chrome firefox opera safari iexplorer

Дивак, який змінив Київ

05 червня 2018 о 08:29
iloveukraine.com.ua

Найвідоміший архітектор Києва, творець костелу святого Миколая, «Будинку з химерами» та багатьох ніших унікальних споруд, народився 4 червня 1863р. 

Досі підтримується образ Городецького як такого собі міського дивака, який власним коштом втілював свої ексцентричні архітектурні забаганки на втіху охочим до сенсацій киянам.

Проте Городецький був співвласником цементного заводу (ось звідки прикраси з цементу на його будинках!), а також власником будівельної фірми та заводу вуглекислоти.

А ще він побував під слідством у зв’язку з загибеллю 18-річного робітника під час спорудження костелу – юнак упав з риштувань і розбився.  З В.Городецького, який наглядав за будівельними роботами, взяли підписку про невиїзд, а перша експертиза довела провину архітектора. Проте останній домігся повторної експертизи – і був виправданий…   

Лешек Дезидерій Владислав Городецький народився   у с.Шолудьках (нині Немирівський район Вінницької області) в родині шляхтича.  Дитинство майбутнього архітектора минуло в іншому маєтку Городецьких – с.Жабокричі.   Зголом він згадував, що тут були чималий палац, а також цегельня, млин, стайня з кіньми, дороге фортепіано  австрійської фірми Зейтнера.

Коли хлопцеві виповнилося 10 років, родина змушена була продати Жабокричі з усім набутим — за борги – й повернутися до бідніших Шолудьків.

1889р. Владислав приїхав до Києва. Одружився з Корнелією Марр – донькою купця й власника двох винокурень на Куренівці. Партія була вигідною не лише Владиславові, який отримав за нареченою добрячий посаг, а й його тестеві – адже Корнелія стала дворянкою. Невдовзі у подружжя народилася єдина донька Гелена. 

 Завдяки тестевим контактам Владислав опирився у вищому світі, серед місцевих підприємців, почав отримувати серйозні замовлення. Небавом і сам створив «Будівельну контору домової каналізації архітектора В. В. Городецького», яка будувала туалети й під’єднувала їх до міської каналізації.

За якийся час Городецького запросили увійти до  Домобудівного товариства, що мало монопольне право на  забудову колишньої садиби професора Мерінґа (це була чимала територія — від Хрещатика до Банкової).Почалося, зокрема, будівництво  отелю «Континенталь» — найдорожчого з-поміж київських готелів. Виручені на цих роботах кошти Владислав вклав у  акції Київського цементного заводу «Тор».

Затим настала пора відомого «Будинка з химерами».  

З вашого дозволу, про цей будинок розповімо трохи докладніше.

Розташований він  у центрі Києва, просто навпроти адміністрації Президента України. А колись усе виглядало інакше. Місцина була доволі занедбаною й порослою чагарями. Аж поки 1898р., на місці осушеного Козиного болота, постав «Театр Соловцова», названий за прізвищем його засновника -  актора і драматурга Миколи Соловцова (нині театр імені І.Франка).

Ділянка на кручі, що нависала над театром, досить довго «провисіла» й на міському аукціоні: ніхто не хотів її купувати, бо для будівництва була геть не придатною. Яким побитом її придбав Городецький, ми вже говорили. А коли стало відомо, що Городецький наміряється там поставити будинок – містяни якийся час перебували у стані превеликого подиву. Котрий, до речі, не минув, а навпаки, зростав у міру розгортання робіт.

Споруда у стилі модерн була першою в Києві зведена за допомогою нових на той час матеріалів – бетону і цементу. Ще два роки пішло на зовнішнє та внутрішнє оздоблення.

З боку теперішньої  Банкової будинок виявився триповерховим, а з боку театру ім. Івана Франка  мав шість поверхів.  Коли дійшла черга до  зовнішнього оздоблення – збігався заледве не весь Київ. Фасад пишно прикрашений фігурами  дівиць із рибальськими сітями та верхи на рибах; дельфінами й різними гадами  морськими;  тут і крокодили, й жаби та ящірки, й левиця, що б’ється з орлом, і водостоки у вигляді слонячих хоботів та довжелезних змій…  

Вартість землі та будівницта  становила 133 тисячі рублів. Городецький, витративши такі великі кошти на будівництво, став використовувати будинок як прибутковий, щоб окупити витрати. Шість із семи квартир  винаймали заможні постяльці – бідноті  така розкіш була не до снаги. Мешканці навіть могли пити вранішню каву зі свіженьким молочком: у дворі будинку тримали пару корів, а корівник був так розташований, що до помешкань не долинало жодного запаху. 

Один поверх – перший, якщо дивитися з боку центрального входу на Банковій — займали  Городецький з родиною. Плануючи помешкання, архітектор прорахував кожну дрібничку. Перші промені світили у вікна кімнат для прислуги; десь опівдні сонце осявало кабінет господаря – якраз коли той починав працювати, а під вечір освітлювало вітальню.  

Внутрішнє оздоблення кам’яниці не лише не поступалося, а й перевершувало зовнішнє. Стіни кімнати, першої за центральним входом, суціль вкривали розписи з життя підводного світу, у центрі стелі — майстерно виліплений з гіпсу спрут зі щупальцями у вигляді  водоростів, раковин, морських зірок — різнокольорових, вкритих шаром перламутру. 

Колишню вітальню  Городецького прикрашає ліпнина  з гірлянд  ірисів та інших квітів у білих, рожевих і ніжно-зелених кольорах. Майже у всіх кімнатах — старовинні груби, облицьовані рідкісними коштовними кахлями. Печі можна розтопити будь-коли.

Ліпнина в їдальні зображує всіляку городину: часник, буряк, артишоки.  

На верхні поверхи ведуть сходи з білого мармуру. Між 4-м і 5-м іще  Городецький  встановив електричний світильник у вигляді велетенського сома – він працює й зараз. 

 Подальшу долю  будинку вирішила хазяйська пристрасть – полювання.  1912р. заради поїздки до Кенії, на сафарі, архітектор заклав  дивовижний будинок Київському товариству взаємних кредитів, а повернути вже не зміг, бракувало коштів.

Будинок з химерами, як його назвали кияни, у 1913 році придбав Данило Балаховський, агент французького консульства у Києві.  За більшовицької влади, аж до німецької окупації, будівля перетворилася на комуналку. Щоправда, мешкали тут викладачі, митці та інша інтелігенція, ніхто недопалки об ліпнину не гасив і паркет на дрова не розбирав. 

Після Другої світової Будинок з химерами прийняв у свої стіни хворих комуністів, тобто став лікарнею ЦК КПУ.  От тоді вже настали для нього тяжкі часи. Стіни пофарбували олійною фарбою, подекуди до 16 шарів завтовшки – і вони пойнялися тріщинами. З фасаду почали валитися порожні зсередини цементні фігури. Потріскався фундамент. Нижні поверхи засповнили були  землею, аби додати будинкові стійкості, але це не допомогло. 

На час, коли почав сипатися Маріїнський палац (це він уже став резиденцією Президента України), доживав мало не останні дні й Будинок з химерами, дедалі більше хилячись у бік театру І.Франка. Тож у 2003—2004р.р. будинок Городецького  дещо підрихтували: відновили розписи, освіжили паркет, по-сучасному зміцнили стіни, фігури з фасаду вкрили спеціальними сполуками, щоб не псувалися. Затим у Будинку з химерами отаборилася президентська резиденція. Тож нині, не зважаючи на численні звернення громадськості, пам’ятка залишається недоступною для огляду – «маленькому українцеві» туди зась.

Ми вже говорили, що Будинок з химерами оповитий різними вигадками та навіть забобонами. Містично налаштовані особи вважають, що якоїсь ночі всі його фігури оживають і починають моторошні танці, котрі тривають до ранку.  

Ще подейкують, буцім перед тим, як назавжди залишити будинок, втрачений через борги, Городецький вкляв його, й відтоді мешкати в ньому  можуть лише кревні родичі архітектора, всі ж інші тут будуть нещасливими. Тож нібито мешканці потерпали від життєвих негараздів, а організації, які тут перебували, зазнавали краху.Ми вже казали, що тут розташувалася адміністрація Президента?..

А, щоб не забути: коли будете біля Будинку з химерами, відшукайте  на фасаді крокодила і загадайте бажання: воно неодмінно справдиться.

Слід сказати, що Городецький був досить цікавою фігурою. Любив зі смаком одягатися. Любив автомобілі, що тільки-но почали входити у Києві, й охоче ганяв автом.  Член імператорського  мисливського товариства, їздив на полювання до Африки, а опудала (загалом 179 птахів та 25 тварин) дарував музеям Києва.

Назавжди покинув любий серцю Київ навесні 1920р. – більшовики йому аж ніяк не подобалися. Оселився у Варшаві. У 1920­–1923р.р. роках працював у міністерстві громадських робіт, від 1925р. очолював проектне бюро  американської фірми «Генрі Улен і К°». За проектому Городецького у Польщі було побудовано м'ясокомбінат у Любліні, лазня в Згєжу, казино в Отвоцьку та чимало інших споруд.

1928р. дістає посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць». Спроектував  Тегеранський залізничний вокзал. Подейкують, що  й готель та навіть палац для шаха Рези Пехлеві.   

Тут, у Персії (нині Іран) Лешек Дезидерій Владислав Городецький, польський шляхтич та видатний київський зодчий, і помер. Похований на  римо-католицькому цвинтарі Долаб у Тегерані. Надмогильна епітафія промовляє: «Професор архітектури. Нехай чужа земля йому буде легкою».   

Київ без Городецького був би зовсім іншим.  Адже за проектами та під керівництвом архітектора були побудовані Національний художній музей України — на вул.М.Грушевського; костел св.Миколая на Великій Васильківській;  Караїмська кенаса на Ярославовім Валу та багато чого іншого. Він займався розбудовою київських вулиць — Ольгинської, Миколаївської, Мерінґовської. 

 Ще  В.Городецький побудував Вишнівецький палац (Збаразький район на Тернопіллі) та відомий Блакитний палац у Черкасах…

Якщо комусь територіально та настроєво випадає прогулятися центром Києва, можна вийти на вулицю Городецького.

А неподалік, у Пасажі, є нагода привітатися і з самим  архітектором.  Елегантно вбраний  пан Городецький (у бронзі) сидить за столиком у кав’ярні.  На столику — книга «В. Городецький. В джунглях Африки. Щоденник мисливця», де колись він описав свої мисливські пригоди. У горнятку, яке тримає химерний київський зодчий, відтворена навіть кавова пінка – теж у бронзі…

 Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути