chrome firefox opera safari iexplorer

Людина, яка спіймала світ

03 грудня 2017 о 07:00
ukr.media

3 грудня 1772 року народився Григорій Сковорода 

Уявити, що Григорій Сковорода народився 295 років тому, майже неможливо.  Його філософська думка і поетичне серце настільки живі, його ставлення до світу, людей і до себе настільки надихаючі, що Григорій Савич цілком може вважатися нашим сучасником.

Проте… Сковорода народився 3 грудня 1722 року.

В містечку Чорнухи Лубенського полку (нині Полтавська область), у козацькій родині середнього достатку.

Початкову освіту Григорій здобув у сільській школі, а з 12 років уже навчався в Києво-Могилянській академії.  Тут вивчив латину, грецьку, польську, німецьку, церковнослов’янську та цілу низку інших мов, захопився філософією , літературою. Був у навчанні першим. Вільного часу мав небагато, та й його присвячував  бібліотеці. Під впливом Феофана Прокоповича  глибоко перейнявся просвітительськими переконаннями.

Григорій мав прекрасний голос і довершений музичний слух, тож із академії його забрали до  Петербурга, де 1741-44р.р. співав у придворній  хоровій капелі.

У 1745-50р.р. Г. Сковорода навчався за кордоном: Будапешт, Пресбуг (теперішня Братислава), Відень, Рим, Венеція, Флоренція,  Галле…  .

Повернувшись в Україну, читав поетику в Переяславському колегіумі. Однак єпископ Переяславський суворо заборонив підготовлений викладачем «вільнодумний» курс «Разсужденіе о поэзіи и руководство к искусству оной», тож Сковорода залишив колегіум і від 1751р. продовжив навчання у класі богослів’я  Київської академії. Проте через два роки з академією розпрощався, тепер уже – назавжди.

1759р. Григорія Савича запросили викладати у Харківському колегіумі. Та з одного боку — дошкуляли церковники, вимагаючи, щоб висвятився, з іншого – морально-етичні принципи Скоровороди аж ніяк не співпадали із офіційними. До того ж дедалі гучніше кликала його стезя мандрівного філософа і просвітителя…

Впродовж  мало не 30 років життя Г.Соворода подорожував багатьма селами й містами України, поширюючи свої світоглядні цінності.

Сковорода  був переконаний, що всі люди рівні між собою, й кожен, незалежно від походження і соціального становища, має абсолютне право на щастя, свободу, самовдосконалення.

Він бачив рівність і братерські взаємини в ідеальному суспільстві, яке називав «горнєй республікою», а виховання майбутніх поколінь  — у самопізнанні, вдосконаленні розуму й почуттів та виявленні власних природніх схильностей до того чи іншого заняття, до «сродного труда» — тобто відповідного нахилам і якостям людини.

Унікальним, неповторним є все, що створив Сковорода, все спонукає до роздумів над вічними людськими цінностями. Та, напевне, особливе місце посідає  в його доробку філософія серця, органічно притаманна українській нації. «Голова всього в людині є серце людське, – писав мудрець. -  Воно ж і є сама дійсна в людині людина, а все інше є зокілля... Серце – корінь життя та обитель огню і любові».

Про мандрівного філософа говорила вся Україна, кожен прагнув зустрітися з ним, почути його, поспілкуватися. Надходили й численні пропозиції від  духовних та світських осіб обійняти посади, що цілком відповідали  би високому інтелектуальному рівневі Сковороди. Навіть із Києво-Печерської лаври долинуло: прийміть, мовляв, духовний сан і станьте «стовпом церкви і окрасою духовної обителі». Григорій Савич на те відповідав: «Мій жереб із голяками». Та й на пропозицію цариці Катерини стати її придворним філософом також відповів із тонкою іронією: «Мені мої сопілка та вівця дорожчі царського вінця»…

На цей час припадає знайомство Григорія Савича з одним із кращих його учнів – Михайлом Ковалинським, майбутнім автором найповнішої біографії Сковороди, на яку донині посилаються дослідники його життя і творчості. Безцінними є листи Сковороди до Ковалинського, в яких висловлені найважливіші  філософські ідеї  великого українського мислителя.

Григорій Сковорода помер 9 листопада 1794р. в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка Золочівського району на Харківщині).

Перед смертю викопав собі могилу, затим повернувся до своєї кімнати, вдягнув чисту білизну, помолився і ліг, поклавши під голову свої рукописи та навхрест склавши руки на грудях. На вечерю  та наступного дня — на сніданок -   не вийшов. Аж під обід господар, що в нього Сковорода зупинився, вирішив навідатися: Григорій Савич був уже далеко від цього світу…

На прохання філософа, на хресті над його могилою викарбувано: «Світ ловив мене, та не спіймав…».

Самому ж Сковороді, дозволимо собі сміливість стверджувати, в магічний спосіб вдалося спіймати світ у  тенета геніального розуму, відкрити людству його досі незвідані  якості й прояви, спонукати людину мислити, пізнавати себе і світ, вдосконалюватися.

Про те, ким був для українців Григорій Сковорода, чи не найкраще сказав Микола Костомаров (Слово о Сковороде. «Основа», 1862, № 8): «Мало можна вказати на таких народних осіб, яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права…» 

Підготувала Олена Бондаренко

13 грудня

Інші дати
День Святого Андрія Первозванного
Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із найтаємничніших, найцікавіших, цього дня відбуваються заклинання й угадування майбутнього, ритуали з калетою та інші ворожіння. Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя.
Розгорнути
Народився Микола Хвильовий
(1893, м. Тростянець, Сумська область – 1933) – український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Автор поетичних збірок «Молодість», «Досвітні симфонії», збірок оповідань «Сині етюди», «Осінь», романів «Вальдшнепи», «Санаторі, Сентиментальна історія»», новели «Я (романтика)».
Розгорнути