chrome firefox opera safari iexplorer

Відомі Леонтовичі не лише Щедриком

26 грудня 2017 о 11:28

ВВС Україна розшукала у Чехії родичку українського композитора Миколи Леонтовича, який подарував світові різдвяний «Щедрик».

Пані Марія Леонтович-Лошак — називає автора «Щедрика» своїм дядьком по татові, сама вона — відома у Чехії скульпторка та володарка престижних премій. Утім досі пам'ятає українську, репресії комуністів щодо батька-стенографа Центральної Ради та заборону спілкуватися з родиною дядька; та, попри поважні 90 років, навіть заспівала рядочок улюбленої щедрівки.

Ми зустрічаємося на околицях Праги. До непримітної теперішньої оселі скульпторки не потрапити без допомоги і дозволу її родичів — останні кілька років пані Марія мешкає у будинку для літніх і має серйозні проблеми зі здоров'ям.

Донька Іванна розповідає про це з болем — каже, що приїжджає до мами майже щодня, та що це єдиний спосіб забезпечити для неї цілодобовий нагляд лікарів.

Вона єдина працює у родині. Старша донька пані Марії також у цьому ж будинку, в одній палаті з мамою.

Сам будинок охайний, хол зовсім не схожий на лікарняний — з плетеними кріслами й картинами. Та пані Марія майже не виходить з палати. Увесь її світ зараз — ліжко біля вікна, в яке вдивляється блакитними очима. І столик з медикаментами.

На ньому — дві улюблені скульптурки звірят, які прославили її у Чехії, та українська книжка «Лис Микита».

Лис Микита

Будинок для літніх у Празі

Пані Марії важко говорити, тому спілкуємося втрьох — двома мовами: з нею — українською та з дочкою Іванною — чеською.

Академії та зоопарк

Марія Л.-Л: Я працювала скульптором і мала дуже гарну майстерню, на зразок французької. Спочатку навчалася в українській академії, потім у чеській.

Після війни до академії брали тих, хто мав перерване навчання.

Мені подобалося ліпити і малювати. Малярству навчив чоловік.

Майже за кожну роботу я отримувала якусь нагороду, за портрет, за фігурку.

На жаль, ми мусили майстерню закрити — вона не була наша, а власник хотів її реконструювати, тому ми не могли там залишитися і виїхали.

Перших звірів я створила десь у 25 років. Але взагалі я їх робила близько 15 років. Для цього я ходила у зоопарк. Щодня.

Я вирішила виліплювати звірів, тому що не хотіла робити соціалістичний реалізм.

А також писала портрети.

Я зробила медаль із портретом Шевченка.

А, власне, на звірів надихнув професор Стаховський, він навіть також ходив зі мною до зоопарку. Він був професором української академії, доки та існувала — у самому центрі, в Празі-1, на вулиці Конвіцке. Але її згодом закрили, і я закінчила чеську Академію мистецтв, що в Празі-7.

Іванна Л.: Це наш тато, мамин чоловік, встиг закінчити українську академію. Тато теж навчався і в чеській академії, і в українській. Але тато старший. Отже, він має диплом ще й української академії. Я знайшла в інтернеті перелік учнів тієї української академії, мами там немає, а тато є, — бо він встиг її закінчити. Потім він був асистентом у професора Покорнего у чеській академії.

Утікач-Леонтович

Марія Л.-Л: Мій тато [Іван Леонтович - Ред.]походить із Галичини, вивчав теологію. Він був стенографом Української Центральної Ради (у 1917—1918 рр.- Ред.), тікав від більшовиків.

Спочатку тікали аристократи, потім уже всі тікали. Згодом (у 1945—1948 рр — Ред.) він був стенографом Національних Зборів (парламенту) Чехословаччини.

Але він багато не розповідав нам про це і про політику.

Найважче у житті було, коли тата посадили до в'язниці на 5 років (1948—1953 рр. — Ред.) Спершу я намагалася його сховати. Процес був сфабрикований. Але потім його все одно заарештували. Я ходила його провідувати, це було небезпечно. Але мене захистили чехи з Академії, де я вчилася.

Іванна Л.: Дідусь утікав з України від більшовиків. Йому було дуже тяжко, він не мав тут громадянства.

В Україні він був шанованим учителем. І намагався викладати тут, але то було дуже важко. Але тоді все їхнє покоління тікало від більшовиків — українці, росіяни і навіть дехто з Литви.

