chrome firefox opera safari iexplorer

26 жовтня 1939 року: «легітимізація» радянського терору в Західній Україні

26 жовтня 2019 о 16:00
zbruc.eu

Внаслідок пакту Молотова-Рібентропа кордони СРСР на заході змінилися. Був  підписаний радянсько-німецький «Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною», і 17 вересня 1939р. на терени Галичини вступила Червона армія.

Треба було створити видимість законності  анексії Галичини Радянським Союзом. Для цього був створений тимчасовий орган — Народні Збори Західної України, які «засвідчили волю народів Західної України до возз’єднання з УРСР».

Історики В.Баран та В.Токарський  зазначають: «1 жовтня 1939р. Політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло питання, що стосувалися Західної України. На цьому засіданні було прийнято рішення провести Українські народні збори, перед якими ставилося завдання: затвердити передачу поміщицьких земель селянським комітетам, вирішити питання про характер створюваної влади, про входження Західної України до складу УРСР, а також про націоналізацію банків і великої промисловості... Політбюро ЦК ВКП(б) докладно визначило порядок проведення виборів і самих зборів…»  

Відповідно до вказівок з Москви, на початку жовтня у  Східній Галичині та на Волині починають створюватися   комітети з організації виборів до Народних Зборів. Було затверджене навіть «Положення про вибори до Українських Народних Зборів Західної України», за яким право висувати кандидатів мали «селянські комітети, тимчасові управління, збори робітників по підприємствах, збори робітничої гвардії, збори інтелігенції». До речі, «робітнича гвардія», щось на зразок міліції, переважно складалася з молодих членів ОУН, однак комуністи дуже швидко з’ясували цю прикру для себе обставину, і націоналістів кого заарештували, кого замінили «своїми».

Слід сказати, що буквально з перших днів радянської окупації  створилися обкоми КП(б)У, які розгорнули бурхливу діяльність з вербування  «місцевого контингенту» до своїх лав. Керівництво, компартійні, профспілкові та  комсомольські кадри  відряджалися зі Східної України. Чимало з них і стали «кандидатами» на виборах до Народних Зборів.  

19 жовтня у газеті «Вільна Україна» були надруковані «Гасла до виборів в Українські Народні Збори». В кожному неодмінно згадувався «вождь і учитель, кращий друг українського народу – великий Сталін».  

Спогади одного зі свідків тодішніх подій, «старого юриста», як він себе називає, опубліковані  у книзі «Західня Україна під большевиками», виданій у Мюнхені: «… громадянином Совєтського Союзу я став внаслідок невиданої досі в світі процедури. В рекордовому темпі, бо півтора місяця після того, як червона армія переступила Збруч, зробили нас громадянами СССР і то на основі... нашого власного «вільного» рішення... большевики влаштували на наших землях…пародію конституанти, яка нібито мала вирішувати питання про те, яку державну владу «звільнений» народ Західньої України хоче в себе встановити…» 

 (Далі ми також цитуватимемо спогади цього шанованого пана, який не називає свого імені, вочевидь,  аби не наразити на небезпеку своїх  рідних, що лишилися в ті часи на окупованій «совітами» території).  

Незадовго до «виборів» органи НКВС заарештували провідних українських політиків краю: Костя Левицького, Івана Німчука та інших – аби не заважали втілювати «народну ініціативу» Кремля.

«Вибори» до Народних Зборів відбулися 22 жовтня 1939р... Було обрано 1484 учасники зборів. Визначення кандидатів і безпосередньо вибори відбувалися під суворим наглядом окупаційної влади та її «вірних псів» з НКВД. Ретельно добиралися люди, винятково лояльні до нового режиму. В разі, якщо кандидат висловлювався критично щодо дій окупантів чи виступав у якості альтернативного претендента – на нього чекав арешт.

Вже згадуваний «старий юрист» писав: «Тяжко мені пояснити, чому населення Галичини, не зважаючи на свою безсумнівно протибольшевицьку настанову, не пробувало ставити опір у виборах… Великий вплив, без сумніву, мало й те, що всі були свідомі безвиглядности всякого спротиву: підем голосувати, чи ні – нічого виграти, нічого змінити не можна. Але найважніше те, що люди взагалі не допускали думки про можливість опозиції. Мовляв, так мусить бути, як нам продиктовано, і кінець. Гіпноза атмосфери терору…» 

Наскільки ця «атмосфера терору» була потужною, свідчать результати виборів: у голосуванні взяли участь 92,8% виборців. За кандидатів, висунутих «селянськими комітетами, тимчасовими управліннями, зборами робітників по підприємствах, зборами робітничої гвардії, зборами інтелігенції», проголосувало  90,9% тих, що взяли участь у голосуванні. Так голосували в Радянському Союзі – аж до його розвалу. Зовсім недавно так «голосували» в Криму й Донбасі…

Кандидатами в депутати Народних Зборів були деякі відомі громадяни – «…загальношановані й поважні люди. Але політичних діячів між ними не було, тільки «культурники» – лікарі, мистці тощо». Переважно ж — представники «робітників і трудового селянства»: «При чому між ними теж траплялися порядні й свідомі люди, але була теж наволоч, навіть кримінальні типи...»  

Збори відбувалися в Оперному  театрі, урочисто, навіть помпезно, за участі київських «грубих шишок»: першого секретаря ЦК КП(б)У М.Хрущова, голови Спілки письменників УРСР  і «непримиренного борця проти українського буржуазного націоналізму» О.Корнійчука; генерала С.Тимошенка – недавнього командувача вторгненням Червоної армії на територію Польщі та «приєднанням» її східних земель до СРСР.

Серед делегатів у залі сиділи енкаведисти в цивільному – пильнували, аби всі голосували «правильно».

Було ухвалено 4 декларації: «Про встановлення радянської влади в Західній Україні»; «Про входження Західної України до складу СРСР і возз'єднання з УРСР»; «Про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель»;  «Про націоналізацію банків і великої промисловості».   

Вирішено «Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з'єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз'єднанню українського народу».

Збори сформували комісію, якій було доручено передати доленосні документи «нагору», насамперед – до Москви.

Ухваливши потрібні Кремлю рішення, Народні Збори припинили своє існування. По завершенні дійства відбувся парад  військ Червоної армії.

«Свято возз’єднання» закінчилося. Настали «будні» радянського терору. Лише в тюрмах Галичини в 1939-41р.р. енкаведисти замордували понад 50 тисяч людей. Понад мільйон мешканців краю було депортовано...

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

16 квітня

Інші дати
Феодосій Федченко
1911 –  український метролог, фізик-експериментатор. Створив найточніший маятниковий годинник – астрономічний годинник Федченка (АГФ), яким оснащено більшість обсерваторій, станцій метро і телецентрів країн колишнього СРСР.
Розгорнути
Народився Борис Возницький
(1926, с. Ульбарів Рівненської обл. - 2012) - український мистецтвознавець, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв (ІСОМ), доктор honoris causa.
Розгорнути
Народилася Христина Алчевська (Журавльова)
(1841, м.Борзна Чернігівська область – 1920) - український педагог, організатор народної освіти, популяризатор української мови, народної пісні, творчості Тараса Шевченка. У своїй садибі у Харкові у 1899 році встановила перший у світі пам»ятник Тарасу Шевченку.
«Людина, яка в час масової безграмотності, працю задля просвіти народу зробила девізом свого життя і залишилася вірною тому девізові”. (Микола Сумцов про Христину Алчевську)
Розгорнути