chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні 198 років від дня народження українського мецената і благодійника Миколи Терещенка

26 жовтня 2017 о 09:18

26 жовтня 1819 р. у Глухові Чернігівської губернії, в родині дрібного крамаря Артемія Яковича Терещенка народився первісток. Хлопчика назвали Николою (Миколою).

Батько, енергійний і підприємливий, прагнув будь-що дати дітям добру освіту. Однак грошей постійно бракувало. «Буквально на мідні п'ятаки я закінчив глухівське повітове училище», — згадував ті часи Микола Артемійович.

Не по літах самостійний, Микола з юності почав заробляти: пристав до чумаків та їздив із ними до Криму — по сіль і рибу. Згодом став скуповувати чумацький товар і торгувати ним у Глухові.

1854 р. батько у с. Вороніж Глухівського повіту збудував невеличку цукроварню, змонтувавши обладнання, привезене з Варшави, — чим поклав початок «цукровій імперії Терещенків».

Прислужилася аграрна реформа 1861 р., відколи Микола Артемійович почав орендувати та скуповувати поміщицькі маєтки з цукроварнями в Чернігівській і Курській губерніях. Справи стрімко пішли вгору: вже 1870-го Терещенко мав близько 10 цукроварень, до яких із часом додалися залізниця, ліс, виробництво сукна, спирту, велика торгівля. М.Терещенкові належало також близько 80 тисяч десятин землі, парові й водяні млини у Київській, Волинській, Чернігівській, Харківській,Подільській, Курській, Тульській губерніях.

Миколу Терещенка знали й шанували не лише як вдатного підприємця, а й як громадського діяча, відданого суспільним інтересам. Від 1851-го він поспіль 9 років обирався старшим бургомістром Глухова, затим понад 20 років обіймав різні посади у міському самоврядуванні: був міським головою, головним губернатором земських зборів, почесним мировим суддею. Відома тодішня діяльність Миколи Терещенка й як благодійника: опікувався міської лікарнею, сиротинцями, очолював раду піклування про в'язниці.
1870р.М.А.Терещенко переїхав до Москви. Проте серце кликало у рідні краї, й за 5 років Микола Артемійович повернувся в Україну.

Родина оселилась у Києві, в будинку на розі Бібіковського бульвару (нині бульвар Т. Шевченка) та Олексіївської (нині Терещенківська), купленого у Павла Демидова, міського голови Києва. На той час у палаці налічувалося 47 кімнат із 40 камінами та печами. Тут на свята збиралася вся велика родина Терещенків. У найкращих залах Микола Артемійович розташував свою багатющу художню колекцію, що її започаткував іще в Глухові. Збирали художні твори і брат Миколи — Федір, і діти — Іван, Олександр, Варвара та Ольга. В колекції Івана Терещенка були, серед інших робіт, малюнки Т.Шевченка «Видубицький монастир», «Костьол у Києві», «Крутий берег Аральського моря», «Казахський хлопчик дрімає біля грубки», «Казах на коні».

У Києві Микола Артемійович активно займається доброчинністю: фінансує будівництво громадських споруд; єдине в імперії училище для сліпих, яке відкрилося 1881 р.; жертвує 23 тисячі карбованців на будівництво Маріїнського сиротинця.

Коштом Фонду братів Терещенків, до якого щороку надходило 80% прибутків «Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків у Києві», будувалися гімназії й лікарні, школи й притулки, розбудовувався оперний театр і зводилися театр оперети, консерваторія, Міський музей (нині – Національний художній музей України). На основі колекції художніх творів, що належала братам Терещенкам, нині діє Київський національний музей російського мистецтва, розташований у колишньому будинку Ф.А.Терещенка. Варвара, донька Миколи Артемійовича, та її чоловік Богдан Ханенко, були також відомими меценатами й зібрали велику колекцію творів західноєвропейського та східного мистецтва, яку передали Києву. Нині в будинку, де мешкало подружжя Ханенків, розташований Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

14 жовтня 1899 р. Микола Терещенко відзначив одразу два ювілеї: 80-річчя від дня народження і 50 років державної служби. Вітати ювіляра прибуло мало не 150 делегацій – від міських владців, громадських організацій – до робітників цукроварень.

Микола Артемович ретельно підготував заповіт, у якому розподілив капітали та нерухомість загальною вартістю понад 30 мільйонів карбованців між своїми дітьми, а також численними установами, якими опікувався впродовж свого життя.

М.А.Терещенко помер 19 січня 1903 р. Упродовж двох днів у Володимирському соборі Київ прощався зі своїм почесним громадянином. Потім містяни на руках пронесли труну до будинку, де мешкав Терещенко, звідси — до залізничного вокзалу, щоб доправити до Глухова, де в родинній усипальниці Анастасіївської церкви великий добродійник і меценат знайшов вічний спочинок.

23 серпня 1909р. на площі між Спасо-Преображенським та Анастасіївським храмами у Глухові було встановлено пам’ятник М.А.Терещенку. В буклеті, виданому до цієї дати, зазначалося: «… Нехай же цей пам’ятник громадянину-трудівникові слугує закликом до праці, громадянського подвигу, пробуджує й виховує добрі людські почуття і прагнення».

За часів УНР у 18 кімнатах палацу Терещенків розташовувався Генеральний секретаріат шляхів сполучення, у інших, а також на горищі, були складені домашні речі та колекції. І речі, й мистецькі твори вилучати було суворо заборонено. Господарі на цей час час уже мешкали за кордоном.

Зовсім інше робилося тут за більшовиків. Мистецтвознавець Ф.Ернст улітку 1918р. писав: «Хто не відвідав Терещенківський будинок у дні панування в Києві радянської влади, той, звичайно, не може собі скласти й приблизного поняття про вчинений тут погром. Особливо тяжке враження справляли залишки чудових полотен першокласних художників, розірвані на шматки або бездумно посічені ударами шабель. Низку картин було просто вирізано з рам за допомогою ножа або шаблі – як вирізана була шкіра із сидінь стільців і крісел. Украденими виявились 40 картин різних майстрів російської школи, 188 етюдів і ескізів Верещагіна, одна гравюра Крамського, 3 бронзові статуї і 44 художні альбоми…»

Відомо, що серед украдених чи знищених картин були «Одаліска» Врубеля, ( «Монахиня» та «Петрушка» Репіна, «Спокуса Антонія» Мурашка, «Кремль» та «Індійський палац» Верещагіна», твори Маковського, Сведомського, Ріццоні, Шишкіна та багато інших цінних робіт.

Щойно захопивши Глухів, більшовики викрали бронзовий пам’ятник М.Терещенку, а родинна усипальниця була варварськи розграбована.

Від 1948 рр. в колишньому палаці М.А.Терещенка розташовується Державний (нині Національний) музей Тараса Шевченка. Кілька років тому сучасні «архітектори»- герострати взялися «перебудовувати» унікальну пам’ятку на свій сумнівний смак: знесли балкон, зруйнували стіни, замурували центральний вхід та вікна, зняли ліпнини з фасаду. Нащадок родини меценатів, мер Глухова Мішель Терещенко писав:«…безкарно спотворений Палац Терещенків на бульварі Шевченка, 12 (пам’ятка національного значення, у якій замуровані «Двері Добра», вікна, знята ліпнина, прибудований скляний ангар)…»

1900 р. вулиця, де були розташовані маєтки меценатів, отримала назву Терещенківської. Уже в роки незалежності, точніше, 1992-го, вулиці повернули цю назву.

2009 р. в Києві, на території Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії, було відкрито пам'ятник видатному меценатові роботи скульптора О.Михайлицького.

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»