chrome firefox opera safari iexplorer

Він був – Україною. Спогади про Вячеслава Чорноволова

27 грудня 2017 о 12:38
oleg-leusenko.livejournal.com

                                    «… шани заслуговує тільки той, хто шанує самого себе…Бо Україна починається з тебе.»
Вячеслав Чорновіл

1991 рік. Обиратимемо  Незалежність і першого  — за нових часів  — Президента. Тодішнім законом «Про вибори Президента Української РСР» на висунення кандидатів відводився один місяць. Висувати мали право, серед інших, «республіканські органи громадських об’єднань та рухів» і «трудові колективи».

Велика Рада Руху висунула кандидатом у президенти УРСР голову Львівської обласної ради Вячеслава Чорновола.

Серед поїздок тоді ще претендента у кандидати в президенти (так це незграбно називалося) була запланована  і  Луганщина. Напередодні  зателефонував Бойчишин: «Слухай, а не вийде Його (Михайло часто називав Чорновола – «Він», інтонаційно це було десь як «Батько» чи «Брат») висунути від шахтарів?»  Я гонорово  відказала «А чого ж – можна!»

У 1990-91роках Донбас  охопили шахтарські страйки. До переважно економічних вимог 1989-го додалися політичні: ліквідація парткомів на підприємствах; націоналізація майна КПРС; скасування 6 статті Конституції СРСР; багатопартійність; деполітизація правоохоронних органів…

Я постійно спілкувалася зі страйкарями, бувала в Первомайську під час їхнього голодування, з багатьма затоваришувала.  Про зустрічі з В.М.Чорноволом  домовилася з лідерами страйкового руху: на шахті ім.Менжинського – з Юрієм Архипчуком, на шахті №4-6«Карбоніт» — з Володимиром Черкасовим. Обом «підкинула» ідею висування кандидата у президенти. Обоє – після нетривалого роздуму – відповіли ствердно.

У день зустрічі, десь о 5-й ранку, по мене приїхав посланець Володі Черкасова. Погода стояла дивовижна – така, як буває цієї пори на Донбасі: природа ще ніби живе у літі, та стає навшпиньки, дослухаючись до перших кроків осені, її щемливих пахощів і відгомінь…

Дісталися Золотого. Людей в актовій залі «Карбоніту» зібралося багато – дві зміни. Перед початком питаю Черкасова: «Які настрої?» «Та різні, — каже. — І нормальні, й такі, що, мовляв, західняк, бандерівець…» «Ну, то що — висуваємо свого кандидата?» «Давай спробуємо...»

Розташовуємося в залі, у першому  ряді. Володя каже принести стіл і три стільці, сідає: «Починаємо наші збори – зустріч із претендентом… Нам треба обрати головуючого і секретаря». Із залу: «А ето єщо зачєм?» Володя: «Для зустрічі». І вже секретаря за стіл садовить; долонею прикриває папери – текст закону про президентські вибори; панові Чорноволу слово надає…

Одразу — так ніби з насмішечкою — прохання із залу «рассказать о сєбє»: мовляв, от тепер, бандерівцю, ми тебе «розкусимо». Пан Вячеслав промовив: «Я східняк. З Черкащини». Залунали оплески. Потім вони лунали не раз, і чимдалі – голосніше. Ніхто не підводився. Ніхто не кричав звикле:«Говоріте по-русскі!» Не було жодних провокацій.

Чорновіл говорив про Україну. Спокійно, зі знанням справи доводив, чому Україні вигідніше бути незалежною, що це дасть українцям.  Не  малював  ідилічних картин, чітко формулював умови, за яких країна може бути сильною й заможною: найперше – зміна системи й заміна  компартійних бонз на  сучасно  мислячих, фахових, порядних патріотів.

Не памятаю, скільки тривала зустріч. Здавалося, людей, котрі знали виснажливу працю, раз по раз ховали друзів і мало кому вірили, -  жодна сила не в змозі відірвати  від цього невисокого чоловіка з хрипкуватим голосом. Він полонив своєю фантастичною, непереборною, всепереможною  Вірою в Ідею. Пізніше я бачила багатьох політиків, які вивершувалися над аудиторією, всотуючи в себе її енергетику. Чорновіл  натомість своїми енергетикою, духовною міццю і переконаністю живив кожного з присутніх.

Коли Володя Черкасов запитав: «Хто за те, щоб наш трудовий колектив висунув Чорновола Вячеслава Максимовича кандидатом у президенти Української РСР?» -  зал, за винятком, може, двох-трьох людей  — підніс руки…

По завершенні підійшов отетерілий директор шахти, запросив до свого кабінету. Коли йшли позад нього, Чорновіл, стиха сміючись, проказав: «Ну, ви даєте!..» «Це не ми, це Ви», — відповіла я тремтячим голосом…

Тоді, серед  отого вересня, просотаного полином, вугільною курявою й тліючим соняшничинням,  - Вячеслав Чорновіл змінив раз і назавжди моє життя. Йдеться не про переконання – вони  на той час уже цілком сформувались. Але про бачення і сприйняття: світу, людей, подій, минулого і прийдешнього, суттєвого і неістотного. Відтоді й упродовж безцінних восьми років я мала щастя діставати неперевні уроки Життя від найкращого у світі Учителя. Розмови з ним, його поведінка, вчинки,самий стиль життя були великою школою, яка виплекала мене і багатьох, кого донині називають «чорноволівцями».

Олена Бондаренко

20 січня

Інші дати
Івана Предтечі, Хрестителя
Після Івана Предтечі, хто не робить, того б'ють у плечі.
Розгорнути
Народився Олександр Шалімов
(1918, с.Введенка, Росія – 2006) – хірург, один із засновників української хірургічної школи. Під керівництвом О.Шалімова проведено першу в Україні операцію пересадки серця.
«Підводься, якщо впав, і йди далі» (Олександр Шалімов)
Розгорнути
Народився Михайло Туган-Барановський
(1865, с. Солоне Харківської обл. - 1919) - перший економіст східноєвропеєць, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків. Його концепції стали підгрунтям розробленої Дж. М. Кейнсом теорії прогнозування ринкової кон'юктури. Один із засновників Національної академії наук України, міністр фінансів УНР. Автор близько 140 праць.
Розгорнути