chrome firefox opera safari iexplorer

«Жити повно, широко і скоро…» 21 липня 1907 року народився Олег Ольжич  

21 липня 2018 о 07:11

 Талановитий український поет, обдарований вчений-археолог, один з провідників ОУН, -   Олег Ольжич народився у Житомирі, в родині відомого українського поета Олександра Олеся (Кандиби) та вчительки Віри Свадковської.  

Господь наділив його талантами науковця і поета, здібностіями до живопису й музики, додавши до них полум’яне серце, сповнене безмежної любові до України.

1909р. родина переїхала до Пущі-Водиці, що під Києвом, тут Олег отримав шкільну освіту.  

Батько Олега брав активну участь в Українській Революції, 1919р. був скерований  до Будапешта як аташе з питань культури УНР. 

Хлопець дуже сумував за батьком, став неговірким, поринув у себе. Довелося й бідувати: не раз Олег мусив по селах вимінювати родинні речі на харчі, аби прогодувати себе й маму. 

1923 р. мати з сином вирушили до Берліна, щоб  з’єднатися з батьком. Невдовзі родина оселяється у містечку Гірські Черношіци, неподалік Праги.  

1924 р. Олег успішно складає шкільні випускні іспити і вступає на філософський факультет Карлового університету. Особливу увагу приділяє археології та історії мистецтв. Водночас навчається в Українському Вільному Університеті у Празі, де захоплено слухає лекції Д.Дорошенка, Д.Антоновича, В.Щербаківського.

Дуже любить подорожувати: навіть якось разом із товаришем об’їхав  на велосипеді мало не всю Німеччину.

Влітку 1929р. Олег Кандиба-Ольжич захистив у Карловому університеті докторську дисертацію на тему «Неолітична розписна кераміка Галичини» й був запрошений до  роботи асистентом на кафедру археології  Українського Вільного Університету. Вдосконалював свої знання під час археологічних експедицій, багато працював у  музеях Чехословаччини, Галичини, Югославії, Австрії, брав участь у міжнародних наукових конференціях. Незабаром його стали згадувати в науковому середовищі як одного з кращих фахівців зі слов’янської археології.  Блискуче виступав із лекціями у Гарвардскьому університеті, разом з колегами заснував Український науковий інститут Америки. Наукові праці інституту — під редакцією доктора Ольжича – вийшли друком у Празі 1939р. Британські, німецькі, чеські, українські, югославські видання  охоче публікували дослідження з археології авторства талановитого вченого. Попереду ясніла кар’єра науковця світового рівня. 

1929 р. Олег Ольжич вступив до  Організації українських націоналістів, яку називав «військом незримим поневоленої нації». Очолив  Культурну референтуру, яка займалася ідеологічними напрацюваннями, освітою, пропагуванням, видавала газети й журнали.  Великий вплив на  кристалізацію світогляду Ольжича мало спілкування з  тодішнім керівником ОУН Євгеном Коновальцем.

Після вбивства Коновальця  ОУН розкололася на «бандерівців» та «мельниківців», Ольжич підтримав Андрія Мельника. Згодом став заступником Голови Проводу. За  дорученням організації   брав участь у проголошенні Карпатської України на чолі з Августином Волошиним, а після її придушення навіть потрапив до хортистської тюрми.

 Як літератор Олег Ольжич заявив про себе 1928р., надрукувавши у Празі (під псевдонімом О.Лелека) оповідь для дітей «Рудько» («Життєпис одного півня»). 

До першої поетичної збірки Ольжича — «Рінь» (1935 р.)  увійшли здебільшого вірші на теми античної історії, життя давньоукраїнських племен – працьовитих орачів і відважних захисників своєї землі.    

Друга збірка поета — «Вежі» (1940 р.) — оспівує героїзм і міць духу в боротьбі за волю рідної країни. Цикл «Невідома війна»  являє собою поетичну історію галицького революційного підпілля.  

Третя книга віршів Ольжича «Підзамче» (1946 р.) вийшла друком по його загибелі. Поет встиг остаточно відредагувати її й підготувати до друку.  

Наприкінці 30-х Олег Ольжич безповоротно присвячує себе революційній боротьтбі. Відтепер товариші знають його за підпільним псевдо «Кардаш».

Під час  Другої світової Ольжич очолює відділи ОУН Правобережної України, зокрема – Києва, куди прибуває відразу після його окупації німецькими військами – 19 вересня 1941-го. Стає одним із засновників Української національної ради — громадського центру, який очолив професор Микола Величківський. За своєю структурою та політичною спрямованістю вона нагадувала Центральну Раду 1917–1918 р.р. і створювалася  для налагодження українського культурного життя та гуртування місцевої інтелігенції. 

Окупаційній владі це явно не імпонувало. Наприкінці 1941 р. німці заборонили діяльність ОУН, організація перейшла у підпілля,її лідери переїхали до Львова.

 У січні 1942 р. Олег Ольжич-Кардаш, ОленаТеліга та Іван Ірлявський (Рошко) прибувають зі Львова до Києва для продовження діяльності ОУН.  Ольжич випускає газету «Наше слово», журнал «Литаври», керує націоналістичним підпіллям.   

У лютому 1942р. в Бабиному Яру  окупанти розстріляли Олену і Михайла Теліг, Івана Ірлявського та інших членів ОУН. Було знищено 95%  членів похідних груп ОУН, які вирушили на схід.   

Олег Ольжич розуміє, що смерть ходить за ним назирці. Мріючи залишити по собі нащадка, влітку 1943 р. вінчається з Катериною (Калиною) Білецькою, молодшою за нього на 13 років донькою професора Леоніда Білецького, в яку був закоханий відколи вони познайомились у Празі. 

У січні 1944р. нацисти ув'язнили голову Проводу ОУН Андрія Мельника. Ольжич очолює ОУН. Передчуваючи біду, вивозить вагітну дружину до Праги, де мешкають його батьки.

 25 травня у Львові Олега Ольжича-«Кардаша» заарештували. Після кількох допитів у гестапо доправили до Берліна, затим -  до Заксенгаузена, моторошного концтабору, де загинуло понад 200 тисяч людей.  Тримають у камері №14,  у бункері «Целенбау». Приковують ланцюгами, так що можна  зробити лише чотири кроки в один бік і чотири – в інший. 

У цьому бункері  тримали колишнього канцлера Німеччини Ганса Лютера, екс-прем'єр-міністра Франції  Едуарда Даладьє, канцлера Австрійської Республіки Курта Шушніга, командувача  польської Армії Крайової Стефана Ровецького,  міністра оборони Латвії генерала Дамбітіса, виконавця невдалого замаху на Гітлера в 1939 р. Георга Ельсера, видатного чеського художника Йозефа Чапека та багатьох інших відомих осіб. 1942р. сюди допровадили С.Бандеру та Я.Стецька і майже всіх членів Проводу ОУН.  

Олега Ольжича жорстоко катують. Останній допит відбувся 9 червня 1944р. Вночі непритомного Ольжича принесли до камери. Наступного ранку наглядачі виявили, що арештант – мертвий. О 19.45  тіло українського поета відправили до крематорію…

22 липня 1944р., невдовзі після звістки про синову мученицьку смерть, помер Олександр Олесь.

31 липня народився син Ольжича – Олег,  названий на честь батька.

Стараннями поетового друга Олеся Лащенка в 1956 р. у Нью-Йорку вийшли друком об’єднане  видання трьох його збірок, спогади про нього як  науковця, бібліографія його робіт.  

Олег Ольжич, український поет і герой, залишається в наші вдячній пам’яті. У небі української поезії сяють його дивовижні вірші:

 

* * *
Давнім трунком, терпкістю Каяли
Ці — і кров, і смерть.
Небо — княжі київські емалі.
Небо знову — твердь.
Знов не вгору несміливим зором —
В безкраї степів,
Жити повно, широко і скоро
І урвать, як спів.
Як колись, горіти і п’яніти,
Шоломом п’ючи,
І життя наопашки носити
На однім плечі.

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

17 серпня

Інші дати
Народився Іван Жулкевський
(1919, м. Проскурів - 1999) - український актор. Народний артист України. Ролі: Щасливцев ("Ліс" О. Островського), Бонко ("Макбет В. Шекспіра"), Возний ("Наталка Полтавка" І. Котляревського) та ін.
Розгорнути
Створення добровольчого легіону «Українські січові стрільці»
1914 - у Львові створено добровольчий легіон «Українські січові стрільці». Саме січовики стануть у початків національної революції у Львові в листопаді 1918 і складуть основу Української Галицької армії, будуть однією з найбоєздатніштх частин армії УНР.
«Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми ж свою славну Україну розвеселимо». (Гімн Українських Січових Стрільців)
Розгорнути