chrome firefox opera safari iexplorer

З0 жовтня 1881 року народився видатний український художник Михайло Бойчук

30 жовтня 2018 о 10:45

«Бойчукісти» — за радянських часів це було заледве не вироком. Належати до школи монументального живопису, що існувала у 20-30 роки минулого століття й чиїм засновником і натхненником був Михайло Бойчук, було небезпечним. Більшість його робіт була знищена, а його ім’я відродилося з попелу заборон лише за часів незалежності.

Михайло Бойчук народився у маленькому селі Романівці, що за 18 кілометрів від Теребовлі, у Королівстві Галичини і Володимирії. Батько — землероб підписувався «Лев» або «Левонтій». Мати Ганна рано померла, батько 1907 р. одружився вдруге. Від першого шлюбу в родині росло семеро дітей: Михайло, Іван, Дмитро, Марія, Тиміш, Катерина та Юлія, від другого народилися Олена та Розалія. Родина мала 14 моргів поля (1 морг – 0,57 га).

Коли по війні згоріла хата, разом із нею згоріли й ранні Михайлові малюнки, тож уявлення про юнацьку творчість майбутнього великого художника ми не маємо.

1898 р. Михайло Бойчук приїхав до Львова, де вступив до малярської студії Ю.Панькевича. Став членом Наукового товариства ім. Т.Шевченка, що його очолював Михайло Грушевський. Коштами НТШ та власними митрополита Андрея Шептицького навчався у Віденській, Краківській, Мюнхенській академіях мистецтв.

Від 1908-го кілька років мешкав у Парижі, де вивчав творчість Ренуара, Сезанна, Пікассо, заснував українську громаду. Тут, у Парижi, художником заволоділа мрія «зробити мистецтво добром, надбанням народних мас». Так він прийшов до ідей монументалізму і колективної творчості.

Під орудою художника організувалася група  митців –«бойчукістів» (Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене, Софія Налепинська, Хелена Шрамм та інші), які сприйняли ідею колективної творчої праці.

Художники орієнтувалися на мистецтво Київської Русі та Візантії, прагнучи на цих засадах творити нове українське мистецтво. У паризьких «Салоні незалежних» та «Осінньому салоні» вони виставляли свої праці під гаслом «Відродження візантійського мистецтва».

Заснована 1909 р. Бойчуком майстерня неовізантійського мистецтва стала початком його творчої школи.

 У Парижi Михайло одружився з художницею Софією Налепинською.

У 1911–1912р.р. Бойчук мешкав у Львові. Реставрував ікони у Львівському національному музеї, розписував церкву в с. Словіта, створив ікону «Покрова Богородиці», намалював автопортрет. У 1912-14 р.р. займався реставрацією в церкві с. Лемеші Чернігівської губернії.

Під час Першої світової війни Михайла Бойчука та його молодшого брата Тимофія як австрійських підданих росіяни заслали до Арзамаса. Брати бідували, сяк-так виживаючи за рахунок підробітків. Коли 1917 р. в Києві почали створювати Українську Академію мистецтв, М.Бойчука обрали її професором. Відтоді замешкав у Києві, розробив метод закріплення фресок Софійського собору, відкрив фрески в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові.

Від 1924 р. М.Бойчук — професор Київського художнього інституту. Бере участь у монументальній пропаганді, оформлює свята, виставки, створює портрети державних діячів для Київського кооперативного інституту, розписує санаторій на Хаджибейському лимані в Одесі, Червонозаводський театр у Харкові.  Багато працює як графік.

Наприкінці 1925 р. в Києві було була створена Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ), яка об'єднала бойчукістів. АРМУ заперечувала натуралістичний реалізм, підкреслювала національну самобутність українського мистецтва. Це викликало звинувачення у «спотворенні образів радянських людей та соціалістичної дійсності». Дошкуляла й заздрість «колег». Тож 1931 р. Михайло Бойчук виїхав з Києва: якийся час викладав у Ленінградській академії мистецтв, очолював там кафедру композиції. Втім уже 1932 р. повернувся в Україну, до Харкова.

У листопаді 1926 р. — травні 1927 р. Михайло Бойчук, його дружина Софія Налепинська, учні Іван Падалка та Василь Седляр подорожували Німеччиною, Італією, Францією. Згодом ця поїздка стане приводом для енкаведистів арештувати їх за обвинуваченням  у «шпигунстві» й участі в «контрреволюційній організації».

25 листопада 1936. Михайло Бойчук, Іван Падалка та Василь Седляр були заарештовані.

13 липня 1937 р. їх розстріляли.

11 грудня 1937р. розстріляли Софію Налепинську-Бойчук – як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Більшість художників-«бойчукістів» спіткала така сама трагічна доля.

Всі монументальні твори М.Бойчука радянських часів були знищені. Bci фрески художника були затиньковані  одразу після його арешту. 1952 р. за наказом № 2115 Комітету в справах мистецтв із Національного музею Львова були вилучені та знищені фрески Бойчука. В підвалі Львівської бібліотеки АН УРСР разом з іншими «ідейно шкідливими» творами знищено 14 його творів: «Милосердя», «Сон», «Богородиця з дитям», «Біля криниці» та інші.

Львівська художниця Ярослава Музика з 1914 р., коли Бойчук, від’їжджаючи зі Львова, залишив свої ескізи та архів, зберігала його безцінні твори. Вони та частина інших становлять спадок, який свідчить про величезний талант митця.

М.Бойчук залишив учнів і щирих послідовників, які втілили творчі ідеї свого учителя в кераміці, графіці, тканині. Це «бойчукісти» Тимофій Бойчук, Олександр Мизін, Кирило Гвоздик, Антоніна Іванова, Сергій Колос, Оксана Павленко, Микола Рокицький, Віра Бура-Мацапура.

Художній стиль, притаманний «бойчукістам», надихав українських митців-шістдесятників, зокрема – Аллу Горську.

Пам’ять про художника цілковито відновлена за часів незалежності. У Києві, Львові, Тернополі, Теребовлі його ім’ям названі вулиці. Також ім’я М.Бойчука носить Київський інститут декоративно-прикладного мистецтва та дизайну. Братам Бойчукам встановлено пам’ятник у їхній рідній Романівці, а в Тернополі засновано обласну мистецьку премію імені Михайла Бойчука.

У грудні 2017р. – січні 2018-го Мистецький Арсенал втілив  грандіозну ідею – «Бойчукізм. Проект «великого стилю». Як зазначали автори, «Цей проект про мрійників, які хотіли змінити світ. Цей проект про реформаторів мистецтва, які відмовились від традиційного формату. Цей проект про творців утопії, які самі стали її жертвами…»

На виставці, що стала значною подією в українському культурному житті, були представлені понад 300 робіт братів  Михайла і Тимофія Бойчуків, Івана Падалки, Софії Налепинської, Василя Седляра, Оксани Павленко, Охріма Кравченка та інших «бойчукістів». Серед них – шедевр М.Бойчука «Двоє під деревом», одна з ункальних робіт, які вдалося зберегти Ярославі Музиці, коли 1952р. доробок видатного  художника з фондів Львівського державного музею українського мистецтва за вказівкою радянських мракобісів  спалювали як «ідеологічно чужий».

 Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

16 листопада

Інші дати
День працівників радіо, телебачення та зв’язку України
встановлений Указом Президента 11.11.1994 № 667/94 на підтримку ініціативи працівників радіо, телебачення і телекомунікаційної галузі України.
Розгорнути
Народився Богдан Кістяківський
(1868, м. Київ – 1920) – український правознавець, філософ права, соціолог. Редагував твори М. Драгоманова, написавши до них вступну розвідку. Наукові праці присвячені теорії права та соціології («Соціальні теорії науки і право»).
Розгорнути
Народився Михайло Паращук
(1878, с. Варваринці Тернопільської обл. - 1963) скульптор. Автор пам'ятника А. Міцкевичу у Львові та на могилі М. Драгоманова в Софії, скульптур для військової академії, Народної бібліотеки, Софійського університету, Музичного театру в столиці Болгарії.
Розгорнути
Народився Ігор Турчин
(1936, с.Софіївка, Одеська область - 1993) — гандбольний тренер. Створив команду «Спартак» (Київ) — 20-разового чемпіона СРСР, 13-разового переможця Кубку Європейських чемпіонів. За видатні досягнення в спорті І.Турчин і його команда занесені в Книгу рекордів Гіннеса.
Розгорнути