chrome firefox opera safari iexplorer

Українці та Росіяни: навіки окремо?!

28 березня 2018 о 09:48
lyceumid.com.ua

Ідея про глибинний зв’язок мiж мовою, мисленням i духом народу має значнi iсторичнi коренi, проте чи не найкраще її сформулював нiмецький мовознавець i фiлософ Вiльгельм фон Гумбольдт. Згiдно з його поглядами, рiзнi мови дають не просто рiзнi позначення одного i того ж предмету, а рiзнi його бачення.

Щоб переконатися в цьому, давайте прослiдкуємо етимологiю деяких українських i росiйських слiв:

ВИХОВАТИ — заховати вiд зла

ВОСПИТАТЬ — выкормить

ЛIКАРНЯ — лiкувати, давати здоров’я

БОЛЬНИЦА — терпеть боль, страдать

ВЕСIЛЛЯ — веселитися, радiти

СВАДЬБА — свататься, предлагать породниться

ОСВIТА — свiтло, просвiчення

ОБРАЗОВАНИЕ — формирование по образцу

ШАНУВАЛЬНИК — пошана, повага

ПОКЛОННИК — поклонение

ПОДРУЖЖЯ — дружба, приязнь                    

СУПРУГИ — сопряженная, запряженная пара

ШЛЮБ — “злюб”, кохання                               

БРАК — брать

ЗВИТЯЖЕЦЬ — витягнути, пiдняти вище   

ПОБЕДИТЕЛЬ — “по-беда”, тот, что остался живым “по бедах”

Наведенi приклади добре показують, що рiзнi мови можуть дивитися на свiт зовсiм по-різному, кожна зi своєї точки зору. Але якщо це так i кожна мова має свою “спецiалiзацiю”, то є й завдання, до вирiшення яких вона надається найкраще. Але якi це завдання? В яких випадках найкраще спрацьовує одна мова, а в яких iнша? Щоб вияснити цi питання, давайте дещо детальнiше розглянемо зв’язок мiж мовою i етнопсихiкою.

Мова є засобом формування думки — людина мислить у мовних формах. Мислення буває конкретне ( образно-чуттєве ) i абстрактне ( понятійне ). Понятiйне мислення — це оперування поняттями, якi позначенi словами, тому без слiв воно не могло б iснувати. В результатi мiж мисленням i мовою iснує найтiснiший зв’язок, наприклад, якщо в мовi немає слiв, що позначають певнi поняття, то цi поняття часто стають для людини недоступними. Тому мова, являючись системою свiтобачення, впливає на всю людську поведiнку: людина здебiльшого поводиться з предметами так, як їх подає їй мова.

Для прикладу вiзьмемо росiйське слово “ бесполезный ” — в українськiй мовi воно не має еквiваленту. Тому українцю ( якщо не знає російської ) не може навiть прийти на думку, що в природi є щось “ бесполезное ” — для нього все має свiй сенс i призначення. З другого боку, українське слово “праця”, яке означає радiсну, приємну, осмислену (п-рацiо) роботу, не має еквiваленту в росiйськiй мовi. Тому, крiм нейтрального “ работа ”, росiяни змушенi вживати слово “ труд ”, яке означає важку, неприємну дiяльнiсть, пов’язану з “ труднощами ”. Для iнтересу спробуйте перекласти на росiйську слова з вiдомої пiснi Тараса Петриненка — “ ще є нагода святої праці ”: словосполучення “святая работа” є штучним (тому практично не вживається), а “ святой труд ” для вуха росiянина взагалi звучить абсурдно.

Отже, мова є одним з найважливiших чинникiв, що формують психiку — як iндивiдуальну, так i колективну. З другого боку, психiка народу впливає на його мову i формує її “ за своїм образом i подобою ”. В результатi мова i етнопсихiка творять певну цiлiснiсть. У зв’язку з цим закономiрностi, якi описують психiку народу, значною мiрою описують i його мову...

В чому це виявляється? Найперше в тому, що українцi стриманiшi у виявленнi своїх емоцiй, нiж росiяни. Це спостерiгається, зокрема, у фольклорi: у росiян є такий пiсенний жанр, як “ страданiє ”, а в українцiв — “ дума ”, у росiян багато надзвичайно гарних голосiнь — в українцiв лише поодинокi випадки. Українцi не люблять багато шуму, тому для позначення “сильного звучання” в українцiв є слово “голосно”, тобто, щоб викликати сильний резонанс, достатньо “сказати в голос”. Для росiйської ж етнопсихiки цього явно замало — потрiбно прогримiти, сказати “громко”. Але те, що добре для росiянина, погано для українця — слово “гримати” має виразно негативне значення, яке означає “кричати”, “сваритися” i т.п.

Причина такої вiдмiнностi в тому, що в росiйськiй етнопсихiцi “етика драматичних емоцiй” є однiєю з двох найрозвиненiших психiчних функцiй -  “творчою” функцiєю. “Творча” функцiя використовується особою як iнструмент впливу на оточення, в даному випадку — для створення вiдповiдної емоцiйної атмосфери. Можливо, з цим пов’язана наявнiсть в росiйськiй мовi надзвичайно розвиненої системи лайливої лексики, яка i тепер нерiдко вважається росiянами “ нацiональним досягненням ”. У всякому разi, навiть вiд росiйських iнтелiгентiв можна почути слова гордостi за “найсильнiшу у свiтi” росiйську лайку.

З другого боку, українцi придiляють бiльше уваги людським стосункам [41]. Наприклад, в Українi й досi живе традицiя називати батькiв на “Ви”, тодi як у росiян навiть до чужих, незнайомих людей зазвичай звертатися на “ти”. Зрозумiло, що цi психологiчнi особливостi знайшли вiдображення i в мовi. Наприклад, у росiян є слово “отношения”, яке в українськiй мовi має аж чотири вiдповiдники: “вiдносини”, “стосунки”, “взаємини” i “ставлення”; росiйському слову “любовь” вiдповiдають українськi “любов” i “кохання”. Тобто аспект, пов’язаний з “етикою вiдносин” в українцiв краще “пропрацьований”, тому й має  бiльше синонiмiв. Як наслiдок, українськiй мовi властивi лагiднiсть i толерантнiсть, якi дозволяють “автоматично” пiдтримувати спiлкування на високому рiвнi, не опускаючись до грубостi.

Українською мовою важко когось образити чи принизити, навiть людину, яка зiйшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жiнку, що втратила цнотливiсть, українцi називають “повiя” — “та, що живе по Вiю”, тобто за давнiми законами сiм’ї, яка не дiлилась на шлюбнi пари. Росiйськi вiдповiдники цьому слову бiльш образливi — “шлюха”, “потаскуха” та iншi, якi краще не згадувати. Це пов’язано з тим, що “етика вiдносин” є для росiйської душi однiєю з найменш усвiдомлюваних психiчних функцiй.

А тепер спробуймо порiвняти, як вiдбивається на нацiональних характерах наявнiсть рiзних психiчних функцiй, пов’язаних з “iнтуїтивними аспектами” свiтосприймання. “Iнтуїцiя здiбностей” найперше нацiлена на виявлення того, що об’єднує наш свiт в одну цiлiснiсть, на виявлення в людськiй душi талантiв, здiбностей, творчого потенцiалу. Тому українцям традицiйно властивi повага до iндивiдуальностi, довiрливiсть, лiризм, схильнiсть бачити Божий задум в найпростiших речах, прагнення до самовдосконалення. Не випадково в українськiй мовi слово “дивитись” тiсно пов’язане зi словом “дивуватись” — дивуватися красою i доцiльнiстю нашого свiту.

В українськiй етнопсихiцi “iнтуїцiя суперечностей” знаходиться чи не на останньому мiсцi в iєрархiї цiнностей, тому для українцiв росiйський нiгiлiзм щодо людської душi не тiльки незрозумiлий, але й викликає активне несприйняття. Це дозволяє зрозумiти несподiвано рiзку оцiнку, яку дає росiйськiй лiтературi український письменник Валерiй Шевчук: “Росiйськi письменники, менi здається, надто вже зосереджуються на людськiй ущербностi, копирсаються в нiй, я б сказав, iз якоюсь мазохiстською насолодою... Загалом, їхня лiтература робить мене ще нiкчемнiшим, нiж я є, надламує мене iще дужче” [42].

В результатi українцi вiдчувають нехiть до будь-якої грубої влади, будь-який зовнiшнiй вольовий тиск сприймають хворобливо. Тому й не дивно, що в українськiй мовi вiдсутнє слово “пытка” — для цього вживається латинське “тортури”. Зате є слово “поступ”, якого немає в росiйськiй мовi, тому росiяни користуються латинським — “прогрес”.

На вiдмiну вiд українцiв, у росiян “чорна сенсорика” є “цiннiстю” — т.з. “сугестивною” психічною функцією, по якiй iнформацiя сприймається некритично, справляє ефект навіювання, гiпнозу. Як наслiдок, росiяни найкраще сприймають тверду, рішучу владу, без якої їм загрожують анархiя i хаос. Зрозуміло, що це відображено i в мові, порівняйте:

ПОДАВЛЯЮЩЕЕ БОЛЬШИНСТВО ПЕРЕВАЖНА БIЛЬШIСТЬ
СКЛОНЕНИЕ(пригинати)         ВIДМIНЮВАННЯ(“вiдмiнок”)
РУКОВОДИТЬ(вказувати рукою)        КЕРУВАТИ(вiд “керма”, “керманича”)*
СОЮЗНИК(“соузник” або “спiвв’язень”) СПIЛЬНИК(“з-пiл”, учасник “з-половини”, рiвноправний)
ПРАЗДНИК(праздный)    СВЯТО(святий, освячувати)

 

У свою чергу, для українцiв сугестiя (навiювання) вiдбувається по т.з. “дiловiй логiцi”, яка вiдповiдає за чесну працю, дотримання правил, процедур, законiв, тому українцi люблять, щоби все було “по закону”, згiдно зi звичаями i традицiями.

Зi слабкiстю психiчної функцiї “дiлова догiка” пов’язане й те, що в росiйськiй мовi немає еквiваленту українському слову “праця” (про це ми вже згадували напочатку роздiлу). Але якщо праця для росiйської етнопсихiки — це труднощi, небажане, то бажаним, тим, що робиться “охоче”, є полювання — “охота”. Українське поняття “мисливець” (той, чия робота пов’язана з мисленням) має вiдповiдником того, хто захотiв — “охотника”.

Тодi, як росiйська душа бiльший сенс знаходить у полюваннi, українська — у хлiборобствi, хлiборобська праця в Українi найбiльш шанована. Згiдно з дослiдженнями Олексiя Братка-Кутинського, слово “орати” первiсно означало не стiльки розворушувати землю для посiву, скiльки “ священнодійствувати ”. Слово походить з ритуалу хлiборобського культу Бога Ора. Росiйський вiдповiдник “пахать” (розпанахувати, розпахувати) аж нiяк не пов’язаний зi священодiйством. Творцям поняття “пахать” хлiборобський культ був чужий, про що свiдчить вживання слова “орать” в значеннi “кричати”, “галасувати”, слова “орава” у значеннi галасливої юрби. Це наводить на думку, що давнiй арiйський ( орiйський ) обряд оранки, пов’язаний з проголошенням молитви, був не тiльки чужим, але й незрозумiлим для угро-фiнських предкiв росiян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик i галас.

Вищевикладений матеріал беззаперечно може свідчити про український народ, націю, як самобутній живий організм з тисячолітньою історією існування.

Підготував Олег Петриченко

Розділи: Суспільство

21 лютого

Інші дати
Ігор Шамо
1925 – український композитор. Однаково успішно виступав у цілком різних видах, формах і жанрах музичної творчості. Народний артист України. Автор музики до гімну столиці – пісні «Києве мій»
Розгорнути
Володимир Малик (Сиченко)
1921 – український письменник, автор пригодницьких та історичних творів: «Посол Урус-шайтана», «Фірман султана», «Чорний вершник», «Шовковий шнурок», що склали тетралогію «Таємний посол»; «Князь Кий», «Черлені щити» та ін.
Розгорнути
Міжнародний день рідної мови
«Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів». Василь Захарченко
Розгорнути
Народився Дмитро Нитченко (Чуб)
(1905, м. Зіньків Полтавської обл. - 1999) - український письменник, педагог, громадський діяч. Активний представник української діаспори в Австралії. Автор збірки оповідей "Живий Шевченко", книжок "Стежками пригод" та "Слідами Миклухи-Маклая", багатьох оповідань, віршів, нарисів про подорожі.
Розгорнути
Народився Вікентій Хвойка
(1850, с.Семин, Чехія - 1914) - український археолог чеського походження. Відкрив пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4–3 тис. до н. е.).
Розгорнути
Народився Дмитро Мілютенко
(1899, м. Слов"янськ - 1966), український актор, народний артист СРСР. Ролі: Пузир ("Хазяїн" Карпенка-Карого), Хлопов ("Ревізор" Гоголя), Часник ("В степах України" Корнійчука).
Розгорнути