chrome firefox opera safari iexplorer

Битва під Бердичевом — вирішальна подія для Правобережжя

18 жовтня 2018 о 10:46
uk.wikipedia.org

Ця битва належить до ключових подій  на Правобережжі 1702 -1704р.р., коли тривало козацьке повстання проти Речі Посполитої під проводом Фастівського полковника Семена Палія. 

Після перемоги під Бердичевом протипольське повстання охопило всю Житомирщину. На черзі стало взяття Білої Церкви.

Семен Палій, очоливши повстанський рух, почав збирати сили. З Фастова для облоги Білої Церкви скерував  півторатисячний козацький загін, який кілька разів штурмував фортечні мури, прокопавши окопи під самі стіни.

Однак у другій половині вересня польський уряд відрядив до краю 2-тисячне військо, яке, з’єднавшись із шляхетським ополченням, жорстоко придушувало повстання  поблизу Немирова, Слободищ, Котельні, Лещини та інших населених пунктів. Затим поляки планували наступати на Білу Церкву та Фастів.

7 жовтня 2-тисячний козацький загін після нетривалої облоги взяв Немирів.

Тим часом тривала повстанська облога Білої Церкви. Не припиняючи її, очільник на той час вже 12-тисячного війська С.Палій скерував проти поляків чималі сили – кіннотників та піхоту під орудою Самійла Самуся та корсунського полковника Захара Іскри. Сам же керував облогою фортеці.  Польське військо відступило до Бердичева, за мури міської фортеці.  Частина поляків отаборилася  неподалік міста. 

На світанку 17 жовтня 1702р. головні сили повстанців стали під Бердичевом.  Поблизу міста стояло укріпленим табором коронне військо. Під час жорстокого бойовиська поляки були розбиті дощенту, незначна частина переможених втекла на Волинь – до Чорториї та Любара.

Під Бердичевом до повстанців долучився  4-тисячний загін з Подністров'я. Військо Семена Палія вирушило на Білу Церкву, яку невдовзі зайняло.

Перемога під Бердичевом мала велике значення: на теренах  Правобережної України – аж по Случ – відтепер не було жодного польського жовніра.

Кілька слів варто сказати про особистість С.Палія.Фастівський (Хвастівський) полковник  Семен Палій походив з Чернігівщини. На час повстання був людиною освіченою й досить немолодою. Свої  землі, що  розташовувалися майже на кордоні з Гетьманською Україною, полковник узявся заселяти. 1694р. він писав гетьманові І. Мазепі: «Я знайшов цей край пустинею й працював коло Хвастова, як коло свого хазяйства. Широкі поля засіялися збіжжям, число мешканців зросло, та не так із польскої сторони, як із берегів Дніпра, з козацького краю та з Волощини; й церкви Божі я побудував і прибрав на славу імени Божого».

Семен  Палій  був людиною незалежною, керував  своїм полком «так, наче над ним не було ніякої верховної влади» (за висловом історика Дмитра Дорошенка). Перший час брав активну участь у боротьбі з турками й татарами, ходив у походи аж до Чорного моря, заживши слави мудрого і відважного полководця.

Тим часом на землі, що колись повідбирав  у панів та шляхтичів гетьман Б.Хмельницький, почали претендувати їхні нащадки. Палій на це не зважав і жодних нащадків на їхні колишні землі не пускав. Більше того, Палієві козаки квартирували у польських маєтках, що викликало неабияку лють їхніх колишніх власників, котрі скаржилися на Палія.  

Як зазначає Д.Дорошенко у своїй праці «Нарис історії України», «Палій голубив у душі плян організувати на правому березі козаччину, передати її під владу лівобережного козацького гетьмана й таким способом злучити до купи обидві частини розірваної надвоє України. Очевидно, що про це марив у ті часи кожен український патріот».

1688р. Палій звернувся до московської влади з пропозицією переходу свого полку під московське підданство. Та Москва не хотіла додаткових конфліктів з Польщею, з якою щойно уклала «Вічний мир», тож відмовчалась. Тим часом польська влада посадила Палія до в’язниці, звідки він втік, повернувся до Фастова і на чолі своїх козаків  вибив поляків з міста.

1699р. Польща уклала мир з Туреччиною. Турки відмовилися від претензій на Правобережжя, і козаки як  захист краю від турецьких зазіхань стали Польщі не потрібними. Того ж року сейм ухвалив рішення скасувати козаччину, і до гетьмана та полковників було доведена вимога розпустити козацькі загони і здати укріплені  місця. 

Проте козаки виконувати цю вимогу відмовилися. 1700р. Річ Посполита скерувала проти С.Палія 4-тисячне військо з артилерією. Палієві козаки військо розгромили, артилерію відібрали. З Варшави полетів наказ про гуртування ополченців зі шляхти трьох воєводств: Київського, Подільського та Волинського. Самійло Самусь у відповідь розіслав  універсали до всього народу, закликаючи повстати проти польського гноблення. Він повідомляв, що буцімто  присягнув на вірність московському цареві за весь український народ на Правобережжі. « Головною опорою польської влади в краю була сильна укріплена фортеця в Білій Церкві. Самусь і Палій спільними силами обложили її. Польське військо, яке рушило виручати Білу Церкву, вони розбили під Бердичевом. Нарешті після сімох тижнів облоги козаки штурмом здобули Білу Церкву. 28 гармат, великі запаси пороху і всякої амуніції були їх трофеями». (Д.Дорошенко. Нарис історії України).  

Тоді ж Самусь захопив важливу фортецю – Немирів. Люди згадували часи Хмельниччини і вливалися до повстанських лав. За Д.Дорошенком, «Навіть дехто з шляхти пристав до повстання, наприклад, відомий поет-демократ Данило Братковський, який стояв у близьких зносинах із Мазепою й за своє спочуття до повстанців заплатив головою, коли попав до рук польських властей».

Гетьман Іван Мазепа пильно спостерігав за подіями на Правобережжі.  Радив московському цареві взяти під свою руку бодай Білу Церкву з Палієм. Однак цар на це не погодився, Мазепі ж наказав жодним чином не допомагати паліївцям. 

Отже,повсталі могли розраховувати винятково на власні сили. Польський гетьман М.Сенявський зі своїм чималим військом вибив Самійла  Самуся з Немирова та взяв у облогу Ладижин, де перебував брацлавський полковник Андрій Абазин. Героїчна оборона Ладижина закінчилася поразкою козаків. Загинуло, за твердженням Д.Дорошенка, 10 тисяч люду. Полковник Абазин сконав на палі. 70.000 людей обрізали ліве вухо як злочинцям.

Семен Палій тримався у Білій Церкві з усіх сил. Гетьман Сенявський благав Мазепу долучитися до розгрому Палія, однак той не міг піднести руку проти українців. Дмитро Дорошенко стверджує: «Він (Мазепа, — О.Б.) прийняв у себе Самуся, котрий віддав йому свої гетьманські клейноди, дав притулок у себе й козакам, які вернулись після погрому на правому березі Дніпра»

Підготувала Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Унікальне

19 листопада

Інші дати
День працівників гідрометеорологічної служби
Державна гідрометеорологічна служба, яка функціонує у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, відіграє ключову роль в отриманні даних про поточні та очікувані гідрометеорологічні умови, сучасний клімат, його можливі коливання та зміни в майбутньому, прогнозування та попередження стихійних гідрометеорологічних явищ.
Розгорнути
День скловиробника
Професійне свято працівників скляної промисловості не випадково збігається з днем народження видатного російського вченого М. В. Ломоносова. Михайло Ломоносов був творцем хімічного виробництва глазурі, скла, порцеляни. Розробив технологію і рецептуру кольорового скла, які він використовував для створення мозаїчних картин. Винайшов порцелянову масу.
Розгорнути
День пам’яті Петра Дорошенка
(1627, м. Чигирин, Черкаська область – 1698) – визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України (1665 – 1676). Провів ряд важливих реформ, створив постійне 20-тисячне військо, встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики - було об'єднання під своєю владою Лівобережної і Правобережної України.
Розгорнути
Народлася Катря Гриневичева
(Катерина Василівна Гриневич; 1875, м.Винники, Львівська область - 1947) – українська письменниця, громадська діячка. Автор збірки новел «Непоборні», повістей «Шоломи в сонці» та «Шестикрилець». Померла 25 грудня 1947 р. в Німеччині, у Берхтесґадені, Баварія, похована там же.
Розгорнути