chrome firefox opera safari iexplorer

Sole mio: кілька вдячних слів до Соломії Крушельницької

23 вересня 2018 о 14:13
etnoxata.com.ua

17 лютого 1904р. в міланському Театро делла Скала, який ми знаємо як «Ла Скала», відбулася прем’єра опери «Мадам Батерфляй». Автор — Джакомо Пуччіні, якого вважали  другим після Д.Верді -  очікував на успіх. Однак оперу  спіткало грандіозне фіаско, з освистуванням і  жбурлянням на сцену всього, що втрапить під руку. Композитор нетямився з відчаю. З великими труднощами друзі  умовили маестро переробити твір і запросити на головну роль Меа ( так в Італії називали Соломію Крушельницьку).  Співачка спочатку відмовилася: мовляв, яка з неї, ставної, високої європейки  – тендітна японка? Та коли погодилася, запропонувала маестро Пуччіні для початку добряче скоротити вступну арію…

Під час нової прем’єри – 29 травня в Театро Гранде, у Брешії — були і шквал овацій, і море квітів, і викликання на сцену автора та виконавців аж сім разів. «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй», — підписав  свій портрет вдячний автор, даруючи його співачці…

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872р. в с.Білявинці на Тернопіллі, у шляхетській родині (гербу Сас) священика Амвросія Крушельницького та Теодори  Марії,  доньки священика і талановитого письменника Григорія Савчинського.  

 Співати почала з дитинства.                                                                                                 

1883р., під час Шевченківського концерту в Тернополі, С.Крушельницька вперше  виступала перед публікою – в складі  хору «Руської бесіди».   

 1891р. Соломія вступила до Львівської консерваторії Галицького музичного товариства. Під час навчання відбувся перший сольний виступ співачки – вона виконувала головну партію в ораторії Г.Генделя «Месія».

Потім  був дебют в опері Г.Доніцетті «Фаворитка» (партія Леонори) на сцені Львівського міського театру. Відтоді Крушельницьку незмінно супроводжував грандіозний успіх.

1893р. Соломія закінчила Львівську консерваторію.  Восени вирушила до Італії – продовжувати навчання. За рік повернулася до Львова, співала на сцені місцевої опери.

У другій половині 1890-х розпочалася  тріумфальна хода Соломії Крушельницької  сценами світу: Італія, Франція, Іспанія, Португалія, Австрія,   Аргентина,Єгипет… Головні партії в операх «Фауст» Ш. Гуно, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д.Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» П.Чайковського…

1899р. в Петербурзі гастролювала зіркова оперна трупа: Е.Карузо, М. Баттістіні, прима варшавського «Великого театру» С.Крушельницька… Імператор Микола ІІ, зачарований співом Крушельницької, запросив її дати концерт при дворі. Наприкінці концерту Соломія, як це вона робила завжди, виконала кілька українських пісень. Цар запитав, що то за мелодійна мова, якою вона співає. Крушельницька відповіла: «Це – пісні мого народу. Народу України».                                                                                                             

Якось 1906р. Крушельницька виступала в Неаполі. Зненацька почалося виверження Везувія, і, за порадою  свого лікаря, вона припинила  гастролі, аби від попелу і жару не втратити голос. Іпресаріо вирішив позиватися у зв’язку з порушенням контракту.  Адвокат Чезаре Річчоні – аристократ, меломан і мер міста Віареджо – запропонував захищати Крушельницьку в суді. Затим упродовж чотирьох років витончено і віддано домагався руки і серця співачки, аж поки 1910 р. пара побралася. У Віареджо Соломія купила віллу «Саломеа», де подружжя й оселилося. Це був щасливий шлюб, у якому поєдналися щире кохання і взаємне глибоке розуміння…

Варто сказати, що Соломія Крушельницька була, напевне, першою на ті часи  примадонною, яка не мала високих покровителів і сама прокладала собі шлях у творчості. Якось згадувала:  «Мільйонери пропонували мені – з умовою, коли вийду за них заміж, – збудувати окрему оперу виключно для мене або радили забувати про свою тяжку професію і обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску…»  Вона відмовила закоханому Федорові Шаляпіну й багатьом іншим — відомим, заможним і талановитим. 

Любила в самотині їздити автом: на міланських вулицях її можна було нерідко побачити за кермом. 

 1920р., у розквіті своєї слави, Крушельницька залишила   оперну сцену. Востаннє виступила в Неаполі, виконавши головні партії у «Лорелеї» А.Каталані та «Лоенгріні» Р.Ваґнера.  Потому концертувала , виконуючи твори вісьмома мовами, в Америці й Європі.  Майже щороку виступала в Україні. Брала участь у всіх  концертах  пам’яті Т.Шевченка та І.Франка.  

 1929р. в Римі Меа дала свій останній гастрольний концерт. 

 1938р.помер чоловік Соломії. В серпні наступного року вона вирушила до Львова. Почалася Друга світова, повернутися до Італії співачці не вдалося. Потім прийшли «совіти» і відібрали будинок Крушельницької, залишивши власниці на двох з сестрою чотири кімнатки на другому поверсі.  Аби якось прожити, давала приватні уроки співу.     

По війні вдалося влаштуватися до Львівської  консерваторії ім. М.Лисенка. Під час «чистки» від «націоналістичних елементів» кудись зник диплом Крушельницької, й її намагалися звільнити з роботи, та диплом усе ж таки знайшовся.

Громадянство не могла отримати, аж поки не віддала радянській державі всі гроші від продажу милої серцю вілли «Саломеа», де була свого часу такою щасливою з коханим чоловіком, та всього свого майна.

 Звання професора отримала 1952р., за кілька місяців до смерті.

А 1949р. Соломія Крушельницька востаннє вийшла на сцену – далеко не молода, хвора на рак горла, спираючись на ціпок. У невеликому залі філармонії не було де впасти яблуку. Вона співала  як завжди, тобто — геніально. Глядачі тамували сльози…

16 листопада 1952р. Соломія Крушельницька померла. Над її  могилою «Sole mio» — юний Орфей з лірою…

Львівський оперний театр, Тернопільське музичне училище, багато музичних шкіл, вулиць у різних містах України мають ім’я Соломії Крушельницької. 

У жовтні  2008р. в залі міланського Театро делла Скала  встановлено скульптурний портрет  Крушельницької, а 2012р. в Торре-дель-Лаго, неподалік Віареджо,  – бронзове погруддя великої співачки.

Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути