chrome firefox opera safari iexplorer

17 серпня 1914 року у Львові створено Легіон Українських Січових Стрільців

17 серпня 2017 о 14:27
ycc.milua.org

На початку серпня 1914 р. Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, утворена національно-демократичною, соціал-демократичною, радикальною партіями та Координаційним центром захисту інтересів українців Австро-Угорщини — оприлюднила Маніфест, яким закликала українців підтримати у Першій Світовій війні Австро-Угорщину, справедливо вважаючи Російську імперію головною загрозою українському національному рухові.

«Війни хоче цар російський, самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України. Царі російські зломили Переяславський договір, яким вони обов'язалися були шанувати самостійність України,- і поневолили вільну Україну. Царська імперія протягом трьох століть веде політику, яка має за ціль відобрати поневоленій Україні національну душу і зробити український нарід частиною російського народу. Царський уряд відобрав українському народови його найсвятійше право — право рідної мови. В царській Росії нинішного дня найбільше поневолений — український нарід … Перемога австро-угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більшою буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволенння України», — говорилося у Маніфесті.

Практично одразу була створена Бойова управа українських січових стрільців на чолі з К.Трильовським – комітет, до чиїх обов’язків входила організація з числа добровольців та поповнення Легіону Українських Січових Стрільців.

Добровольчий Легіон УСС був першою українською військовою частиною Австро-Угорщини. «Усуси» залишили по собі славну пам’ять своєю відвагою, а ще – багатющий спадок у вигляді словника військової термінології, пісень, музики, українського військового однострою з популярною досі «мазепинкою».

У формуванні Легіону активну участь взяло військове товариство «Січові стрільці» (утворене з ініціативи українських діячів Галичини у березні 1913 р.) та посталі в перші місяці потому понад 50 аналогічних товариств у Сокалі, Бориславі, Яворові, інших містах Галичини.

Слід сказати, що внаслідок непорозумінь та чвар, що, як відомо, є незмінними супутниками українських політичних реалій, за якийся час після «Січових стрільців» постала ще одна військова організація на теренах Галичини – «Січові стрільці ІІ», до якої входило близько 300 січовиків (8 чот). Утворилася жіноча чота УСС на чолі з Оленою Степанів.

Дуже швидко були створені стрілецькі військові підрозділи: чоти, сотні, курені. В околицях Львова розпочалися інтенсивні військові вишколи. Було придбано карабіни та набої до них, підручники з військової справи.

Курси теоретичної підготовки та військовий вишкіл стали постійно діючими, цим керували професійні військові М. Волошин та С. Рудницький. Розпочала роботу термінологічна комісія, яка підготувала і видала 10 підручників з теорії військової підготовки.

У березні 1914 р. «Січові стрільці І» та «Січові стрільці ІІ» знову розпочали спільну роботу, зокрема, провели польові вправи на честь Івана Богуна у 250-і роковини його смерті.

28 червня 1914 р. у Львові, під час Шевченківського свята, вперше виступило понад 500 січових стрільців у одностроях та з гвинтівками Манліхера. На цей час у Галичині налічувалося вже понад 90 військових організацій, «Січей», товариств «Сокіл» та «Пласт».

Тож на серпневий заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців. Проте на оголошений збір УСС у Стрию (кінець серпня-початок вересня 1914р.) прибули тільки 10 000, адже частина галицьких земель на той час уже була захоплена армією Російської імперії. З прибулих виокремлено 2 500 стрільців (10 сотень по 250 вояків), які й рушили на Закарпаття. Військову присягу оголошували двічі: загальну для всього австрійського війська, і свою — національно-патріотичну, на вірність Україні.

Після нетривалого вишколу стрільці прибули на фронт, у Карпати. Два польові курені (команданти: сотники М.Волошин та Г.Коссак, отаман С.Шухевич) провадили розвідувальну та охоронну службу на карпатських переходах узимку 1914-15 рр.

У 1915 р. австрійське командування поділило легіон УСС на два курені та резервну сотню.

Перші бої УСС – на Борецькому та Ужоцькому перевалах – із кубанськими козаками. У 1915-17 рр. «Усуси» зажили великої слави своїм героїзмом у битвах із частинами російської армії на горах Маківка та Лисоня в Карпатах, під Галичем, Бережанами і під час Брусиловського прориву, поблизу містечка Козова, біля гори Гаїмаки, у степах Поділля. Перемога легіону УСС на Маківці (29 квітня-3 травня 1915р.), звитяги в боях під Болеховом, Галичем, Завадовом, Семиківцями були доказом боєздатності, високого бойового духу і патріотизму українських вояків і стали своєрідним тренуванням у захисті майбутньої незалежної України.

У серпні 1916 р. в боях за Лисоню «усуси» втратили 28 із 44 старшин та близько 1000 солдатів – убитими, полоненими, пораненими. Однак завдяки неймовірній відвазі стрільцям вдалося завдати російському війську великих втрат і зупинити їхній наступ.

На початку липня 1917 р. в бою під Конюхами в полон потрапив майже весь Легіон УСС. Врятувалися тільки 400 старшин і стрільців. З них та з Гуцульської сотні було створено новий курінь УСС, який у лютому 1918 р. вирушив в Україну і був розташований на Херсонщині у групі архікнязя Вільгельма Габсбурґа (полковника Василя Вишиваного).

У листопаді 1917 р. в Києві сформувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців, який згодом перетворився на корпус і групу, які були чи не найкращою складовою української армії. Під час Української Революції курінь УСС на чолі з Євгеном Коновальцем став найвишколенішою частиною українського війська.

Згодом Легіон УСС входив до складу групи «Схід» Української Галицької армії.

Створення Легіону Українських Січових Стрільців, без перебільшення, відіграло визначну роль у історії українського війська, адже це була перша спроба організувати українську національну армію, яка захищала українців від іноземного поневолення. Це мало велике значення ще й на тлі війни двох військово-політичних потуг за українські території, без жодного врахування українських національних інтересів.

Найвідомішими вояками Легіону Січових Стрільців були Євген Коновалець, Іван Андрух, Ольга Басараб, Роман Купчинський, Левко Лепкий, брати Пилип та Омелян Левицькі, Олена Степанів, Петро Франко, Степан Шухевич, Андрій Мельник, Роман Сушко та багато інших героїв, які лишилися в народній пам’яті.
У багатьох галицьких родинах як найдорожчі реліквії зберігаються нагороди УСС: Український Комбатантський, Мазепинський та Гуцульський хрести.

А ще з уст в уста, попри заборону радянської влади, передавалися пісні січових стрільців. Їх співали й з ними повставали в’язні ГУЛагу. Вони залунали на повен голос під час велелюдних мітингів у 1980-90-і роки. Нині під них марширують українські вояки на парадах і дають відсіч російським окупантам у Донбасі.

Співцями січової слави стали молоді – заледве 20-річні — Роман Купчинський, Степан Чарнецький, Богдан і Левко Лепкі, Михайло Гайворонський. Працюючи у відділі музики і співу «Пресової кватири УСС», вони втілювали шляхетну мету — «…піднести українську свідомість і честь». У стрілецькому середовищі народилися десятки пісень. Підхорунжий Михайло Гайворонський згадував: «Якби не пісня, були би ми подуріли, а так зійшлися на хвильку, заспівали і легше стало...»

Романові Купчинському належать слова і музика чудової пісні «Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять наші Стрільці десь на Україну».

А ще — «Човен хитається серед води, Плеще о хвилі весло, В місячнім сяйві біліють сади, Здалека видно село...», «Як з Бережан до кадри Січовики манджали, То краялось серденько Із горя і печали...», похідні та бойові – «Маршують вже повстанці», «Не сміє бути в нас страху», «Як стрільці йшли з України» — та десятки інших. За радянського режиму їх співали негучно, в родинному колі та серед надійних друзів. На початку 1990-их вони вперше публічно залунали у виконанні гурту «Соколи».

Величезну популярність мали пісні на слова та музику Левка Лепкого, наприклад оця: «Ой видно село, широке село під горою, ой там ідуть Стрільці, Січовії Стрільці до бою...». Та справді безсмертними стали брати Богдан і Левко Лепкі завдяки своїй пісні-реквієму «Чуєш, брате мій…» («Журавлі»). Її співали над могилами полеглих Січових Стрільців, а згодом вона перетворилася на символ туги українських емігрантів за рідною землею.

Велика українська співачка Квітка Цісик, яка геніально виконувала цю пісню, якось зазначила,що «Журавлі» братів Лепких доти літатимуть над Україною, доки житиме наш народ.

Правдивим символом УСС, а нині – другим, неофіційним Гімном України — стала «Червона калина» авторства Степана Чарнецького, створена за часів зародження стрілецького руху та відома мільйонам українців як народна.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

23 листопада

Інші дати
Народився Микола Бунге
(1823, м.Київ – 1902) – вчений-економіст, державний діяч. Голова Кабінету Міністрів Російської імперії з 1887 до 1895 рр. За його керування бюджет вперше дістає статус документу обов'язкового до виконання всіма відомствами. У 1887 році добився скасування подушної податі з селян, за його ініціативою введено правила, що регламентували умови праці фабричних працівників. Підтримка М.Бунге розвитку індустрії України, іноземні інвестиції подвоїли видобуток вугілля в Донбасі та активно розвивали залізорудну промисловість Криворіжжя.
Розгорнути
Народився Микола Носов
(1908, м.Київ – 1976) – радянський письменник, автор знаменитої трилогії «Незнайко».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі