chrome firefox opera safari iexplorer

26 липня 1880 року народився Володимир Винниченко

26 липня 2017 о 08:45
uk.wikipedia.org

Він був незвичайним.

Зрештою, незвичайними були всі вони — керманичі Української Народньої республіки. Адже вони наважилися на захопливу і небезпечну подорож у незвідане – до берегів Самостійної України. Вони бути молоді й завзяті, а в їхніх серцях розкошував серпень — пора, коли буяють барви, палає спека, та раптом, у передчутті зимного чужого неба, оповиває чоло незбагненна печаль…

Вони втратили рідну країну – і навіки лишилися з нею, будівничі, звитяжці, мрійники.

Володимир Винниченко був першим керівником українського уряду.

Його знала Європа: п’єси ставили провідні театри Парижа, Відня, Берліна. Його прозою зачитувалися. Одного разу поринувши в його жагучі очі, жінки не мали сил його забути.

Він дуже хотів Украни. Так, щоб вона була завжди біля його плеча. Помилявся, сахався врізнобіч, але…

«Сонячну машину» — перший український фантастичний роман — присвятив «…моїй сонячній Україні».

…Кирило Винниченко, чумакуючи, дорогою з Криму зупинявся у Єлисаветграді в одному й тому самому заїжджому дворі, аж поки не побрався з хазяйкою, вдовою Явдохою Павленчихою. Була вона п’ятьма роками старша за Кирила, мала від першого шлюбу трійко діток, а в другому народила 26 липня 1880 р. синка Володимира.

Вчителька народної школи, де Володя навчався, заповзялася переконувати батьків, що хлопцеві з його здібностями треба вчитися далі. Хоча матеріальний стан родини був вельми скрутним, Винниченки спромоглися віддати сина до гімназії, де він учився 1980—1989 рр.

Роки навчання не назвеш солодкими: благеньку Володьчину одежину та українську мову брали на кпини не тільки заможніші ровесники, а й декотрі вчителі. Втім гімназію Володя таки закінчив, а 1901-го вступив на юридичний факультет Київського університету св.Володимира.

Чи не найперше, що зробив у виші – створив бунтівничу організацію під назвою «Студентська громада». Вступив до Революційної Української партії (РУП), яка 1905 р. трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).

За революційну агітацію 1903 р. В.Винниченка виключили з університету, заарештували й доправили до одиночної камери київської військової в’язниці «Косий капонір». Звідти 23-річному революціонерові вдалося втекти – у спосіб наскільки оригінальний, настільки й небезпечний: зімітував повішення, й то так натуралістично, що його ледь відволодали.

Невдовзі – новий арешт і дисциплінарний батальйон. Винниченко знову втік, але вже за кордон.

1911 р. в Парижі познайомився зі студенткою медичного факультету Сорбонни Розалією Ліфшиць. Наслідуючи модні в тодішньому соціалістичному середовищі погляди на шлюб, молоді люди вирішили офіційно свої стосунки не оформлювати (щоправда, з роками передумали). Розалія Яківна завжди підтримувала чоловіка в усьому, ба навіть до його амурних справ, як до рушійної сили письменницького натхнення, ставилася з поблажливим розумінням.

Одразу після Лютневої революції Винниченко повернувся до України й розпочав активну політичну діяльність. Був обраний до складу Центральної Ради, затим очолив Генеральний секретаріат (уряд) і водночас став генеральним секретарем внутрішніх справ.

Йому належить авторство всіх декларацій і переважної частини законодавчих актів УНР. 10 червня 1917 р., на 2-му Всеукраїнському військовому з'їзді, він проголосив I Універсал Центральної Ради, а 26 червня 1917 р. -Декларацію Генерального секретаріату, яка визначала курс Української Центральної Ради на цілковиту автономію України.

22 серпня 1917 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Її називають Конституцією Грушевського, але й Винниченко неабияк доклався до створення доленосного документа.

Після захоплення влади у Петрограді більшовиками Центральна Рада 22 січня 1918 р. ухвалила IV Універсал, який наголошував: «…однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

Під тиском більшовицької навали 8 лютого 1918 р. уряд УНР залишив Київ. Володимир Винниченко разом із дружиною виїхав до Бердянська. У Гетьманській державі П.Скоропадського мешкав під Каневом, на хуторі Княжа Гора. Багато писав. Часом здавалося, що ось це — його головна справа, і геть від політики!

За підозрою в підготовці антигетьманського перевороту його були заарештували, однак дуже швидко з-під варти звільнили – репресувати таку авторитетну особу не ризикнули.

У серпні 1918 р. В.Винниченко очолює опозиційний до режиму П.Скоропадського Український національний союз, наполягає на відновленні УНР та створенні її найвищого органу – Директорії. 14 листопада 1918 р. стає головою Директорії. Через загострення давніх, м’яко кажучи, суперечностей із С.Петлюрою (самостійник Петлюра вважав Винниченка занадто лояльним до більшовицької Росії й занадто соціалістом) пішов у відставку та виїхав за кордон.

За два місяці до від’їзду в його щоденнику з’являється запис: «Нехай український обиватель говорить і думає, що йому хочеться, я їду за кордон, обтрушую з себе всякий порох політики, обгороджуюсь книжками й поринаю в своє справжнє, єдине діло — літературу… Я їду як письменник, а як політик я всією душею хочу померти»…

У Відні за короткий час В.Винниченко написав мемуари у трьох томах «Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р. — грудень 1919 р.)» — чи не найвідомішу працю, яка дає неоціненну можливість осмислити і бодай спробувати зрозуміти складні політичні процеси, що тривали в Україні часів Національної Революції.

