chrome firefox opera safari iexplorer

31 січня 1870 року народився видатний історик  української літератури Володимир Перетц

31 січня 2019 о 10:26
nas.gov.ua

1926р. в Києві вийшло друком уніукальне видання – Число №33 Збірника історико-філологічного відділу УАН з працею академіка Володимира Перетца «Слово  о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку. Вступ. Текст. Коментар».

Видання містило реконструкцію «Слова о полку Ігоревім», високофаховий коментар та коротку наукову характеристику «Південно-руських лтописних оповідань про похід Ігорів».

У кінцевому слові до видання академік В.Перетц зазначав: «Цю книгу автор написав був по-московському, адже малося на думці друкувати її в Ленінграді. Та, дякувати Історично-Філологічному Відділові Української Академії Наук, знов-же й її Неодмінному Секретареві, пощастило видати цей твір у Київі. Річ зрозумілива, друкувати випадало його… не инакшою якою мовою, тільки українською…»

Володимир Миколайович Перетц, видатний український літературознавець, мовознавець, фольклорист, — народився в Петербурзі. Закінчив Петербурзький університет. По завершенні навчання як один із найздібніших студентів був залишений на посаді приват-доцента кафедри російської мови і словесності. 1902 р. захистив дисертацію на звання доктора російської словесності.

Володимир Перетц зацікавився дослідженням давньоукраїнського письменства та фольклору ще за студентських часів. У розвідці «До історії малоросійського літературного вірша» (1902р.) одним з перших дослідив «Шевченків вірш» — ритміку, мовні засоби римування у творчості Тараса Шевченка. 1903р. вийшла друком його  розвідка «Очерки старинной малорусской поэзии». Тоді ж науковець остаточно визначився у своєму прагненні оселитися в Україні, працювати в архівах, вивчати рукописні памятки, стародруки.

1903 р. В.М.Перетца обрали професором Київського університету. На його лекції з історії літератури,   давньоукраїнської мови збиралися студенти з усіх факультетів. 1907р. він заснував та очолив «Семінарій Руської Філології», й його учасники – студенти разом з улюбленим професором відвідують бібліотеки, архіви, музеї, виїздять до Вільно, Петербурга, Полтави, Житомира.У подальшій науковій діяльності багато важило, що молодий вчений належить до «семінаристів» В.Перетца.

Тоді ж В.Перетц очолює філологічну секцію Українського наукового товариства та редкацію «Записок» УНТ, є  дійсним членом Наукового товариства ім.Т.Шевченка.

Володимир Перетц — один з авторів офіційного звернення до уряду «Об отмене стеснений малорусского слова» (1905р.), в якому містилася вимога щодо права на вільний розвиток українських мови та літератури, свободи друку українською мовою.

У 1914-19р.р. – академік Петербурзької академії наук. Голова Ленінградського  товариства дослідників українських історії, письменства та мови. 

1919р. В.М.Перетц повернувся до України. Брав активну участь у заснуванні Української Академії наук, створенні об’єднань українських науковців.

 Автор понад  300 праць, серед них —  «Нові дані до історії школярських братств на Вкраїні» (1923р.), «Ще раз дума про Олексія Поповича» (1926), «Дослідження і матеріали з історії старовинної української літератури»(1926), «Ще одна вірша про Гетьмана Мазепу» (1927), «До питання про літературні джерела давнього українського літопису» (1928, з присвятою М.Грушевському).

В.М.Перетц досліджував давньоукраїнську поетичну та полемічну літературу, український фольклор. Автор понад 300 праць з історії давньоукраїнської літератури, ровідок, присвячених українській народній пісні. 

Вже згадувана праця вченого ««Слово о полку Ігоревім.  Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку»», що вийшла друком 1926р., стала одним з кращих  досліджень «Слова…» у світовій  науці.

Один із «батьків» українознавства, Володимир Перетц у своїй науковій діяльності дотримувався позиції щодо українськості пам’яток давнього Києва, й це, безумовно, суперечило  радянським ідеологічним настановам. Крім того, Перетц був рішучим супротивником будь-якого втручання «партії й уряду» в наукові процеси. Відомо, що академік В.Перетц не раз застерігав М.Грушевського стосовно непотрібності звернень з питань діяльності Академії до більшовицьких партійних чи урядових структур. При цьому застосовував цілком недвозначну цитату з літопису: «Не наводити поганих на землю Руську». 

Тож В.М.Перетц був для більшовицького режиму персоною не просто неприйнятною, але – ворожою. Академіка піддали лютому цькуванню, коли у 1930-і роки, під виглядом «боротьтби з українським націоналїзмом», набрало страхітливих обертів нищення всього українського. Перетц змушений був залишити головування в Комісії давнього українського письменства, переїхав до Ленінграда, припинив контакти з УАН.

Але своїх переконань видатний вчений не змінив, тож його «знайшли» і в Ленінграді. Після погромницьких публікацій у пресі, де академіка звинувачували  в українському націоналізмі та на цьому підґрунті – перекручуванні сторії,  його без суду заслали до Саратова.  На викладацьку роботу професора було накладено неофіційну, проте залізну, заборону. Займався дослідженням рукописів у бібліотеці Саратовського університету.

Здоров’я В.М.Перетца, підірване втратою улюбленої справи та переслідуваннями, погіршувалося. 24 вересня 1935р. видатного вченого не стало.

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 березня

Інші дати
Народився Іван Мазепа
1639 – Іван Мазепа (Ян Колодинський) – український державний і політичний діяч, гетьман Лівобережної України (1687–1704) та Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1704–1709), князь Священної Римської імперії (1707–1709). Меценат. Власним коштом збудував 12 та відремонтував понад 20 храмів.
«Самопали набивайте ! Гострих шабель добувайте, А за віру хоч умріте І вольностей бороніте! Нехай вічна буде слава, Же през шаблю маєм права!» (Іван Мазепа)
Розгорнути