chrome firefox opera safari iexplorer

31 жовтня 1883 року народився бандурист Михайло Домонтович

31 жовтня 2017 о 14:56
uk.wikipedia.org

Ім’я Михайла Домонтовича в історії українського кобзарства посідає виняткове місце. Він створив перший гурт видющих бандуристів, випустив «Самонавчитель гри на бандурі» та першу збірку творів для бандури.

Завдяки Домонтовичу українці ставали бандуристами, любили бандуру і зберігали українську народну музичну творчість навіть тоді, коли бандура стала одним із символів «націоналізму».

Михайло Олександрович Злобінцев (Злобинець) народився 31 жовтня 1883 р. у м. Золотоноша Полтавської губернії, в родині земського лікаря. Батько, Олександр Іванович,отримав вищу медичну освіту в Київському університеті св. Володимира.

За переказами сучасників, Михайло був позашлюбною дитиною земського лікаря та його покоївки.

Батько дав синові своє прізвище, проте більше ним не займався; вихованням, навчанням та освітою хлопця опікувалася батькова сестра, яка всіляко підтримувала небожа, серед іншого – також і його захоплення музикою, купувала йому музичні інструменти.

По закінченні гімназії Михайло вступив на фізико-математичний факультет Святоволодимирського університету.Навчався добре, у зв’язку з чим звільнявся від платні за навчання. Поринув у політику, вступивши до Української соціал-демократичної партії. Першівірші — за псевдонімом «Кобзар Домонтович» — надрукував у альманаху молодих українських письменників «Перша ластівка», укладеному українським поетом Миколою Чернявським. Тоді ж, у студентьскі роки, створив перший ансамбль зрячих бандуристів із 6 студентів та музикантів. Перший виступ гурту відбувся у Каневі 1906 р. під час вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

Тоді Михайло записав вірш «Прокидайся, батьку, годі тобі спати…» у книзі відвідувачів і підписався своїм сценічним ім’ям «Кобзар Домонтович»:

Прокидайся, батьку, годі тобі спати,
Твоя Україна уже ожива!
Розбивають в’язні кайдани і грати,
Із блакиту лине доленька нова.
Прокидайся швидше, стань поміж синами,
Грянемоукупі волю добувать!
Годі нам терпіти, брязкать кайданами,
Годі під кнутами голови схилять.

Після завершення навчання в університеті, з вересня 1909 р., Михайло Злобинець почав працювати в Золотоніській чоловічій гімназії. Продовжує писати вірші, грає на бандурі. Відомо, що до 1917 р. організував міську хорову капелу з 50 осіб. Сам нею керував, для неї писав думи та виготовляв інструменти – суціль дерев’яні, включно з кілками, бо вважав, що металу на інструменті бути не може, тоді він уже не буде автентичним. У Золотоноші Домонтович підготував один із перших підручників українською мовою — «Самонавчитель до гри на кобзі або бандурі». Очолював золотоніську «Громаду».

У квітні 1917 р. в Золотоноші постала «Просвіта», створення якої ініціювали М.Злобинець та А.Лівицький (від 1926 р. – Президент УНР в екзилі). Раду «Просвіти» очолив М. Злобинець. Спільно із Золотоніським кооперативним товариством просвітяни заснували газету «Вільне слово», яка з липня 1917 р. виходила двічі на тиждень і пропагувала національне виховання, українізацію церкви на засадах автокефалії, повідомляла про створення українських шкіл та бібліотек, публікувала твори місцевих поетів. Мала «Просвіта» і свою книгарню, сприяла поширенню української книги в селах.

Пізніше в якості доказу «контрреволюційної діяльності» М.Домонтовича радянське слідство використало характеристику, що збереглася в архівах: «Будучи викладачем Золотоніського Педтехнікуму, Злобинец щоразу під будь-якими приводами намагався навіювати учням шовіністичні погляди. Щорічно ним організовувалися екскурсії до могили Т. Г. Шевченка по Дніпру, при цьомуусіучасникиекскурсійділились ним на курені і т. п. і вся поїздкасупроводжуваласяспівамишовіністичнихпісень та загалом мала вигляд старо-козацького походу. Шовіністичні настрої Злобинця настільки були явними, що його називали не інакше як «козак»…

У 1917 р. висувався як кандидат у депутати до Установчих зборів від самостійників, про що пізніше писав М. Міхновський у своїх спогадах.

Потім був заарештований. «Використовуючи свій авторитет і непримиримо вороже ставлячись до більшовизму, Злобинець у 1918 р., під час наступу частин Червоної гвардії на Золотоношу з боку Конотопа–Бахмача, організував та озброїв загін з учнів Золотоніської гімназії, з якими виступив на м. Золотоношу з метою запобігання наступу більшовиків», — говорилося в обвинуваченні. Проте до ув’язнення не дійшло – обвинувачення «розсипалося».

Наприкінці грудня 1919 р. у Золотоноші остаточно запанувала радянська влада. Михайло Злобинець учителює, займається незабороненою громадською роботою: 1920 р. стає членом Центрального та Черкаського окружного комітетів Українського Червоного Хреста.Викладає в Золотоніському відділенні Уманського агрономічного інституту в м. Ірманець, за 10 кілометрів від Золотоноші. Тут також створює ансамбль бандуристів і виступає з ним у концертах.

10 березня 1928 р. М. Злобинця знову заарештували. Цього разу звинуватили у тому, що він як «антирадянський комісар» « …використовував Червоний Хрест для антирадянської влади, зв’язуючись з контрреволюційним елементом». І цю справу також припинили, позаяк не виявилося достатньо доказів. Однак тінь ВЧК-ДПУ вже нависла над його долею.

18 травня 1928 р. постановою«ОСО» (позасудовий орган «особоє совєщаніє») при колегії ОДПУ М.О.Злобинця засудили до трьох років позбавлення волі в концтаборі на Соловках. Відбувши перший термін, Домонтович рішенням того ж таки «ОСО»від 15 травня 1931 р. був виселений на 3 роки до Північного краю.

Через 2 роки, 22 грудня 1933-го, ще один позасудовий орган — «трійка» ОДПУ — засудила М.О.Злобинця до 5 років позбавлення волі за статтею КК 58-10 («Пропаганда чи агітація, що містять заклик до повалення, підриву чи ослаблення Радянської влади … з використанням релігійних чи національних забобонів мас»; дорівнювалася до ст.58-2 і передбачала до 10 років позбавлення волі).

20 вересня 1937 р. рішенням«трійки» НКВС Північного краю М. О. Злобинця засудили до вищої міри покарання – розстрілу. Вирок виконали в інший спосіб. Відомий краєзнавець В. Почепцов, якому вдалося поспілкуватися з дружиною М.Домонтовича, Марією Микитівною Тищенко, так записав розповідь про смерть бандуриста: «Михайло Олександрович, працюючи в Соловецькому таборі в культосвіті, одного разу не втримався і поділився спогадами про Україну. Стукач відразу доніс. І М. О. Злобинця «пустили з гірки». Він загинув при падінні. Тіло пошматували собаки. Така кара називалася «спробою втечі»…

У березні 1988 р. директор Золотоніського краєзнавчого музею М.Пономаренко порушив питання про реабілітацію М.О.Злобинця-Домонтовича. 16 січня 1989 р. він був реабілітований.

М.Андрієвський, один із товаришів М.Домонтовича, так згадував про нього: «Розумний, інтелігентний, колосальної енергії і роботоздатності чоловік, він мав м’яку і ліричну, але разом з тим і уперту вдачу, і щире українське серце. Чудово співав і грав на бандурі, робив бандури сам і вчив грати своїх учеників. Видав не тільки український підручник до навчання арихметики, але й школу до гри на бандурі. Збирався одкрити майстерню українських музичних інструментів. Його знав і шанував за народню роботу цілий Золотоноський повіт. Колишній український соціял-демократ за студентських часів, він тоді, коли його партія прийшла до влади, не пішов за нею і за її демагогічними гаслами, а пристав натомість до українських націоналістів, «шовіністів» і «куркулів», словом, узяв на плечі тяжкий тягар служби свойому народові…»

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

21 листопада

Інші дати
Собор архистратига Михаїла
Архистратиг Михаїл є небесним покровителем Києва і зображений на його гербі. До 1917 року саме день Собору Архангела Михаїла святкувався як день міста Києва.
Розгорнути
Народився Петро Лубенський (Афонський)
(1907, Росія – 2003) – український драматург, кіносценарист. Автор п»єс «Нескорена полтавчанка», «Пісня над Бугом», «Соколята», сценарію до кінофільму «Королева бензоколонки».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі