chrome firefox opera safari iexplorer

Звідки походить і як святкувати Великдень

15 квітня 2017 о 09:18

Великдень – одне з найсвітліших і найрадісніших свят у році. Є кілька легенд на тему, чому Великдень називається «Великим днем».

У одній з них йдеться про те, що коли Христос воскрес, сонце не заходило сім днів і світило дуже яскраво. На спомин про той довгий день тепер царські ворота в церкві стоять відкриті навстіж сім днів.

А от друга легенда говорить, що Великдень для українців — найдавніше з усіх свят. І зародилося воно не дві тисячі років тому, а щонайменше сім тисяч. Саме тоді «плуг упав з неба»! І було це так...

Великдень – Великий день хлібороба

Жили троє братів-мисливців: Тур, Пан і Яр. Зібрались вони якось на полювання. Вийшли в степи неозорі, а жайворонки так розспівалися, що аж небо дзвенить. Найменший з братів Яр вражено зупинився і мовив:

— Не хочу я, братове, турів полювати, молодих биків стрілами поціляти, а хочу оце поле зорати та засіяти зерном, та зібрати врожай, та хліба напекти людям на здоров'я.

Щойно він це сказав, як з неба опустилися золотий плуг і золоте ярмо. Старші брати намагалися взяти їх до рук, та вони спалахували полум’ям. Тільки найменший Яр взяв золоте ярмо, накинув його на волів, що паслися поблизу, та запріг їх у золотого плуга, а потім проорав першу в світі борозну, за нею — другу, десяту, і соту.

Засіяв поле полтвою — дикою пшеницею, і зросла вона буйним колосом. Зібрав урожай Яр, намолов борошна, і спік першу хлібину, і другу, й десяту, і соту. І людей частував, і навчив їх орати, сіяти й хліб ростити. За все це великі боги Вирію взяли його до себе і скупали в Озері Живої Води. І став Яр — Ярилом, богом весняних робіт і родючості. І відтоді щовесни спускався він на землю у той день, коли можна було засівати землю зерном. І це був Великдень, тобто, Великий День хлібороба — Святий День.

Після Великодня приходили дні, коли вшановували померлих родичів. Адже землероби вірили, що померлі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими інтересами і бажаннями була пов'язана весняна поминальна обрядовість. Християнське оформлення свята мало змінило сутність давніх обрядів.

Як зустрічають Великдень

Останній тиждень перед Воскресінням і сьогодні супроводжується урочистостями: прибиранням оселі, випіканням пасок, фарбуванням крашанок та розписуванням писанок.

Колись паски, як правило, випiкали в четвер iз пшеничного борошна та яєчних жовтків. Кожна господиня дотримувалась усiх усталених звичаїв: пiч розпалювала полiнами, якi вiдкладала кожного четверга Великого Посту, пiдпалювала їх галузками освяченої верби, а, саджаючи паски, промовляла спецiальну молитву.

В суботу жiнки фарбували крашанки в лушпиннi з цибулi. Яйця дозволялось фарбувати в рiзнi кольори, але перевагу надавали червоному, що символiзував кров Iсуса Христа.

Великодні торжества розпочиналися обходом довкола церкви під звуки дзвонів. Цей обхід був символом ходу жінок-мироносиць в неділю вранці до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починалася урочиста вранішня служба, вперше радісно проголошували: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».

Після цього священик хрестом відчиняв двері церкви на знак того, що Христове Воскресіння відчинило нам двері до неба. І вже потім освячувалися паски, крашанки і все, що люди принесли з собою для посвяти.

Обряд розговіння

Обряд розговіння в різних регіонах України відбувався по-різному. Найчастіше господар тричі обходив навколо столу, з мискою, наповненою освяченою їжею. Після цього, ставши обличчям до ікон, розрізував на тарілці кілька свячених яєць і підносив частину яйця до рота кожного члена родини, ніби причащав, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!»

Цей обряд і сьогодні побутує на Поділлі, Волині та у західній Галичині.

У центральній та східній Україні, розговляючись, намагаються не проронити жодної крихти освяченої їжі на підлогу. Крихти кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка з'їсть свяченого, перетворюється на кажана й літає над головою того, хто впустив додолу їжу.

Напиватися під час розговин не можна, бо «як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити, немов у півсні, так тебе Бог покарає».

Після розговіння, зокрема, на Київщині вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро. Також за повір'ям, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй — буде удача».

Прикмети і повір’я

Щодо погоди, то колись підмічали: якщо в цей день небо захмарене або йде дощ — буде врожай.

Вважається, що у день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а тому, хто в цей день помре, відразу потрапить до раю без Божого суду.

Цього дня варто вітатися навіть з ворогами, бо непрощенні образи вважаються великим гріхом.

На Херсонщині для тих, хто знаходився у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вертались, гостинець віддавала жебракам.

На Слобожанщині після обіду йшли на кладовище христосуватися з покійними й залишали на могилах крашанки.

На Великдень люди намагалися бодай кілька разів вдарити у дзвін, бо, згідно з народними віруваннями — це приносить щастя й... дорід гречки.

А ще існує повір’я, що на Великдень, коли сходить сонце, воно ніби «грає». Цього дня у давнину дівчата молилися до сонця. Зокрема, на Черкащині «вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, обличчям на схід, і чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед іконою, і молилися. Після молитви, на дереві, під яким стояли, робили позначку хрестиком на корі й коли яблуня зацвітала, з її цвіту плели вінок і одягали на голову, а потім той вінок зберігали для того, щоб причаровувати парубків.

Після Великодня – час гостювання і розваг

У Великодній понеділок люди ходили один до одного у гості: христосувалися й обмінювалися писанками. Хрещеники ходили в гості до хресних батьків, а онуки — до бабусь, несучи їм гостинця — пироги та крашанки.

Парубки в ніч із неділі на понеділок обходили домівки й зупинившись під вікном хати, й ставши півколом під акомпанемент скрипки співали «волочебні» пісні (аналогічні колядницьким). Подарунки, що їх одержували від господарів домівок, називалися «волочільним». Цей звичай дійшов з дохристиянських часів, але внаслідок тиску з боку християнства, занепадав і поступово перетворився на суто дитячий.

А ще парубки цього дня водили своїх дівчат до річки й обливали їх водою — на красу й здоров'я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю понеділок здобув назву «поливаний». На третій день Великодня всі збиралися у корчмі на музики вже «проводити свята».

Тож три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Однією із найпоширеніших була колись, так звана, «вулиця» — своєрідні вечорниці дівчат і хлопців під відкритим небом.

Як правило, на «вулицю» молодь збиралася в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому лузі біля річки, чи на леваді — це залежало від місцевих обставин. Гуляння проходили весело й жваво: з музикою, танцями, а найбільше було пісень.

Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні. Старші люди в ці дні шукали квітів рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать».

За три дні Великдень закінчувався, але паски та крашанки продовжували стояти на столах, а люди продовжували вітатися «Христос воскрес!» ще протягом 40 днів — аж до дня Христового Вознесіння.

Аліна Астахова, «Рідна країна»

17 грудня

Інші дати
День пам’яті Великомучениці Варвари
Свята Варвара - християнська свята, великомучениця. 306 року в юному віці у м. Іліополі (Мала Азія) постраждала за сповідання віри Христової — за присудом місцевої влади її стратив власний батько, жорстокий язичник Діоскор. Відразу після її мученицької кончини діва Варвара стала вшановуватися християнами, як свята великомучениця. Святість діви Варвари засвідчувалася також багатьма чудесами, які відбувалися біля її гробниці. З 1960 р. мощі святої великомучениці Варвари перебувають у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва.
Розгорнути
День працівника державної виконавчої служби
Свято встановлено в Україні «…ураховуючи значення органів державної виконавчої служби у забезпеченні виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб, на підтримку ініціативи Міністерства юстиції України і громадськості…» згідно Указу Президента України «Про День працівника державної виконавчої служби» від 22 липня 2009 р. № 569/2009.
Розгорнути
Народився Данило Щербаківський
(1877, с.Шпичинці, Житомирська область – 1927) – етнограф, дослідник українського народного мистецтва, археолог і музичний діяч. Автор понад 40 друкованих наукових досліджень та десятки рукописів («Козак Мамай», «Українські дерев»яні церкви», «Символіка в українському мистецтві», Український килим» та ін.)
Розгорнути
Народився Микола Новаченко
(1898, м.Буринь, Сумська область – 1966) - український ортопед-травматолог. Праці присвячено питанням лікування переломів кісток, протезування тощо. Широко відомі відновні операції на опорно-руховому апараті за Новаченком, кісткова пластика.
Розгорнути
Народився Юрій Шерех (Шевельов)
(1908, м. Харків - 2002) - славіст-мовознавець, історик української літератури. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Автор фундаментальних наукових праць "Предісторія слов'янської мови: історична фонологія загально-слов'янської мови", "Історична фонологія української мови" та ін.
Розгорнути