chrome firefox opera safari iexplorer

18 грудня 1892 року народився Микола Куліш – видатний український драматург, представник Розстріляного Відродження

18 грудня 2018 о 06:22
uk.wikipedia.org

 «На московському кумачі   

України самостійної не вишити!»

П.Куліш. Патетична соната

«Патетична соната» Миколи Куліша – один з творів, які вияскравили не лише романтику, а й великий трагізм часів Української Революції. «Замість дороги кохання – ніч і дорога смерті», — ці слова, що лунають з уст героїні у фіналі п‘єси, якнайглибше відображають  хресний шлях української нації під  кривавим  прапором  більшовизму. 

Свою хресну дорогу Микола Куліш пройшов разом з багатьма іншими українськими митцями «Розстріляного Відродження».  3 листопада 1937р. його  розстріляли в Сандормоху.  Його дружина Антоніна ще два з половиною роки надсилала листи й передачі чоловікові, поки не отримала повідомлення, що «адресат вибув». 

Микола Куліш писав оповідання для дітей, створив український буквар («Первинка»)  та книги для початкової школи. І раптом поринув у драматургію.

Драма «97» — за кількістю людей, загиблих від голоду в одному лише українському селі – була  написана 1924р. Автор надіслав п’єсу до Харківського театру ім.І.Франка, де її було вирішено ставити, але зі значним цензуруванням, зокрема, без згадки про справжній голод в Україні. Й навіть у такому вигляді вона мала шалений успіх…

 Микола Гурович Куліш народився на Херсонщині, в с.Чаплинка, у бідній родині. З п’яти років хлопчик і пастушкував,  і малечу доглядав. 8-річним вступив до народної школи, вчився добре, тоді односельці навіть зібрали гроші, аби заплатити за навчання здібного зелячка в Олешківському училищі.  Проте довчитися не вдалося: за участь у заборонених політичних гуртках з училища його виключили. 

1914р. все ж отримав атестат. Поїхав до Одеси – вступати на історико-філологічний факультет тамтешнього університету. Однак почалася Перша світова війна, і Микола  опинився у школі  прапорщиків.  Понюхав пороху на передовій, кілька разів був поранений.  За часів П.Скоропадського побував за ґратами — через більшовицькі погляди. 1919-го організував Дніпровський селянський полк, у якому очолював  штаб. Згодом Куліша зобразить Ю.Яновський у своєму романі «Вершники» — як головного героя Данила Чабана.

 По війні був редактором газети в Олешках, очолював відділ освіти. Подорожуючи селами, на власні очі стикнувся з голодом в українських селах 1921-го. Про який, власне, і написав драму «97».

Микола Куліш у 1925р. переїхав до Харкова – на той час столиці радянської України -  де зайнявся літературною творчістю та громадською роботою. 1926р. очолив ВАПЛІТЕ (Вільну академію пролетарської літератури). Був редактором журналу ВАПЛІТЕ, а також видань «Пролітфронт» і «Літературний ярмарок».

Тісно співпрацював і товаришував  з Миколою Хвильовим, створював новий український театр разом з Лесем Курбасом.  Дуже багато читав, його часто бачили в букіністичних крамницях, де він цікавився книгами з архітектури, живопису , ба навіть з вищої математики.    

У 1920–і роки стало сообливо помітно, наскільки більшовицька теорія відрізняється від реального життя комуністів, надто партійної верхівки. Водночас дедалі помітнішим став і наступ тоталітаризму. Тоді ще могли з’явлітися твори, в яких розчарування їхніх авторів у більшовизмі проступало чітко і недвозначно: «Іван Іванович» М. Хвильового, «Чевенгур» А.Платонова, «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Зона», «Так загинув Гуска» М.Куліша… 

 «Народний Малахій» — п’єса, герой якої, вірячи у більшовицькі гасла, уявив себе рятівником  усього людства, але був визнаний божевільним. Це був твір, у якому чи не вперше радянські реалії  витлумачено як справжнє божевілля. Публіка із захватом сприйняла спектакль, що його поставив «Березіль» Л.Курбаса у 1925р. Однак компартійна критика не залишила на п’єсі буквально живого місця. Невдовзі розгромили й ВАПЛІТЕ.  

Почався масований більшовицький наступ на укранізацію та й загалом на все українське: мову, літературу, літераторів…

1932—1933р.р. Україну викосив Голодомор.  У травні 1933-го вкоротив собі віку Микола Хвильовий, друг і однодумець Миколи Куліша. Це було два страшних потрясіння, які витаврували  з переконань драматурга будь-які сентименти до більшовиків і більшовизму.

У квартирі Кулішів, розташованій у відомому харківському будинку «Слово», чекала свого часу валізка з білизною та сухарями. «Всіх беруть. Візьмуть і мене», — сказав у 1934-му Микола Гурович  своєму товаришу  Іванові Сенченку.   

Миколу Куліша «взяли» просто дорогою на похорон його найближчого друга – Івана Дніпровського. Перед тим – цькування у пресі, на письменницьких зборах, нарешті – виключення «з лав». Під час слідства, не витримавши тортур, його колеги Г.Епік та М.Яловий, показали, що М.Куліш мав доручення вчинити замах на Сталіна.  

У березні 1935р. Миколу Куліша засудили до 10 років таборів.  Звідти він вже не повернувся.

Слова, мовлені героями його творів, сучасні донині:

«Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна».

«Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати пора!»

І особливо – це: «Україна сьогодні не сцена, а плацдарм… Плацдарм великого змагу ідей…»

Олена Бондаренко

15 жовтня

Інші дати
Народився Дмитро Луценко
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене, Тихий день догора. Дорогими для мене Стали схили Дніпра, Де колишуться віти Закоханих мрій... Як тебе не любити, Києве мій! (Дмитро Луценко)
Розгорнути