chrome firefox opera safari iexplorer

31 жовтня 1853 року народився геніальний український винахідник Микола Кибальчич

31 жовтня 2018 о 11:48
ustymenkooleh.patrioty.org.ua

«Я спокійно тоді зустріну смерть,                                                   

 знаючи, що моя ідея не пропаде…»

М.Кибальчич. Останнє слово в суді

 Молодий чоловік на ім’я Микола Кибальчич з містечка Короп, що на Чернігівщині, загинув у неповні 28 літ в Санкт-Петербургу внаслідок страти через повішення.

 А отже, не встиг втілити свій геніальний винахід – перший у світі літальний апарат, схему якого домальовував на стіні каземату, аби не витрачати дарма час, що залишився до страти.

Радянські «історики» зарахували були народовольця Кибальчича до «своїх», червоних.  В нинішній Росії їхні учні й наступники про нього як царевбивцю згадують рідко, позаяк на зміну комуністичному ідолопоклонству прийшло плазування перед царськими фаміліями, до яких належав, звичайно, і Олександр ІІ. Той, що на нього молодий романтик підніс  затиснуту в п’ястуку бомбу – ним же власноруч і зроблену. А от про «геніального російського винахідника» московити згадують частенько,-  як зазвичай, привласнюючи чуже, найчастіше – українське.

Народився Микола Кибальчич у священичій родині. Проте ще в підлітковому віці  наперед  визначеним батьками шляхом рухатися відмовився: покинув Чернігівську духовну семінарію, з татком — о.Іваном — серйозно посварився і подався до  гімназії у Новгороді-Сіверському.

Тут і захопився хімією. Та так, що навіть прізвисько «піротехник» отримав.

Блискуче склав іспити до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, але, провчившись  два роки, перейшов до Медично-хірургічної академії. «Завинила» в цьому все та ж хімія: медики вивчали її не до порівняння глибше, ніж інженери.

Ось тут, у академії, й звела Миколу  доля зі студентами-народовольцями, чиї ідеї сприйняв і прийняв близько до серця. 

1875р. Кибальчича заарештували -  за зберігання нелегальної літератури. Що поширював, не довели, тож мало не три роки провів у київській Лук'янівській тюрмі й був звільнений під нагляд поліції. Дістав офіційну заборону на отриимання вищої  освіти.

Подався у «професійні революціонери». Якийся час працював у підпільній друкарні, де створив рецепт унікальної друкарської фарби – її використовували для друку нелегальної преси. Затим народовольцям знадобилися інші знання «піротехніка»:  Микола опиняється в  «пекельній лабораторії», де виготовляють вибухівку і зброю для терактів. Талант хіміка-винахідника виявив себе у всій красі й повноті: Кибальчич у домашніх умовах і за власними розрахунками виготовляє значно поліпшені нітрогліцерин і динаміт. До речі, динаміт Кибальчича був  за своїми характеристиками набагато  кращий за оригінальний, тобто винайдений А.Нобелем. 

У вільний від основного заняття час займався теорією революції: стаття Кибальчича (російською) «Політична революція та економічне питання», надрукована у підпільній «Народній волі»  5лютого 1881р., стала одним з програмних народовольських документів.

Отже, Микола Іванович цілком геніально виявив себе в іпостасях майстра пера і майстра піротехніки. Настав час братися за серйозніші речі,точніше – фігури. Зокрема – за його величність імператора Олександра II, який отримав прізвисько  «Визволителя», бо погодився на скасування  кріпацтва.  

Слід сказати, що виконком «Народної волі» Андрія Желябова засудив царя-батенька  до смертної кари у 1879р., й відтоді народовольці  п’ять разів поспіль зазіхали на життя вінценосного, однак без належного успіху. Що дало імператорові можливість стверджувати, буцім він перебуває  «під Божественим захистом», а тому жодні замахи йому не страшні.

Коли чергова спроба  атентату  була  випереджена, Желябова заарештували, а групу очолила Софія Перовська, — до «бомбистів» пристав Микола Кібальчич. Це було величезне надбання для терористів-революціонерів.  Він детально дослідив помилки своїх попередників і в підсумку  ухвалив створити таку бомбу, якої ще не було раніше. (Потому царські фахівці визнають її «дивом вибухотехніки», не знаним досі ні в імперії, ні в цілій Європі. До речі, бомба Кибальчича стала прообразом нинішньої гранати.) 

1 березня 1881р. відбувся останній замах на «Визволителя».  Все вирішила потужність бомби нової модифікації.

По 17 днях після теракту Миколу Кибальчича заарештували.  Про перебіг слідства, допити, суд тощо розводитися не станемо – багато описано, і писано різне. Зазначимо лише, що Микола Кибальчич разом з Желябовим, Перовською, Михайловим та зрадником Рисаковим  постав перед судом у «Справі про вчинений 1 березня 1881р. злочин, жертвою якого впав спочилий у Бозі імператор Олександр ІІ», і 3 квітня 1881р. на Семенівському плацу був страчений. 

Що говорив у своєму останньому слові на суді 27- річний «злочинець»? Може, каявся, просив змилуватися?

Ось кілька рядків цього останнього слова (з російської): «Я написав «Проект» повітроплавного апарата. Я вважаю, що цей апарат цілком здійсненний. Я надав докладний виклад цього проекту з малюнками та розрахунками. Може статися так, що я не матиму змоги вислухати погляди експертів на цей проект, і взагалі не матиму змоги стежити за його долею. Цілком припустима така випадковість, що хтось скористається цим моїм проектом. Тому тепер я публічно заявляю: проект мій та ескіз його, створений мною, я передав панові Герарду (В.Герард – адвокат М.Кибальчича, -  О.Б.) з проханням через нього ознайомити з проектом компетентних вчених-експертів…»  

А тепер повернімося, коли стане уяви, до камери смертників, де молодий український геній чекав на страту. Може, тут він шкодував про вчинене, молив Бога про пом’якшення вироку  чи у відчаї уявляв свої останні хвилини? Тобто, робив щось таке, що вкладалося б у звичайне людське уявлення про обставини?

Аж ні. Микола Кибальчич у камері смертників доробляв проект свого  «повітроплавного пристрою».  Пороховий ракетний двигун, керування польотом за допомогою зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, способи запалювання, засоби забезпечення подачі палива та  стійкості апарата… Схему унікального винаходу Микола нашкрябав уламком ґудзика на тюремній стіні.  В паперовому вигляді проект, як ми вже знаємо, встиг передати адвокатові. Втім «охранка» вилучила папери і додала до справи, а по всьому вони були скеровані до архівів таємної канцелярії.  Через 37 років більшовики, захопивши владу, знайшли проект Кибальчича, уривки були надруковані навіть у газеті «Билоє». І все…

Родину та земляків Миколи Кибальчича царська влада аж ніяк не помилувала. Всіх молодих чоловіків родини  виключили з вишів і забрили в солдати; брат і сестра померли, не витримавши жорстоких переслідувань.  Містечко Короп було заборонено розбудовувати, а його мешканцям звелено власним коштом побудувати храм і в ньому день і ніч замолювати гріх раба Божого Миколи – царського вбивці. Тобто, більшовикам було в кого повчитися, от Голодомор вони вже самі придумали…

А наостанок – спробуймо уявити, як далеко могли би просунутися  теорія і практика ракетобудування, а отже, світові космічні досягнення — у разі використання українським генієм з Коропа своїх феноменальних здібностей «у мирних цілях». Втім… історія не знає слова «якби…»

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 квітня

Інші дати
Павло Луспекаєв
1927 –  кіноактор. Знімався в фільмах: роль Верещагіна («Біле сонце пустелі»), «Республіка ШКІД», «Піднята цілина», «Вся королівська рать».
Розгорнути
Ґео (Юрій) Шкурупій 
1903 – український прозаїк, поет, представник напрямку панфутуризм; редактор, кіносценарист.
Розгорнути
 Володимир Шульгін 
1894 – студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві. Загинув у бою під Крутами.
Розгорнути