Власне, архітектори-утікачі заснували район Бубенець в Празі-6.

Чехія часів Масарика багато допомагала Україні і тим, хто ховався від більшовиків.

Мій тато-чех (чоловік пані Марії — Іван Лошак — Ред.) — допомагав українцям, як і мамчин тато.

онучка Леонтовича

Мамин тато відмовився від того режиму і мріяв повернутися до України, і що Україна буде вільна.

Тому багато допомагав українцям, ми тут співали українські пісні і славили українське Різдво — робили все, ніби ми в Україні були. З 1918-го року він все життя боровся за вільну Україну, але до проголошення незалежності не дожив, помер у 70-х.

Ну, а ми вже навчалися тут, чеською, від мами й дідуся розуміємо трохи українську, а з російської я мала одиницю (Іванна сміється).

Муза українського художника

Іванна Л.: Маму малював український художник Юрій Вовк. Він був професором чи твоїм сокурсником, цей Юрій Вовк?

Марія Л.-Л: Це був найкращий ілюстратор, усі його праці в галереї на Страгов'є.

Як ми познайомилися? Ми ходили до Левицьких — Борис Левицький грав на фортепіано, а я співала. Його пані була також скульпторкою. І здається там я з Вовком і познайомилася. Мені було роки 23 — 25, не більше.

Порося і подорож до України

Іванна Л.: Вона була лише раз. Я пам'ятаю, що ми жили в Дубринічі. Тато мене посадив на порося, воно скакало, а я хапалася за вуха. Дядько мене якось спіймав. Це порося кожен день ламало паркан, а хлопці його зранку знов ставили. Це були десь 65-66 роки, літо. Більше ми не їздили, тому що у мами не виходило. Тут була робота.

Мені було 4, а Марунці — 6. Мама виставляла роботи — цих звірят. Ось слоник з жирафом.

Звірята

І звісно, багато реставрувала за комуністів, бо нам потрібно було щось їсти. Я їй допомагала.

Реставрувала майже всі пам'ятники, які є в Празі, це робилося вручну на місці. Сьогодні їх відвозять краном у майстерні.

Реставрувала з колегою пам'ятник Палацькому, Їраска, Манеса.

Мистецтво і комуністи

Іванна Л.: Тато (чеський маляр і скульптор Іван Лошак — Ред.) також робив цей соціалістичний реалізм. Він закінчив працювати в академії як асистент, оскільки не хотів вступати до комуністичної партії.

Тому він не міг стати професором і перейшов до Пршібрами, оскільки був видатним художником. Було важко стверджувати себе як художника.

У Пршібрамі йому запропонували роботу — пропагувати рудникові шахти. Тато був задоволений, мав там велику майстерню.

У Празі він також мав гарну майстерню, де малював і робив скульптури, створив там для міста Пршібрам статую металурга та шахтаря, яка досі стоїть у центрі міста, це дуже реалістичний пам'ятник.

Відтак, їхній шлюб був частково розділений, але Пршібрам не так далеко, тож тато приїздив двічі чи тричі на тиждень. Я пам'ятаю його таким жвавим! Власне, він ніколи не був старим. Він не встиг постарішати.

Розкидані Леонтовичі

Іванна Л.: Наші родичі з татової сторони померли. Брати померли.

Друга частина родини — з маминої сторони — ті Леонтовичі в Канаді — ми з ними спілкуємося листуванням через маминого брата.

Мама має одного брата ще живого, другий — помер.

Вони по світу. Деякі Леонтовичі є у Польщі. Зараз ми знайшли через інтернет одного мого двоюрідного брата. Вони не приїздили до нас, але планують.

В Канаді є двоюрідна сестра Наталка, вона нам прислала «вітання», що наших хотіла б побачити.

Вони нас знайшли десь у 90-92 рр. Вони дуже не хотіли говорити з нами про політику. Знайшли нас, коли мама саме отримала нагороду ім. Рудольфа ІІ.

Вона робила виставку тут з мистецькою групою Femina, це були чудові празькі майстрині. Засновницею була пані Ольга Вогноутова, пані Ружічкова, пані Забранска. Нагороду вони отримали як група.

Основною роботою мами на той час була реставрація.

Заборона спілкуватися з рідними

Іванна Л.: Власне, ця двоюрідна сестра, що живе в Канаді, не могла контактувати з нами за часів комуністів. Мама боялася і мала заборону.

Комуністи ходили у майстерню до мами, вона удавала наївність, говорила з ними як дитина.

Микола ЛеонтовичКопирайт изображенияUKRINFORM
Image captionМикола Леонтович — композитор, диригент, автор «Щедрика»

Вони нас не чіпали. Але це було неприємно. Контролювали.

Мама у 50-х деякий час ховалася від поліції совєтів, але вона вже тоді навчалася в Академії, і там її захищали. У неї були однокурсники з академії, деякі з них стали комуністами, але вони буди друзями.

Однак, ніхто з них ніколи не кликав маму до партії, хоча вони і працювали разом, щось реставрували. Вони добре ставилися до мами.

Утім, вони знали про дідуся, маминого тата, тому маму до партії не гукали.

Вони їй трохи допомагали, мама отримувала якусь роботу, але це не було пов'язано з партією.

Де роботи тепер

Марія Л.-Л: Усі мої роботи зараз у скульптора Мудронки за Прагою, він зберігає їх. Але ми хочемо зробити виставку.

Іванна Л.: Деякі роботи вдома. Я хочу провести виставку в музеї — Середньочеському, я там працюю. Але побачимо, чи це мені вдасться.

Дещо я туди вже віднесла, але більшість робіт вдома, у моєму кабінеті. Вони не представлені у депозитарії. Це тільки для цієї виставки.

Я буду просити грант у Міністерстві культури Чехії. Це буде перший такий проект, де можна подивитися усі мамині роботи.

Адже мама також декорувала фарфор. Казала, що десь дома є комплект з 10 картин з Банске Штявніце. А ще — кераміка: теж різні звірята. Це дрібна пластика. Всі вони однакового розміру, лише коза більша.

Лебеді

Майстерні її немає вже близько 8 років. Там була також величезна скульптура, вона зараз у галереї Франтішка Дртікола в Пршібрамі.

Також у Пршібрамі є великий фонтан. Врешті, у Пршібрамі працювали і тато, і мама. Фонтан тоді був на верхній площі, де він зараз не знаю, проводили там реконструкцію. Там були фігурки перед садочком з бронзи чи опаленої глини. Напевне, з глини, бо їх розбили діти. Але існує модель. А також були лебеді. Великі гарні лебеді. На їх основі мама зробила рельєф.

Пам'ять про Миколу Леонтовича

Марія Л.-Л: Композитора? То мій дядько. Вони його вбили. Пісні його вчать у школі музичній. То сучасник мого батька, його брат.

Я співала в хорі імені Святого Володимира, то був дуже престижний хор чесько-словацького Радіо. Там я почала співати сопрано. Пані професорка, казала, що я маю голос з якимось забарвленням — я вже забула (сміється).

Тато нас багато вчив співати українською. Улюблений твір був, звісно, той різдвяний «Щедрик» його брата — мого дядька Леонтовича. Проспівати я вже не вмію (сміється). Хоча… «Щедрик-щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…»

Пані Марія проспівала ці два заключні рядочки щедрівочки для ВВС Україна влучно в ноти, попри вік, і на її очах — та очах її доньки Іванни — виступили сльози.

Будинок для літніх у Празі

Наприкінці розмови Марія Леонтович-Лошак каже, що найбільше шкодує, що здоров'я не дозволяє їй вільно пересуватися, бо інакше вона би таки організувала виставку в Україні, якої там досі ніколи не мала, і про яку досі мріє.

Джерело: bbc.com
Розділи: Новини культури

21 липня

Інші дати
Народився Золтан Шолтес
(1909, с. Прикопа, Словаччина - 1990) - пейзажист, заслужений художник України. Автор картин "Весна", "Зима на Верховині", "Буря над Бескидами". Твори зберігаються в музеях Європи, Японії та США.
Розгорнути
Народилася Олена Теліга
(1906, Росія - 1942) — українська поетеса, літературний критик, громадський діяч.  
«В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехрес¬них бажань, між прокльонами рабинь і амазонок і захопленнями тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона не хоче бути ні "рабинею" ні "вампом" ні "амазонкою". Вона хоче бути Жінкою». (Олена Теліга)
Розгорнути
Народився Олег Ольжич (Кандиба Олег Олександрович)
(1907, м.Житомир – 1944), український поет, вчений-археолог, політичний діяч, син Олександра Олеся.  
«Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п'яніти, Шоломом п'ючи, І життя наопашку носити На однім плечі.» (Олег Ольжич)
Розгорнути