chrome firefox opera safari iexplorer

181 рік тому народився автор слів «Молитви за Україну» Олександр Кониський

18 серпня 2017 о 15:59
holos.fm

«… я написав «Молитву» руських дітей, а М. Лисенко завів її на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась. На лихо, у нас не можна її надрукувати, а, на нашу думку, варто було б той гімн розповсюдити і в селах, і в школах Галичини. Тим-то я післав «Молитву» з нотами до високоповажного Володимира Шухевича, просячи його поради, як би то надрукувати, щоби «Молитва» була надрукована ще в Маї. Хотів би знати думку Шухевича, Вахнянина та інших композиторів, жду Вашої відповіді. Ваш щирий Перебендя». 

Так писав 26 березня 1885 р. Олександр Кониський Богдарові (Богданові) Кирчіву, священикові, письменнику й відомому в Галичині громадському   діячеві, з яким був пов’язаний щирою приязню. Думка ж Володимира Шухевича, шанованого в краї етнографа, публіциста і дійсного члена Наукового товариства ім.Шевченка (до речі, діда командувача УПА Р.Шухевича) важила в українському громадському середовищі на той час чимало.

В.Шухевич відписав: «Твір прекрасний, але для дітей трудний. Я і Вахнянин пробували вчити зі своїми учнями, але трудно…»

Принагідно Шухевич просив Лисенка, аби той дещо «полегшив» музику, а коли композитор на побажання не зважив, Шухевич передав «Молитву» до друку.

Це був єдиний твір на музику Лисенка релігійного змісту. І він одразу набув у Галичині шаленої популярності. А за наших часів став духовним Славнем України.

Автор слів «Молитви», знаний громадський діяч, письменник, перекладач, видавець, педагог  Олександр Якович Кониський  (псевдоніми – О.Верниволя, Ф.Горовенко, О.Перебендя, Полтавець) народився в селі Переходівка (нині  Ніжинський район  Чернігівської області). Дворянський рід Кониських був шанованим і вельми старовинним: на той час налічувалося йому понад 400 років.

Дитинство Олександра минуло у місті Ніжині, про яке він згадував: «Ніжин — місто невелике. Водночас воно було осередком просвітництва Чернігівщини та півночі Полтавщини. Тут красувався тоді Безбородьків ліцей. До того ж за Ніжином було славнозвісне минуле історичне, особливо торгашеське, тому серед людності було вдосталь людей із статками».

О.Кониський закінчив Ніжинське дворянське училище, Чернігівську гімназію. Після невдалої спроби отримати вищу освіту в Ніжинському  юридичному  ліцеї, а затим військової служби, — від  1854р. мав роботу в Кримінальній палаті у Полтаві. Здав екстерном іспити на кандидата правничих наук, після селянської реформи 1861р. зайнявся адвокатською практикою.

Від 1858 р. почав друкуватись у  «Черниговском Листке». Ставши на службу в Полтаві, організував недільні школи та самотуж  готував  для них підручники: «Українські прописи», «Арифметика, або щотниця», «Граматка або перша читанка задля початку вченья».

Брав участь у роботі київської «Громади». Будучи членом Київської міської ради, домагався запровадження у школах української мови.

1863р. Кониський був обвинувачений у «малоросійській пропаганді» та без  суду засланий до Вологди, а потім – до Тотьми.

1865р. отримав дозвіл виїхати за кордон для лікування, за рік повернувся в Україну і мешкав у Катеринославі під поліцейським наглядом. Писав, займався адвокатською практикою.

1872р.,після скасування нагляду, оселився у Києві. Активно друкувався як фахівець із цивільного процесу в журналі  «Судебный вестник».  Працював  у газеті «Кіевскій Телеграфъ».

Тісно контактував із галицькими діячами культури та науки, став  одним із засновників Літературного Товариства ім. Т. Шевченка у Львові , згодом ініціював перетворення його на Наукове Товариство ім. Т. Шевченка. Усіма можливостями підтримував український літературно-науковий і політичний часопис «Правда».

1897 р. заснував Всеукраїнську спільну організацію, покликану згуртувати національно свідому українську інтелігенцію. Тоді ж створив  видавництво «Вік», яке впродовж 15 років існування видало понад 100 книг українською мовою.

Літературну діяльність Олександр Кониський розпочав 1858 р. У своїх поетичних,прозових та драматичних творах  непохитно обстоював національну ідею. Поезії «Я не боюсь тюрми і ката», «На похорон Т. Шевченка» стали дуже популярними в українському середовищі. У прозових творах тяжів до зображення українських інтелігентів, натхненних національною ідеєю та прагненням нести народові  просвіту (повісті «Семен Жук і його родичі», «Юрій Ґоровенко»).

Помер О.Я.Кониський 12 грудня 1900 р. у Києві.

До великих здобутків Олександра Кониського, крім широко відомої «Молитви», належить створення першої  ґрунтовної біографії Тараса  Шевченка «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» (у двох томах) та переклад Шевченкового «Щоденника».

Починаючи від 1920-х років твори О.Кониського  були заборонені радянською владою. Коли його і згадували у літературознавчих статтях, то лише як «націоналіста».

У 80-і роки минулого століття Олександр Кониський повернувся до  української літератури. 1990р. були перевидані його монографія «Тарас Шевченко-Грушівський» та переклад «Щоденника» Т.Шевченка.

У Львові, Дрогобичі, Дніпрі вулиці названі його ім’ям.

Молитва за Україну

(редакція О. Кошиця)

Боже великий, єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світу промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю,

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,

Нам Україну храни,

Всі свої ласки-щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,

Дай доброго світу,

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа.

 Послухайте АУДІО: М. Лисенко, О. Кониський «Молитва за Україну»

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

22 вересня

Інші дати
Народився Олександр Потебня
(1835 – 1891), український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо.
«Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу» (О.Потебня).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі