chrome firefox opera safari iexplorer

Людина, яка спіймала світ

03 грудня 2017 о 07:00

3 грудня 1772 року народився Григорій Сковорода 

Уявити, що Григорій Сковорода народився 295 років тому, майже неможливо.  Його філософська думка і поетичне серце настільки живі, його ставлення до світу, людей і до себе настільки надихаючі, що Григорій Савич цілком може вважатися нашим сучасником.

Проте… Сковорода народився 3 грудня 1722 року.

В містечку Чорнухи Лубенського полку (нині Полтавська область), у козацькій родині середнього достатку.

Початкову освіту Григорій здобув у сільській школі, а з 12 років уже навчався в Києво-Могилянській академії.  Тут вивчив латину, грецьку, польську, німецьку, церковнослов’янську та цілу низку інших мов, захопився філософією , літературою. Був у навчанні першим. Вільного часу мав небагато, та й його присвячував  бібліотеці. Під впливом Феофана Прокоповича  глибоко перейнявся просвітительськими переконаннями.

Григорій мав прекрасний голос і довершений музичний слух, тож із академії його забрали до  Петербурга, де 1741-44р.р. співав у придворній  хоровій капелі.

У 1745-50р.р. Г. Сковорода навчався за кордоном: Будапешт, Пресбуг (теперішня Братислава), Відень, Рим, Венеція, Флоренція,  Галле…  .

Повернувшись в Україну, читав поетику в Переяславському колегіумі. Однак єпископ Переяславський суворо заборонив підготовлений викладачем «вільнодумний» курс «Разсужденіе о поэзіи и руководство к искусству оной», тож Сковорода залишив колегіум і від 1751р. продовжив навчання у класі богослів’я  Київської академії. Проте через два роки з академією розпрощався, тепер уже – назавжди.

1759р. Григорія Савича запросили викладати у Харківському колегіумі. Та з одного боку — дошкуляли церковники, вимагаючи, щоб висвятився, з іншого – морально-етичні принципи Скоровороди аж ніяк не співпадали із офіційними. До того ж дедалі гучніше кликала його стезя мандрівного філософа і просвітителя…

Впродовж  мало не 30 років життя Г.Соворода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи свої світоглядні цінності.

Сковорода  був переконаний, що всі люди рівні між собою, й кожен, незалежно від походження і соціального становища, має абсолютне право на щастя, свободу, самовдосконалення.

Він бачив рівність і братерські взаємини в ідеальному суспільстві, яке називав «горнєй республікою», а виховання майбутніх поколінь  — у самопізнанні, вдосконаленні розуму й почуттів та виявленні власних природніх схильностей до того чи іншого заняття, до «сродного труда» — тобто відповідного нахилам і якостям людини.

Унікальним, неповторним є все, що створив Сковорода, все спонукає до роздумів над вічними людськими цінностями. Та, напевне, особливе місце посідає  в його доробку філософія серця, органічно притаманна українській нації. «Голова всього в людині є серце людське, – писав мудрець. -  Воно ж і є сама дійсна в людині людина, а все інше є зокілля... Серце – корінь життя та обитель огню і любові».

Про мандрівного філософа говорила вся Україна, кожен прагнув зустрітися з ним, почути його, поспілкуватися. Надходили й численні пропозиції від  духовних та світських осіб обійняти посади, що цілком відповідали  би високому інтелектуальному рівневі Сковороди. Навіть із Києво-Печерської лаври долинуло: прийміть, мовляв, духовний сан і станьте «стовпом церкви і окрасою духовної обителі». Григорій Савич на те відповідав: «Мій жереб із голяками». Та й на пропозицію цариці Катерини стати її придворним філософом також відповів із тонкою іронією: «Мені мої сопілка та вівця дорожчі царського вінця»…

На цей час припадає знайомство Григорія Савича з одним із кращих його учнів – Михайлом Ковалинським, майбутнім автором найповнішої біографії Сковороди, на яку донині посилаються дослідники його життя і творчості. Безцінними є листи Сковороди до Ковалинського, в яких висловлені найважливіші  філософські ідеї  великого українського мислителя.

Григорій Сковорода помер 9 листопада 1794р. в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка Золочівського району на Харківщині).

Перед смертю викопав собі могилу, затим повернувся до своєї кімнати, вдягнув чисту білизну, помолився і ліг, поклавши під голову свої рукописи та навхрест склавши руки на грудях. На вечерю  та наступного дня — на сніданок -   не вийшов. Аж під обід господар, що в нього Сковорода зупинився, вирішив навідатися: Григорій Савич був уже далеко від цього світу…

На прохання філософа, на хресті над його могилою викарбувано: «Світ ловив мене, та не спіймав…».

Самому ж Сковороді, дозволимо собі сміливість стверджувати, в магічний спосіб вдалося спіймати світ у  тенета геніального розуму, відкрити людству його досі незвідані  якості й прояви, спонукати людину мислити, пізнавати себе і світ, вдосконалюватися.

Про те, ким був для українців Григорій Сковорода, чи не найкраще сказав Микола Костомаров (Слово о Сковороде. «Основа», 1862, № 8): «Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права…» 

Підготувала Олена Бондаренко

18 листопада

Інші дати
Народився Кость Левицький
(1859, м.Тисмениця, Івано-Франківська область - 1941) - український державний діяч, адвокат, публіцист. Один з найвизначніших політичних діячів Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 ст., керівник уряду ЗУНР (1918). Автор історичних праць «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.», «Великий зрив».
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця” (Кость Левицький)
Розгорнути
Народився Павло Сохань
(18 листопада 1926, Новоіванівка, Сумщина – 14 червня 2013, Київ) — український історик-славіст, джерелознавець, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України (1985), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1980). Автор понад 400 праць у галузі всесвітньої історії, археографії та джерелознавства. Головний редактор «Українського археографічного щорічника» та «Наукових записок Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України», член редколегій низки вітчизняних наукових періодичних видань та наукової ради «Українського історичного журналу».
Розгорнути