chrome firefox opera safari iexplorer

З нагоди 162-ї річниці з дня народження Івана Франка

27 серпня 2018 о 10:49

27 серпня 1856 року народився Іван Франко — великий український поет, філософ, громадський діяч, ідеолог національної демократії

Іван Якович Франко народився у присілку Війтова гора села Нагуєвичі Самбірського округу (нині Дрогобицький район Львівської обл.)

Батько майбутнього поета був вправним і заможним сільським ковалем. Мама Марія (з дому Кульчицька) походила зі шляхетського роду. Одна з версій (яку й сам поет підтримував, говорячи, що в ньому є «кавалочок німця»): рід веде свій початок від німецьких колоністів.

Дев’ятирічним Іванко втратив батька. По смерті чоловіка мати вийшла заміж за Григорія Гаврилюка, який чудово ставився до дітей дружини від першого шлюбу, став їм за правдивого батька. У 15 Іванових років померла й мати, дітьми заопікувалася мачуха.

1862 р. Іван вступив до початкової школи у сусідньому селі Ясениці Сільній, у 1864-67 рр. навчався у Головній міській школі отців Василіян у Дрогобичі, затим вступив до Дрогобицької реальної гімназії ім. Франца-Йосифа (з польською мовою викладання).

1875 р. Іван закінчив гімназію з похвальним листом, вступив на філософський факультет Львівського університету. Заробляв на життя репетиторством.

У 1870–1880-х Франко разом із М. Павликом видавав журнал «Громадський друг» та альманахи «Дзвін» і «Молот», спільно з І. Белеєм — журнал «Світ», із гуртком львівського студентства — молодіжний журнал «Товариш». Співпрацював із народовцями у їхніх виданнях: газеті «Діло», журналах «Зоря» та «Правда».

1890 р. став одним із засновників та першим головою Русько-української радикальної партії (РУРП) — першої української політичної партії, а також редактором її видань: газет «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос». Тричі балотувався від РУРП до галицького сейму та австрійського парламенту, але влада щоразу ставила українському політикові всілякі перепони.

1899 р. І. Франко вийшов зі складу РУРП і приєднався до Української національно-демократичної партії. За підтримки М. Грушевського став членом Наукового товариства ім.Т.Шевченка (НТШ), політикою більше не займався, присвятивши себе літературній і науковій праці. Був співредактором журналу «Літературно-науковий вісник» — спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком.

1906 отримав звання почесного доктора Харківського університету.

Останнє десятиріччя Франкового життя минало переважно в самоті та фізичних і душевних стражданнях. Страшенно дошкуляв ревматоїдний поліартрит, деформувавши суглоби й завдаючи нестерпного болю.

Дружина, страждаючи на психічне захворювання, часто перебувала в клініці для душевнохворих.

Іван Якович Франко помер 28 травня 1916 р. о 16-й годині.

Похований 31 травня на Личаківському цвинтарі у Львові.

Творча та наукова спадщина Івана Франка, без перебільшення, грандіозна: лише друковані твори становлять 50 томів. Твори політичного забарвлення «Вічний революцьйонер», «Каменярі», «Товаришам із тюрми» набули широкого визнання, щойно були оприлюднені.

Особливе місце у політичні ліриці Франка посідає вірш «Не пора» (1880 р.) – єдиний з найпопулярніших українських гімнів того часу. (Вірш, до речі, був заборонений і за польської, й за радянської влад). Коли зайшлося про створення українського національного гімну, досить довго тривала суперечка, який із творів – «Не пора» І.Франка чи «Ще не вмерла Україна» П.Чубинського – має ним стати.

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира:
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю і славу і честь,
Рідний краю, здобути тобі!

Франкові твори, що їх знаємо заледве не з початкової школи: поеми – «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей»; оповідання «бориславського циклу»; повісті «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Перехресні стежки»; драматичні твори «Кам’яна душа», «Украдене щастя» та багато-багато інших.

Творчості І.Я.Франка присвячено сотні, якщо не тисячі, літературних розвідок, есе, монографій. У багатьох із них він постає таким собі «вічним революцьйонером», Каменярем, який лише й знає «лупати сю скалу».
Але ж Франко виявив себе й як автор витонченої інтимної лірики, що увійшла, зокрема, до збірок «Зів’яле листя», «Мій ізмарагд»….

Не раз у сні являється мені,
О люба, образ твій, такий чудовий,
Яким яснів в молодощів весні,
В найкращі хвилі свіжої любови...

Кому ж присвячував свої ніжні й пристрасні віршовані освідчення великий поет?

«Тричі мені являлася любов…» — написав Франко в одній із кращих своїх поезій. Хто вони, три кохання, що надихали його, завдаючи і немовного щастя, й великого болю?

Ольга Рошкевич – донька священика, освічена, розумна, авторка багатьох статей з етнографії. На перших порах Ольжині батьки навіть заохочували її спілкування з Іваном, на той час – студентом Львівського університету — розгледівши його таланти та сподіваючись, що юнак досягне неабияких вершин. Але невдовзі молодого політика заарештувала поліція. Був засуджений на сім місяців тюрми, виключений з університету.

Рідні, звичайно, заборонили доньці надалі контактувати з «неблагонадійним», відмовивши йому від дому. Батько навіть домовився з начальником пошти, аби всі листи для Ольги віддавали йому. Проте молоді люди винайшли спосіб спілкування: через друзів обмінювалися книжками, де з окремих підкреслених літер складалися палкі слова кохання…

…Зближаєсь час, і, радісно тремтячи,
В твої обійми щирі кинусь я,
І скаже поцілуй мені гарячий,
Що будь-що-будь, а ти повік моя!
Моя і невідлучна! Бо сльозами
І горем ти знітована зо мнов!
Нема стіни, перегород між нами!
Не знає стін, перегород любов!

Батьки довідалися, спалахнув великий скандал. Ольга навіть мала намір піти у монастир. У 1880 р. Іван приїхав до Ольги, й його заарештували вдруге, а вона картала себе, що то сталося через неї.

Ольга Рошкевич на вимогу батьків вийшла заміж за Володимира Озаркевича – священика і громадського діяча. Народила двох дітей. Після чоловікової смерті не раз діставала прохання Франка про зустріч, але уникала. Перед смертю Іван Якович переказав через Ольжину сестру Михайлину, що благає про останню зустріч. Із очей жінки струменіли сльози, але вона тихо відказала: «Ні».

Ольга Рошкевич померла 30 травня 1935 р. Перед смертю просила, щоб Іванові листи поклали їй у труні під голову…

Юзефа Дзвонковська — донька учасників невдалого повстання 1863 р., які поневірялися Європою, аж поки не оселились у Станіславові. У дівчину були закохані мало не всі чоловіки з політичного гуртка, що до нього входив і Франко. Молоді люди листувалися. Нарешті Іван просив Юзефиної руки в листі до її матері. Проте дівчина відмовила поетові, чим завдала йому великих страждань. Був переконаний, що аристократка гордує пов’язати свою долю з простим хлопцем.

З усіх солодких, любих слів,
які я чув із твоїх уст,
одно лишилося мені,
і наче срібний дзвоник той,
і досі в серці гомонить, —
одно маленьке словечко:
 Слухай!..

Лише через багато років Франко дізнався, що Юзефа була хвора на сухоти і, не бажаючи калічити, як вона гадала, життя коханому, вирішила відмовитися від стосунків. Незадовго до смерті Франко волів видати окремою збіркою вірші, присвячені Юзефі, але намір так і не втілився.

Целіна Зиґмунтовська (в дівоцтві Журавська) — шляхтянка, вдова поліцейського комісара.

Уперше Целіну побачив Іван Франко на пошті, де вона працювала. Щоб частіше бачити дівчину, сам собі писав листи й ходив їх забирати. Закохався до нестями. Проте прекрасна полька не відовідала взаємністю рудоволосому «русинові», не навченому аристократичним манерам. Його вірші, їй присвячені, навіть не читала…

Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що щось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна.
Не дивися в той бік, моя пташко!

Се не та сирота, що без мами блука
Не голодний жебрак, моя зірко;
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.

Вже аж потім, по роках, якось її спитали, чому відмовила Франкові. На те відповіла просто: «Бо рудий, а мені до вподоби брюнети».

Прагматична Целіна, однак, вельми вміло використовувала симпатію Франка до своєї персони. Сина пані Целіни виключили з гімназії – Іван Якович допоможе відновитися; грошей бракує – Іван Якович дасть. Коли дружина Франка раз по раз опинялась у божевільні, він запросив до свого дому Целіну з дітьми, й вона доглядала за оселею й за самим письменником — аж до його смерті. Ревна католичка, намовляла поета до сповіді. Він рішучо відказав: «Я без гріхів, спокійно можу вмирати, бо маю найчистішу совість зі всіх борців за волю, правду...»

Окремо варто сказати про Ольгу Хоружинську— дружину поета. Жінку, про яку Франко ніколи не говорив, що кохає, і яка любила його ціле своє життя.

Познайомилося майбутнє подружжя у Києві 1885 р. Ользі на той час виповнився 21 рік, вона закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат і дістала диплом учительки. Енергійна, розумна, вона вільно володіла французькою, німецькою, англійською мовами, чудово музикувала на фортепіано. Письменник зацікавився дівчиною.

Ольга, безтямно закохана, незважаючи на протести шокованої родини (Франко у Галичині мав жахливу репутацію «революціонера», та ще й …бабія, про що поголос дійшов і до Києва), — вирішила, що саме вона стане для поета всім у цьому світі.

Ольга Франко була йому відданою дружиною, хорошою матір’ю їхнім чотирьом дітям, розуміючою соратницею — разом із чоловіком видавала «Життя і слово», допомагала йому готувати до друку і видавати твори. Саме вона спонукала Франка вступити до Чернівецького університету, де він нарешті отримав вищу освіту. Коштом дружини Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію й став доктором філософії.

Вони виглядали справді гармонійною парою. Однак… У листі до свого близького друга Агатангела Кримського Франко якось написав: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою...»

Ольга не мала жодних приятелів окрім тих, із ким спілкувався чоловік. Вона перебувала в постійній боротьбі зі злиднями. Тяжко потерпала від чоловікових захоплень іншими жінками.

Почалися нервові розлади. Потім сталося лихо: хтось кинув камінь у Фіранка, та поцілив у скроню синові, Андрійку. Після травми у нього розвинулася епілепсія, і у 26 років під час нападу хлопець помер.

Ольга опинилась у психлікарні. З лікарні вийшла у 1919-му, тож на похороні чоловіка не була присутня.
Мешкала в їхньому спільному будинку, де 1940р. був відкритий музей І.Франка. Якось прийшла до Ольги Рошкевич і потім не раз навідувалася. Говорили переважно про дітей.

Померла 15 липня 1941 р. на руках у чужих людей. Вони ж і провели 17 липня Ольгу Франко-Хоружинську в останню дорогу. В неструганій домовині, на винайнятій підводі. З великим труднощами вдалося випросити місце для поховання так, щоб не дуже далеко від могили Івана Яковича, та людей, аби викопали яму. На той час син Тарас мешкав у Станіславі й дістатися до Львова не мав як; донька Анна оселилась у Відні; сина Петра «совіти» силоміць вивезли й невдовзі розстріляли.

…Є вірш, якого Іван Франко не друкував у жодній збірці. Ось дві строфи з нього — перша і остання:

Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом…
То ж за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!..

Вірш датований 27 січня 1887 року. Він називається «Дружині»…

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

19 листопада

Інші дати
День працівників гідрометеорологічної служби
Державна гідрометеорологічна служба, яка функціонує у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, відіграє ключову роль в отриманні даних про поточні та очікувані гідрометеорологічні умови, сучасний клімат, його можливі коливання та зміни в майбутньому, прогнозування та попередження стихійних гідрометеорологічних явищ.
Розгорнути
День скловиробника
Професійне свято працівників скляної промисловості не випадково збігається з днем народження видатного російського вченого М. В. Ломоносова. Михайло Ломоносов був творцем хімічного виробництва глазурі, скла, порцеляни. Розробив технологію і рецептуру кольорового скла, які він використовував для створення мозаїчних картин. Винайшов порцелянову масу.
Розгорнути
День пам’яті Петра Дорошенка
(1627, м. Чигирин, Черкаська область – 1698) – визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665 – 1676). Провів ряд важливих реформ, створив постійне 20-тисячне військо, встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики - було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Розгорнути
Народлася Катря Гриневичева
(Катерина Василівна Гриневич; 1875, м.Винники, Львівська область - 1947) – українська письменниця, громадська діячка. Автор збірки новел «Непоборні», повістей «Шоломи в сонці» та «Шестикрилець». Померла 25 грудня 1947 р. в Німеччині, у Берхтесґадені, Баварія, похована там же.
Розгорнути