chrome firefox opera safari iexplorer

31 жовтня 1883 року народився бандурист Михайло Домонтович

31 жовтня 2017 о 14:56
uk.wikipedia.org

Ім’я Михайла Домонтовича в історії українського кобзарства посідає виняткове місце. Він створив перший гурт видющих бандуристів, випустив «Самонавчитель гри на бандурі» та першу збірку творів для бандури.

Завдяки Домонтовичу українці ставали бандуристами, любили бандуру і зберігали українську народну музичну творчість навіть тоді, коли бандура стала одним із символів «націоналізму».

Михайло Олександрович Злобінцев (Злобинець) народився 31 жовтня 1883 р. у м. Золотоноша Полтавської губернії, в родині земського лікаря. Батько, Олександр Іванович,отримав вищу медичну освіту в Київському університеті св. Володимира.

За переказами сучасників, Михайло був позашлюбною дитиною земського лікаря та його покоївки.

Батько дав синові своє прізвище, проте більше ним не займався; вихованням, навчанням та освітою хлопця опікувалася батькова сестра, яка всіляко підтримувала небожа, серед іншого – також і його захоплення музикою, купувала йому музичні інструменти.

По закінченні гімназії Михайло вступив на фізико-математичний факультет Святоволодимирського університету.Навчався добре, у зв’язку з чим звільнявся від платні за навчання. Поринув у політику, вступивши до Української соціал-демократичної партії. Першівірші — за псевдонімом «Кобзар Домонтович» — надрукував у альманаху молодих українських письменників «Перша ластівка», укладеному українським поетом Миколою Чернявським. Тоді ж, у студентьскі роки, створив перший ансамбль зрячих бандуристів із 6 студентів та музикантів. Перший виступ гурту відбувся у Каневі 1906 р. під час вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

Тоді Михайло записав вірш «Прокидайся, батьку, годі тобі спати…» у книзі відвідувачів і підписався своїм сценічним ім’ям «Кобзар Домонтович»:

Прокидайся, батьку, годі тобі спати,
Твоя Україна уже ожива!
Розбивають в’язні кайдани і грати,
Із блакиту лине доленька нова.
Прокидайся швидше, стань поміж синами,
Грянемоукупі волю добувать!
Годі нам терпіти, брязкать кайданами,
Годі під кнутами голови схилять.

Після завершення навчання в університеті, з вересня 1909 р., Михайло Злобинець почав працювати в Золотоніській чоловічій гімназії. Продовжує писати вірші, грає на бандурі. Відомо, що до 1917 р. організував міську хорову капелу з 50 осіб. Сам нею керував, для неї писав думи та виготовляв інструменти – суціль дерев’яні, включно з кілками, бо вважав, що металу на інструменті бути не може, тоді він уже не буде автентичним. У Золотоноші Домонтович підготував один із перших підручників українською мовою — «Самонавчитель до гри на кобзі або бандурі». Очолював золотоніську «Громаду».

У квітні 1917 р. в Золотоноші постала «Просвіта», створення якої ініціювали М.Злобинець та А.Лівицький (від 1926 р. – Президент УНР в екзилі). Раду «Просвіти» очолив М. Злобинець. Спільно із Золотоніським кооперативним товариством просвітяни заснували газету «Вільне слово», яка з липня 1917 р. виходила двічі на тиждень і пропагувала національне виховання, українізацію церкви на засадах автокефалії, повідомляла про створення українських шкіл та бібліотек, публікувала твори місцевих поетів. Мала «Просвіта» і свою книгарню, сприяла поширенню української книги в селах.

Пізніше в якості доказу «контрреволюційної діяльності» М.Домонтовича радянське слідство використало характеристику, що збереглася в архівах: «Будучи викладачем Золотоніського Педтехнікуму, Злобинец щоразу під будь-якими приводами намагався навіювати учням шовіністичні погляди. Щорічно ним організовувалися екскурсії до могили Т. Г. Шевченка по Дніпру, при цьомуусіучасникиекскурсійділились ним на курені і т. п. і вся поїздкасупроводжуваласяспівамишовіністичнихпісень та загалом мала вигляд старо-козацького походу. Шовіністичні настрої Злобинця настільки були явними, що його називали не інакше як «козак»…

У 1917 р. висувався як кандидат у депутати до Установчих зборів від самостійників, про що пізніше писав М. Міхновський у своїх спогадах.

Потім був заарештований. «Використовуючи свій авторитет і непримиримо вороже ставлячись до більшовизму, Злобинець у 1918 р., під час наступу частин Червоної гвардії на Золотоношу з боку Конотопа–Бахмача, організував та озброїв загін з учнів Золотоніської гімназії, з якими виступив на м. Золотоношу з метою запобігання наступу більшовиків», — говорилося в обвинуваченні. Проте до ув’язнення не дійшло – обвинувачення «розсипалося».

Наприкінці грудня 1919 р. у Золотоноші остаточно запанувала радянська влада. Михайло Злобинець учителює, займається незабороненою громадською роботою: 1920 р. стає членом Центрального та Черкаського окружного комітетів Українського Червоного Хреста.Викладає в Золотоніському відділенні Уманського агрономічного інституту в м. Ірманець, за 10 кілометрів від Золотоноші. Тут також створює ансамбль бандуристів і виступає з ним у концертах.

10 березня 1928 р. М. Злобинця знову заарештували. Цього разу звинуватили у тому, що він як «антирадянський комісар» « …використовував Червоний Хрест для антирадянської влади, зв’язуючись з контрреволюційним елементом». І цю справу також припинили, позаяк не виявилося достатньо доказів. Однак тінь ВЧК-ДПУ вже нависла над його долею.

18 травня 1928 р. постановою«ОСО» (позасудовий орган «особоє совєщаніє») при колегії ОДПУ М.О.Злобинця засудили до трьох років позбавлення волі в концтаборі на Соловках. Відбувши перший термін, Домонтович рішенням того ж таки «ОСО»від 15 травня 1931 р. був виселений на 3 роки до Північного краю.

Через 2 роки, 22 грудня 1933-го, ще один позасудовий орган — «трійка» ОДПУ — засудила М.О.Злобинця до 5 років позбавлення волі за статтею КК 58-10 («Пропаганда чи агітація, що містять заклик до повалення, підриву чи ослаблення Радянської влади … з використанням релігійних чи національних забобонів мас»; дорівнювалася до ст.58-2 і передбачала до 10 років позбавлення волі).

20 вересня 1937 р. рішенням«трійки» НКВС Північного краю М. О. Злобинця засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок виконали в інший спосіб. Відомий краєзнавець В. Почепцов, якому вдалося поспілкуватися з дружиною М.Домонтовича, Марією Микитівною Тищенко, так записав розповідь про смерть бандуриста: «Михайло Олександрович, працюючи в Соловецькому таборі в культосвіті, одного разу не втримався і поділився спогадами про Україну. Стукач відразу доніс. І М. О. Злобинця «пустили з гірки». Він загинув при падінні. Тіло пошматували собаки. Така кара називалася «спробою втечі»…

У березні 1988 р. директор Золотоніського краєзнавчого музею М.Пономаренко порушив питання про реабілітацію М.О.Злобинця-Домонтовича. 16 січня 1989 р. він був реабілітований.

М.Андрієвський, один із товаришів М.Домонтовича, так згадував про нього: «Розумний, інтелігентний, колосальної енергії і роботоздатності чоловік, він мав м’яку і ліричну, але разом з тим і уперту вдачу, і щире українське серце. Чудово співав і грав на бандурі, робив бандури сам і вчив грати своїх учеників. Видав не тільки український підручник до навчання арихметики, але й школу до гри на бандурі. Збирався одкрити майстерню українських музичних інструментів. Його знав і шанував за народню роботу цілий Золотоноський повіт. Колишній український соціял-демократ за студентських часів, він тоді, коли його партія прийшла до влади, не пішов за нею і за її демагогічними гаслами, а пристав натомість до українських націоналістів, «шовіністів» і «куркулів», словом, узяв на плечі тяжкий тягар служби свойому народові…»

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

19 січня

Інші дати
Хрещення Господнє (Водохреща)
Там, на річці на Йордані Там Господь Христос хрестився, З рук Хрестителя Івана У святій водичці вмився" (Ярослав Вільшанко)
Розгорнути
Народився Тимофій Левчук
(1912, с. Бистрівка Житомирської обл. - 1998) - українського кінорежисера, народного артиста. Фільми: "Іван Франко", "Калиновий гай", "Два роки над прірвою", "Помилка Оноре де Бальзака", "Родина Коцюбинських" та ін.
Розгорнути
Народилася Марія Тим'як
(1889, м. Косів Івано-Франківської обл. - 1970) - народний майстер мистецької кераміки. Створювала оригінальний побутовий посуд (миски, глечики), вазочки і фігурки, оздоблюючи їх геометричним орнаментом. Вироби зберігаються у музеях Києва і Львова.
Розгорнути