chrome firefox opera safari iexplorer

25 листопада 1838 року народився Іван Нечуй-Левицький

25 листопада 2018 о 06:46
ukrlib.com.ua

Чи є десь бодай одна українська людина, яка не читала би «Кайдашевої сім’ї»? Коли й є, то вона, мабуть, неписьменна. Бо не читати цієї повісті, всім серцем тішачись із соковитої мови, чарівних описів і гострих – «з перцем» — питомо українських порівнянь, — будучи українцем, просто неможливо.

Мої дідусь і бабця дуже любили читати вечорами вголос. Почула я безсмертну повість із їхніх уст іще коли у нас світили гасовою лампою, тобто десь у чотитирічному віці.  Тож для мене, як і для  багатьох  людей, Іван Нечуй-Левицький тривалий час залишався  передусім автором «Кайдашевої сім’ї» та інших «побутових» творів, у яких час від часу кожне впізнає  кума, сусідку  чи й себе самого…

Народився Іван Левицький 25 листопада 1838р. в селі Стеблеві Канівського повіту Київської губернії (нині Черкаська область). Батько його, Семен Степанович, був сільським священиком — вельми освіченим і невтомним у просвітницькій праці, а водночас суворим і не завжди стриманим. Власним коштом створив і утримував школу для селян, у якій Іван навчився початкової грамоти. А до читання припав  душею, годинами усамітнюючись у батьковій чималій книгозбірні.

Батька Іван побоювався (подейкують, і псевдонім «Нечуй» узяв, аби батько не довідався про його письменницьку працю, бо не схвалив би). Натомість матінку Ганну Лук’янівну, ніжну і тонкосльозу, любив усім серцем (був подібним до неї зовні й душею) і страждав безмірно, коли вона померла, залишивши його, 13-річного, у жорстокому світі.

З семи років хлопець навчався латини, грецької та церковнослов’янської мов у духовному училищі при Богуславському монастирі (тут учителював його дядько).

14-річним Іван вступив до Київської духовної семінарії, де особливо захопився творами Т.Шевченка та М.Гоголя. По закінченні семінарії викладав церковнослов’янську мову, географію та арифметику  в Богуславському духовному училищі. 1861р. вступив до Київської духовної академії. Водночас самотужки вивчав німецьку та французьку, філософію, західноєвропейську літературу.

1865р. Левицький  завершив навчання зі званням магістра, однак священича стезя його не приваблювала: викладав російську мову, літературу, георгафію, історію в Полтавській духовній семінарії, затим – у жіночих гімназіях Каліша й Седлеця (Польща). Коли зросійщення тут набуло страхітливого розмаху, Левицький, не бажаючи бути до цього причетним, заледве не зі скандалом  домігся переведення до Кишинева.

Перші літературні твори Івана Нечуя-Левицького – комедія «Жизнь пропив, долю проспав» та повість «Наймит Яріш Джеря» — написані на початку 1860-х років. У 1865р. створена повість «Дві московки». Стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності» була надрукована у львівському журналі «Правда» (Валуєвським циркуляром 1863р. в Наддніпрянській Україні українська література була заборонена).

Викладаючи від 1873р. російські мову та літературу в Кишинівській чоловічій гімназії, Іван Левицький  створив і очолив гурток прогресивно налаштованих учителів, на зустрічах якого обговорювалися  гострі соціальні та національні проблеми. Тод ж відверто пропагував українську літературу, через що був узятий під таємний поліційний нагляд.

1874р. вийшов друком  роман «Хмари». 1875-го – п’єси  «Маруся Богуславка» та «На Кожум'яках» і оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».

Починається зоряний час  розвою  творчої особистості Левицького: з’являються «Микола Джеря» (1878р.), «Кайдашева сім'я» (1879р.), «Бурлачка» (1880р.), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884р.)…

1885р. Іван Левицький вийшов на пенсію — статським радником, з орденами Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня, та примітками в атестаті, з яких випливало, що він не був ані під слідством та судом, ані під штрафами, ані у відставці… ба навіть у відпустці не був жодного разу.

Письменник оселився у Києві на вулиці Новоєлизаветинській (нині Пушкінська, 19), у флігелі з двором, де були невеликий садок, ставочок і пасіка. Тут і мешкав самітником, аж поки будівлю не знесли у 1909-му.

Щодня в один і той самий час  і тим самим маршрутом ходив на прогулянку – неодмінно під парасолею.  Вкладався спати рівно о 10-й вечора – розповідають, що навіть із власної ювілейної вечері пішов, аби вчасно дістатися ліжка. Спиртного не вживав узагалі. Сварки та інциденти сприймав болісно, страждав після них кілька тижнів. Сучасники іноді говорили про його дещо «жіночий» характер: інакше, мовляв, чому ж бо так доладно виліпив своїх Кайдашиху, бабів Палажку та Параску?..

Проте м’який на вдачу Нечуй-Левицький демонстрував надзвичайну твердість, коли йшлося про святе. Був у 1880-і роки заледве не єдиним письменником, хто публічно захищав українські мову та літературу. Ба навіть написав статтю «Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов’янщини», в якій доводив, що російська література потрібна  Росії, а українцям потрібна своя, рідна. Палко відстоював правопис, категорично відкидаючи будь-які новації: «Писати треба так, як люди говорять!».  Навіть про свої книжки висловлювався категорично: «Хай краще згорять, ніж з отаким правописом!».

Київські роки Нечуя-Левицького позначені не лише натхненною творчістю, а й тяжкими нестатками. Оповідання «Пропащі»  та «Афонський пройдисвіт», казку «Скривджені, повість «Поміж порогами», статті «Сорок  п'яті роковини смерті Тараса Шевченка» та «Українська поезія», багато іншого створено замало не в злиднях, у малесенькій квартирці на Пушкінській, звідки виїздив хіба влітку – до   родичів у село чи до Білої Церкви.

Останні дні життя І.С.Нечуй-Левицький перебув  у «шпиталі для одиноких людей» — просто кажучи, у богадільні — на Дегтярівці. Тут і помер, ніким не доглянутий, 1918року. Похований на Байковому цвинтарі…

1861р., вперше прочитавши твори Тараса Шевченка у журналі «Основа», Нечуй-Левицький вклав у вуста героєві одного зі своїх оповідань такі слова: «Буду писати вірші, складу віршами книгу, таку, як „Катерина“… Напишу про діда Хтодося… про нещасних, прибитих долею… Про них! Про них!» 

У цих словах – життєва позиція самого письменника. Його твори у «щиро народному дусі», з яких постають талановито виписані народні характери й сама народна правда, —   залишаються улюбленими для багатьох поколінь українців.

За півстоліття творчої діяльності І. С. Нечуя-Левицького –понад півсотні прекрасних  романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, гуморесок, нарисів, статей. Його шедеври залишаються зразками для багатьох сучасних авторів, які вважають своїм покликанням творити для народу. Адже, за словами самого І.Нечуя-Левицького: «Українська жизнь — то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його вже брались і такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі». 

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» 

20 червня

Інші дати
Народився Олександр Лазаревський
(1834, с. Шевченкове, Сумська область – 1902) – український історик, генеалог. Автор близько 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України – «Малоросійські посполиті селяни», «Павло Полуботок», «Полтавщина в 17 ст.». 
«Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.» (Григорій Сковорода)
Розгорнути
Народився Антон Думанський
(1880, Росія - 1967) – вчений-хімік, один з основоположників колоїдної хімії. В 1904 році організував в Києві першу лабораторія колоїдної хімії, ввів в колоїдну хімію фізичні методи дослідження.  
Розгорнути