chrome firefox opera safari iexplorer

Відомому акторові, уродженцеві України Павлу Луспекаєву сьогодні виповнилося би 90 років

20 квітня 2017 о 09:07
lifeactor.ru

Павло Луспекаєв був актором потужної емоційної напруги, мав колоритну, яскраву зовнішність і шалений темперамент, замішані на великому таланті.

Його остання роль – батько солдата, який шукає могилу сина і ставить надгробки над могилами невідомих героїв («Така довга, довга дорога»). Побачити себе в цій ролі Луспекаєв не встиг – картину заборонила цензура, і на екрани вона вийшла по смерті актора.

За життя він став заслуженим артистом РФ. Лауреатом Державної премії Росії – посмертно.

Павло Борисович (Багдасарович) Луспекаєв народився 20 квітня 1927 р. в місті Луганську, в родині нахічеванського вірменина-різника Багдасара Гукасовича і донської козачки Серафими Авраамівни.

Навчався у ремісничому училищі, разом з училищем евакуювався до Фрунзе, працював слюсарем. Друга світова скалічила йому життя й через роки наздогнала, щоб життя відібрати. В 1943р. Павло Луспекаєв пішов до партизанського загону. Дістав тяжке поранення. У шпиталі довго був непритомним, отямився, коли лікарі саме збиралися ампутувати руку, розтрощену розривною кулею. Не дався. Руку зберегли. На той час хороброму партизанові було 15 років.

У хлопця до того ж були обморожені ноги – під час розвідки довелося багато годин незрушно лежати в снігу.

Лікувався в Саратові, затим служив у штабі 3-го Українського фронту. 1944р. демобілізувався, повернувся до Луганська (вже тоді Ворошиловград), був зарахований до трупи драматичного театру. Протягом двох років служби в театрі зіграв у спектаклях «На дні» за п’єсою М.Горького, «Під каштанами Праги» (К.Симонов). Влітку 1946 р. подав документи до Московського театрального училища ім. М.Щепкіна.

Луспекаєв, із ремісничою освітою, характерним «геканням» та українським «оканням» там, де по-московськи треба «акати», з купою татуюваннь на руках, але вибуховий, іскристий, надзвичайно обдарований, — просто-таки зачарував екзаменаторів. Його прийнляли. А от наколки — на вимогу викладачів — довелося виводити, що змусило Павла зазнати досить болісних процедур і якийся час ходити з перебинтованими руками.

Навчався Луспекаєв добре, у студентські роки багато і талановито працював у спектаклях. Невдовзі одружився зі студенткою-другокурсницею Інною Кириловою. Народилася донька Лариса.

1950 р. закінчив «Щепку» і спробував влаштуватися до трупи Малого театру, однак не взяли через акцент (казали — «хохляцький»). Луспекаєв вирушив до Грузії, почав працювати у Тбіліському державному драматичному театрі ім. М.Грибоєдова.

Перший вихід на театральну сцену відбувся 3 листопада – в ролі Мартина Кандиби («Калиновий гай» О.Корнійчука). Потім — Тригорін у чеховській «Чайці», Хлестаков у «Ревізорі» М.Гоголя, інші вагомі роботи. Луспекаєв заслужено вважався одним із кращих акторів, тож не випадково дістав пропозиції зніматися на студії «Грузія-фільм». Зіграв роль Бориса у фільмі «Вони спустилися з гір», Карцева в «Таємниці двох океанів» (останній посів у прокаті 1957р. 6-е місце й зібрав 31 мільйон глядачів).

Тим часом режисер театру Леонід Варпаховський, який вельми високо цінував талант Луспекаєва, переїхав до Києва, й незабаром запропонував Павлові службу в Театрі російської драми ім. Лесі Українки. 1957 р. актор почав працювати в Україні.

Перша роль – моряка Бакланова у «Другому диханні» — вразила і глядачів, і театральних критиків. Уже наступного року режисер Л.Естрін запропонував Луспекаєву роль керівника штабу в пригодницькій стрічці «Блакитна стріла», що почав був знімати на кіностудії ім. О.Довженка. Картина вийшла на екрани 1959 р. і мала великий успіх, зібравши 44,5 мільйони глядачів та посівши 3-є місце у всесоюзному прокаті.

Того ж року до Києва, на гостину до рідні, приїхав уже відомий актор Ленінградського Великого драматичного театру (БДТ) Кирило Лавров. «Він (Луспекаєв, — Ред.) справив на мене величезне враження. Такого проникнення в сутність характеру свого героя, такого вражаюче органічного існування на сцені мені рідко доводилося бачити, хоча я знав багатьох прекрасних акторів», — згадував пізніше Лавров.

Так про талановитого актора дізнався головний режисер БДТ Георгій Товстоногов, і невдовзі запросив його до трупи. Робота почалася з ролі Черкуна у «Варварах» за п‘єсою М.Горького (поступився П.Луспекаєву нею, до речі, К.Лавров).

Г.Товстоногов, скупий на схвальні оцінки, про Луспекаєва якось сказав: «Його гра є абсолютним критерієм життєвої правди»…

Упродовж трьох років служби в БДТ перед Луспекаєвим розпросторилися небачені творчі обшири: Гален («Ті, хто не схилили голови», в оригіналі – «Скуті одним ланцюгом» Н.Янга і Х.Сміта); Бонар у «Четвертому» (за А.Франсом, «Злочин Сильвестра Бонара, академіка»); Макар Нагульнов у «Піднятій цілині» за М.Шолоховим…

Під час репетиції ролі Скалозуба у «Лихові з розуму» Луспекаєв почувся недобре: далося взнаки обмороження ніг під час війни. Загострилася хвороба – ішемія нижніх кінцівок. Перебуваючи в лікарні, почав писати оповідання. Дав прочитати товаришеві – актору Олегові Басілашвілі. Той пізніше згадував: «…це було неймовірно цікаво і талановито. Було зрозуміло, що пером водить рука зовісм недосвідченого літератора, але точність побаченого, незвичність погляду на життя, правдива щирість, самобутність оповідань Луспекаєва справила на мене приголомшливе враження…»

1966-го Луспекаєва терміново шпиталізували просто зі знімального майданчика «Республіки ШКІД». Присуд лікарів був жорстким: або ампутація, або смерть. Відтяли обидві стопи. Для порятунку від нестерпних фантомних болів лікарі призначили сильнодіючий наркотичний засіб. Коли дійшло до 16 ампул пентапону на день, зрозумів, що став залежним. Вирішив боротися.

У щоденнику записував години, а потім і дні, прожиті без наркотика: «Люди! Я боюся навіть вірити, але за три години буде три доби, як я зробив останній укол…» А за якийся час: «Так, так! Подолав!.. І можу сміливо сказати собі – молодець!..»

Міністр культури К.Фурцева дала вказівку «виписати» для актора протези – аж із Франції, однак вони не підійшли. У проміжках між нападами болю Павло малював самотужки ескізи протезів…

За станом здоров’я Павло Борисович більше не міг працювати в театрі. «Дорогий мій Георгію Олександровичу! Мушу Вас засмутити, я ніколи не стану Вам брехати. Театр любить сильних і здорових людей, а на мене розраховувати не можна», — з гіркотою відписав Товстоногову.

Головною і надпопулярною працею Луспекаєва в кіно стала роль Павла Верещагіна у фільмі В.Мотиля «Біле сонце пустелі». (1968р.)

Жоден із глядачів не міг навіть припустити, що у культовій стрічці всенародний улюбленець – митник Верещагін — пересувається на протезах. Під час зйомок акторові було дуже зле, через кожні 20 кроків присідав на ослінчик, якого носила за ним дружина. Проте ідею режисера поставити героя на милиці одразу відкинув. Натомість зробив креслення металевих підпорок, які монтувались у чоботи й дозволяли ходити без палиці.

Слід сказати, що спочатку, за режисерським задумом, роль Верещагіна була коротенькою, однак у процесі зйомок Луспекаєв вибудував такий потужний характер, що без Верещагіна фільм просто втрачав будь-який сенс. В.Мотиль продовжив роль та запропонував для Верещагіна героїчний фінал. Усі епізоди, навіть найскладніші, актор зіграв без дублера.

Павло Луспекаєв відчував, що його власне життя добігає кінця. Часто брав гітару і тихо співав. Намагався якомога більше й довше спілкуватися з кожним у знімальній групі. Під вечір ішов до моря й довго сидів, спустивши ноги у воду, а часом прив’язував кукси до своєрідних металевих «ластів» і плив далеко, здавалось, аж до обрію…

По завршенні зйомок «Білого сонця…» надійшло три нові пропозиції зніматися, в тому числі – від М.Козакова, в картині «Вся королівська рать». Встигли відзняти близько 30% матеріалу.

А ще – Луспекаєв встиг відчути на собі славу і всенародну любов, яких зажив після тріумфальної прем’єри «Білого сонця пустелі» у сонячному березні 1970-го…

Павло Брисович Луспекаєв помер 17 квітня 1970 р. від розриву серцевої аорти, за три дні до свого 43-річчя.
Рідний БДТ відмовився брати участь у похороні актора – мовляв, на цей час він у театрі вже не служив.

Поховальні клопоти взяла на себе кіностудія «Ленфільм». Позаяк за кілька днів мало нагрянути всенародне торжество з нагоди 100-річчя Леніна, жалобні заходи якось не віталися. Тож актора Луспекаєва тихо переправили з Москви до Ленінграда і без особливих пошанівків поховали на Північному кладовищі.

Згодом місцеві митники скинулися коштами на пам’ятник над могилою «Верещагіна». А ще – вийшли в море судна «Павло Луспекаєв» і «Павло Верещагін».

У 2012 р. ім’я Павла Луспекаєва було присвоєне Луганському академічному обласному драмтеатрові. У квітні того ж року на його будівлі встановлено меморіальну дошку, відбувся перший театральний фестиваль «Госпожа удача» (назва з пісні Верещагіна у «Білому сонці пустелі); у фестивалі взяли участь 13 театрів.

Втім перший фестиваль виявився останнім – за два роки почалася війна, Луганськ захопили терористи…

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

17 листопада

Інші дати
Міжнародний день студентів
Цей день приурочений події, яка сталася в колись окупованої нацистами Чехословаччини. 28-го жовтня 1939-го року студенти та викладачі празьких університетів виступили на мирну демонстрацію на знак річниці утворення свого історичного держави. Фашисти, побачивши непокору з боку народу захопленої ними території, цинічно розігнали цю мирну демонстрацію, застосовуючи властиву їм жорстокість, внаслідок чого був убитий Ян Оплетал, один із студентів медичного факультету. Його похорони переросли у відкриту і масову акцію протесту. Почалися арешти. З ранку, 17-го листопада 1939-го року, прагнучи придушити виниклий настрій народних мас, карателі оточили празькі студентські гуртожитки і заарештували понад 1200-т студентів, а також ряд представників викладацького складу, з яких дев’ятеро активістів та студентів цього руху демонстративно стратили в катівнях в’язниці празького району Рузіне без суду. Решта були відправлені в концтабір Заксенхаузен. Побоюючись подальшого опору, за особистим наказом Гітлера всі вищі навчальні заклади Чехії були закриті до кінця війни.
Розгорнути
Народився Михайло Щепкін
(1788, Росія – 1863) – визначний актор української та російської сцени. Викуплений з кріпацтва І.Котляревським та іншими. В українському репертуарі був першим Виборним та Чупруном у п'єсах І.Котляревського «Наталка-Полтавка» та «Москаль-Чарівник», що залишилися кращими в його доробку.
Розгорнути
Народився Григорій Кочур
(1908, с. Феськівка Чернігівської обл. - 1994) - український перекладач, поет, літературознавець, громадський діяч. Автор книг "Друге відлуння", "Інтинський зошит" та ін.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі