної освіти, практично українізоване викладання у вишах.

Всеукраїнська правописна конференція, що відбулася у 1927 році за участі українських та зарубіжних учених-мовознавців, ухвалила новий правопис, який усував впливи русифікації на українську мову. 6 вересня 1928 р. новий правопис затвердив Народний комісар освіти Микола Скрипник. У березні 1929 року його ухвалила Українська академія наук, а у травні — Наукове товариство ім. Шевченка у Львові.

Правопис відомий як «Скрипниківка» (Скрипниківський правопис, Харківський правопис, правопис Голоскевича).

Микола Скрипник був суперечливою постаттю. З одного боку – більшовик-ленінець, непримиренний до «ворогів радянської влади», в тому числі – до українських націоналістів, що сприяло знищенню багатьох українських інтелігентів, а згодом – національної опозиції в КП(б)У. З іншого боку – українець, який розумів небезпеку «російського великодержавного шовінізму» для української нації, постійно наголошував на окремішності української культури, її незалежності від російської.

Скрипник гуртував національно свідомих фахівців, зокрема із Галичини. Домагався приєднання до УРСР етнічних українських земель – Курської, Воронезької. Організував у Росії 500 українських шкіл, 2 вищі навчальні заклади, надавав допомогу в розвиткові територій, заселених українцями, на Далекому Сході та в Середній Азії.

У 1918 р. категорично виступив проти від’єднання від України так званої «Донецько-Криворізької республіки» (до речі, в контексті сучасних подій це нерідко піддається критиці), залишив велику кількість статей і промов із національного питання, в яких обстоював українську ідентичність.

Наприкінці жовтня 1932р. Микола Скрипник був призначений відповідальним за хлібозаготівлі у Дніпропетровській області.

Але діяти в руслі «революційної доцільності», прирікаючи на голодну смерть українських селян, Скрипник не зміг. Організатор Голодомору в Україні П.Постишев, якого Сталін скерував до України у зв’язку зі «зривом індустріалізації й колективізації», доповідав Кремлю про «контрреволюційну діяльність» українських націоналістів, яких буцімто згуртував Микола Скрипник і які під його «прикриттям» чинили свої контрреволюційні справи. Скрипника почали цькувати. Звільнили з посади Наркома освіти. Все йшло до неминучого арешту і знищення.

7 липня 1933 року Микола Олексійович Скрипник наклав на себе руки.

Це був жест відчаю в страху перед тортурами і стратою, на які більшовицькі кати були великими майстрами? Крапка у довгому шерегу розмислів, сумнівів і розчарувань мислячої, інтелігентної людини? Відчуття причетності до нищення рідного народу репресіями й Голодомором, а отже, — провини і каяття? Про це ми вже не дізнаємося…

8 липня під час похорону Скрипника називали засновником КП(б)У і «жертвою класового ворога».

12 липня керманичі вже роз'яснювали партактиву «антиленінські полмилки» Скрипника: ухил в національне питання, сконцентрованість на боротьбі з великодержавним шовінізмом, «примусова українізація» освіти, відокремлення української радянської культури від великої культури російського робітничого класу, нарешті, применшення ролі Леніна-Сталіна в національному питанні і вкрай хибна теорія «націонал-більшовизму»…

Як і безстрашна діяльність Миколи Скрипника у захисті та зміцненні українства, так і засудження цієї діяльності більшовиками відіграли свою роль: Скрипник залишився в пам’яті багатьох людей як людина, котра відстоювала суверенітет України, збереження національної самосвідомості, українських освіти та культури.

Ім’я Миколи Скрипника підносили борці за волю України в різні періоди національно-визвольних змагань.

Не дивно, що, реабілітований наприкінці 50-х років минулого століття, Скрипник тривалий час залишався «забороненим», а його літературна спадщина – замовчуваною.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

29 квітня

Інші дати
Народився Леонід Верещагін
(1909, м.Херсон, - 1977) - український і російський фізик, доктор фізико-математичних наук без захисту дисертації, академік. Автор розробки апаратури високого тиску для проведення наукових досліджень і технологічних праць. Під його керівництвом в СРСР вперше отримано синтетичні алмази.
"Академік... Верещагін входив до когорти вражаючих творців...дива в науці й техніці третьої чверті ХХ ст., до якої належали видатні особи - С. П. Корольов, М. В. Келдиш, П. Л. Капиця, А. М. Прохоров... і багато інших, які визначали рівень не тільки вітчизняної, а й світової науки." (Віра Євдокимова)
Розгорнути
Народився Григорій Денисенко
(1919, с. Ходорів Київської обл. - 1999) - учений, професор, доктор технічних наук, член-кореспондент АН УРСР. За його ініціативи вперше в СРСР було побудовано випробувальний полігон "Десна" з комплексного використання відновлювальних джерел енергії.
Розгорнути
1648 – почалася битва під Жовтими Водами
Битва під Жовтими водами (29 квітня— 16 травня 1648) — битва між військами Речі Посполитої і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками. Перша переможна битва в ході Національно-визвольної війни 1648 – 1654 років, що мала величезне політичне і воєнне значення для Богдана Хмельницького та самого ходу війни.
«Бог не без милості, козак не без щастя» (Українське прислів'я)
Розгорнути