Винниченкові були справді близькі комуністичні погляди, а це навіть запланував створити нову партію, чия програма в соціальному сенсі мало чим відрізнялася би від більшовицької, тільки була б дещо «національнішою», вкоріненішою в українську історію.

Наприкінці 1919 р. намагається втілити свою ідею: полишає УСДРП і створює Закордонну групу українських комуністів та її газету «Нова доба», де оприлюднює маніфест «До класово несвідомої української інтелігенції», в якому оголошує про свій перехід на комуністичні позиції.

Затим — на початку 1920 р. – клопоче перед радянською владою про своє повернення. Ленін охоче погоджується, і у травні 1920 р. Винниченко з дружиною прибуває до Москви, де отримує пропозицію обійняти посаду заступника голови Раднаркому УСРР, а водночас — наркома закордонних справ, із членством у ЦК КП(б)У на додачу.

Та осягнувши економічну й політичну ситуацію, побачивши, яким є насправді ставлення радянських вождів до України й українців, дізнавшись, що більшовицька політика в українському селі стикається із шаленим опором, який звірячо придушується, — Винниченко розуміє, що його хочуть використати «втемну», задіявши на боротьбу з власним народом. Тож від походу в уряд відмовляється, у вересні 1920 р. їде з Харкова, тодішньої столиці УСРР, до Москви, а звідти – за кордон. Повернувшись до Відня, Винниченко гостро критикує політику РКП(б) та радянського уряду.

Поза сумнівом, тоді йому вдалося дивом уникнути трагічної долі багатьох українських діячів, що їхніми руками більшовицький режим нищив українців, згодом знищуючи й самих виконавців.

Впродовж 9 років Винниченки мешкають у Парижі, згодом подружжя купує у містечку Мужен, неподалік Канн, старовинний будинок, де раніше була пекарня. На двох гектарах землі господар вирощує городину, з цього й живуть. Одначе городник із нього вийшов, імовірно, так собі, тож частину землі довелося продати, аби існувати далі.

Тут, у Мужені, Володимир Винниченко житиме останні свої 25 років. Багато писатиме і малюватиме…
Сучасники розповідають, що Гітлер під час Другої світової пропонував Винниченкові очолити піднімецький уряд окупованої України – роль на кшталт Петена чи Квіслінга. Одначе Винниченко відмовився, його запроторили навіть до концтабору, та за два тижні звільнили.

По закінченні війни В.Винниченко наполегливо закликає світ до роззброєння та мирного співіснування всіх народів. Світ не чує – готується до холодних і гарячих воєн…

Володимир Кирилович Винниченко помер 6 березня 1951 р. Розалія Яківна пережила чоловіка на вісім років. Незадовго до смерті заповіла архів Винниченка Українській вільній академії наук у США. Дружина творця новітньої Української держави вірила, що Україна неодмінно стане незалежною, тому й зазначила у заповіті, що архів Винниченка має бути переданий до України після відновлення Незалежності.

На жаль, досі архів не переданий: щоб це зробити, треба знайти кошти для створення копій, котрі мають лишитись у США. Поки що такі гроші не знайшлися.

Будинок Винниченків у Мужені придбало подружжя художників — Іванна Нижник-Винників та Юрій Кульчицький. Вони й передали до вже незалежної України книжкову шафу письменника, два письмові столи, крісло та друкарську машинку «Мерседес», власний годинник. А ще — мішечок із грудочкою рідної української землі, який він усюди возив із собою. На 130-річчя В.Винниченка до Кіровоградського музею були передані всі його художні роботи, які збереглися.

Володимир Винниченко-письменник залишив по собі велику творчу спадщину. Це найвідоміший його роман у трьох томах «Відродження нації»; романи «Чесність з собою», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Лепрозорій», «Божки», «Хочу!». Це драми «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя», «Memento», «Базар», «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Між двох сил» та інші. Це високомайстерні оповідання, публіцистичні твори й безцінні «Щоденник» та епістолярій.

Володимир Винниченко, як виявилося, опосередковано вплинув на події, які мали доленосне значення для життя в СРСР. Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов не раз говорив, що в юності захоплювався творами Винниченка, й що образ головного героя оповідання «Талісман» надихнув його виступити з вікопомною промовою на ХХ з'їзді КПРС, яка поклала початок розвінчання культу особи Сталіна.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

17 жовтня

Інші дати
Народився Володимир Жаботинський
(1880, м. Одеса – 1940) – єврейський письменник і публіцист, ідеолог та один з лідерів сіоністського руху.
Розгорнути
Народився Яків Головацький
(1814, с. Чепелі, Львівська область – 1888), український лінгвіст, етнограф, фольклорист, поет, священик і педагог. Співзасновник об»єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая». Найважливіша праця «Народні пісні Галицької і Угорської Русі. кн. 1-4.»
Солоденька рідна мово, Як би-м тя рад вчути! Із глубини серця свого Рад би-м піснь добути. Проспіваю співаночки, Де-но які знаю, Як би-м учув голосочок Із рідного краю. (Яків Головацький)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі