chrome firefox opera safari iexplorer

300 років тому народився видатний культурний і церковний діяч Георгій Кониський

20 листопада 2017 о 12:21

В цей день у 1717 році народився визначний український освітній, культурний і церковний діяч, педагог, поет, драматург і філософ Георгій Кониський.

Георгій (світське ім’я Григорій) народився 20 листопада 1717 р. в м. Ніжині, і належав до старовинного українського роду, котрий із середини XVII ст. займав помітне та стабільне положення в соціальній структурі Лівобережної України.

Про дитячі роки Георгія не збереглося жодних відомостей. Знаємо лише, що в 11 років, після закінчення початкової полкової школи, його віддають на навчання до Києво-Могилянської академії. Там він навчається у класах поетики, риторики і філософії. Його навчання продовжувалося 15 років. Його навчали чудові викладачі, послідовники прогресивних ідей Нового часу: Стефан Калиновський, Сильвестр Кулябка, Михайло Козачинський, Симеон Тодорський.

Як один із найздібніших учнів після завершення навчання у 1743 році Григорій Кониський був залишений в Академії викладачем поетики. А вже 11 серпня наступного року він приймає чернечий постриг з іменем Георгій. Поряд з викладацькою роботою чернець Григорій починає займатися творчістю.

Уже в 1747 році в академії була поставлена його перша драма «Воскресіння мертвих», він починає писати вірші, і все це тогочасною українською мовою.

У травні того ж року отець Георгій був призначений на посаду префекта (помічника ректора) і професора філософії. Вірогідно, разом з цим призначенням він отримав сан ієромонаха. Посада префекта для молодого викладача була надто не простою, адже вона в першу чергу передбачала, що він є головним впроваджувачем ідей ректора в життя академії. Та з іншого боку саме тут він набув безцінного досвіду адміністративного управління таким великим навчальним закладом.

Згадаймо лише одну створену ним «Инструкцию находящимся по школам при церквах Киево-Подольских студентам, в Академии Киевской…», в якій були ретельно виписані правила поведінки студентів і в школі, і за її межами, і на квартирі, і між собою, і з викладачами, і під час богослужінь.

По лінії викладацької роботи отець Георгій написав і виклав слухачам два філософські курси — це була його філософія, зорієнтована на європейську нового часу. Кониський був прихильником концепції двох істин — віри і розуму. Безумовно, він вважав Бога творцем Всесвіту. Щодо людини, то вона повинна шукати земне щастя через доброчесне життя.

1757 року його було затверджено на новій посаді професора богослов’я, яку за власним бажанням звільнив ректор Академії Сильвестр Ляскоронський, а через рік він став замість нього ректором та архимандритом Києво-Братського монастиря. Протягом трьох ороків отець Георгій Кониський придбав собі широку популярність як реформатор і зробив значний внесок у богословську науку, набагато розширивши навчальний матеріал. На посаді ректора він був дбайливим господарником і адміністратором. Академія при ньому досягла вищого рівня процвітання і слави.

У 1755 р. Григорія Осиповича Кониського призначили єпископом Могильовським, а в 1783 р. висвятили на архієпископа Білоруського. В 1757 р. він заснував у Могильові семінарію на зразок Києво-Могилянської академії, написав і видав для студентів кілька підручників. Викладачів запрошував з Києва. Могильовська семінарія стала провідним освітнім закладом й ідеологічним центром православних білорусів, хоча не раз зазнавала погромів від фанатично налаштованих католиків.

Так, у 1759 р. під час церковної служби озброєна юрба напала на церкву й Григорій Осипович Кониський змушений був рятуватися в бричці з гноєм. У 1761 р. озброєна шаблями й пістолями ватага студентів єзуїтського колегіуму Могильова вдерлася в будинок єпископа й семінарію, трощила все на своєму шляху, лупцювала ченців і школярів, шукала Кониського, який заховався в темних підвалах помешкання. Але він не переставав виголошувати гнівні промови навіть в очі королю та придворній високопоставленій шляхті.
Він різко засуджує розбещеність і аморальність влади, ганьбить чиновників і судову систему за хабарництво. Єдиним моральним чинником для тогочасного суспільства вважав Церкву.

В 1792 році різко погіршився стан здоров’я святителя Георгія, а 13 лютого 1795 року його не стало. Похований він у Спасо-Преображенському Соборі м. Могильова.

На надмогильній плиті епітафія, створена ним самим незадовго до смерті:

«Колыбель — Нежин, Киев — мой учитель;
Я в 38 лет назван: святитель.
Семнадцать лет боролся я с волками,
А двадцать два как пастырь отдохнул с овцами.
За претерпенные труды и непогоду
Архиепископом и членом стал Синоду.
Георгий именем, я из Конисских дому.
Коню подобен был я почтовому.
Тут трупа моего зарыты кости
В год семисотый пятый девяностый»

У декількох десятках слів — усе життя… Безбожні французи осквернили домовину святителя Георгія, відкривши її у 1813 році, повертаючись із безславних військових походів. Святі мощі були нетлінними. Теж саме виявилося і в 1875 році при заміні підлоги в церкві-усипальниці.

Білоруська Православна Церква в 1993 році здійснила місцеву канонізацію Святителя Георгія Кониського і встановила дні вшанування його пам’яті: 13 (26) лютого — в день кончини та 24 липня (6 серпня) — в день прославлення.

За матеріалами ukrainians-world.org.ua та 1576.ua

«Рідна країна»

18 листопада

Інші дати
Народився Кость Левицький
(1859, м.Тисмениця, Івано-Франківська область - 1941) - український державний діяч, адвокат, публіцист. Один з найвизначніших політичних діячів Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 ст., керівник уряду ЗУНР (1918). Автор історичних праць «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.», «Великий зрив».
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця” (Кость Левицький)
Розгорнути
Народився Павло Сохань
(18 листопада 1926, Новоіванівка, Сумщина – 14 червня 2013, Київ) — український історик-славіст, джерелознавець, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України (1985), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1980). Автор понад 400 праць у галузі всесвітньої історії, археографії та джерелознавства. Головний редактор «Українського археографічного щорічника» та «Наукових записок Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України», член редколегій низки вітчизняних наукових періодичних видань та наукової ради «Українського історичного журналу».
Розгорнути