chrome firefox opera safari iexplorer

25 грудня – 170 років від дня народження Ореста Левицького, видатного українського вченого

25 грудня 2018 о 14:21
resource.history.org.ua

Історик, археограф, архівіст, археолог, етнограф, фольклорист, громадський та політичний діяч, один із засновників та очільників Всеукраїнської Академії наук – Орест Левицький є однією з тих потужних  особистостей, які становлять окрасу і гордість нашої науки.

 Орест Іванович Левицький народився 1848р. в с.Маячка Кобеляцького повіту  (нині Новосанжарський район на Полтавщині), в родині священика. По батьковій лінії походив з козацько-старшинського роду Носів-Левицьких.

На формування питомо українського світогляду майбутнього історика великий вплив мали погляди батька та його товариства, а також щоденне життя, звичаї, побут народу.  По роках М.Грушевський у статті, присвяченій  пам’яті О.Левицького, зазначив, що він «…з самого походження, з дитячого і молодечого виховання овіяний і перейнятий традицією українського життя, культури і мистецтва, відчував їх красу і багатство надзвичайно тонко і глибоко, утішався їх змістом, і в цьому знаходив мету, красу і зміст свого життя». 

Після закінчення початкової  школи Орест у 1859—1869р.р.   навчався  в Полтавському духовному училищі та семінарії.

1870-74р.р. здобував освіту  на юридичному, потім – на історико-філологічному факультеті Київського Святоволодимирського  університету.  Брав активну участь у діяльності Київської громади, в якій гуртувалися представники української національної  інтелігенції. Велике значення для зміцнення світоглядних орієнтирів молодого історика мало знайомство з видатним істориком Володимиром Антоновичем, якого ціле життя називав своїм учителем.

 У 1874 – 1921р.р. Левицький обіймав посаду  відповідального секретаря  у  Київській археографічній комісії, куди його прийняли за рекомендацією В.Антоновича. Рано одружившись, так само рано овдовів, залишився з двома малими дітьми, мусив дбати про їхнє утримання. Водночас викладав латину та російську словесність  в 4-й Київській прогімназії , географію в музичному училищі; працював помічником завідувача Центрального архіву в Києві; діловодом управління Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора. Активно співпрацював з журналом «Київська старовина».

Оскільки викладачам гімназій було заборонено публікувати свої статті під власним ім’ям, Левицький друкувався під  псевдонімами. Загалом їх нараховується близько 25, найвідоміші: Маячинець, Беркут, Орленко, Волинець. 

Від 1913р. О.І.Левицький був першим секретарем Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва. 

За часів Української Революції очолював громадські та державні комісії з питань української правничої термінології, входив до складу  Комітету охорони пам'яток історії та мистецтв. 

У лютому 1919р. брав участь у роботі  міської колегії Київського виконкому, яка готувала  перейменування київських вулиць.

Був одним з фундаторів Всенародної бібліотеки (нині – Національна бібліотека України iм.B. Вернадського), подарував їй свої бібліотеку та архів.

У листопаді 1918р. українські науковці О.Левицький,  В.Вернадський, А. Кримський, Д. Багалій та М.Василенко заснували  Українську академію наук. Орест Іванович головував на першому засіданні УАН, під час якого Президентом був обраний Володимир Вернадський.  У 1920р. О.Левицький став керівником відділу соціальних наук, а через два роки — Президентом Академії. Це, до речі, єдиний випадок за всю історію Академії наук України, коли її очолив гуманітарій.

 Слід зауважити, що зі встановленням влади більшовиків у Левицького виникли чималі складнощі. Спочатку родину намагалися виселити з квартири (допомогло клопотання сина – військового лікаря у Червоній армії). Але чекісти тримали історика під постійним наглядом аж до його смерті.  Час від часу влаштовували  провокації — дрібні й не дуже. У липні 1920р. заарештували дружину історика, в оселі вчинили трус, який більше скидався на погром, вилучили частину особистої бібліотеки. Дружину після двотижневого ув’язнення випустили, але книги так і не повернули…

9 травня 1922р., під час наукового відрядження, на Драбівській дослідній станції Академії О.І.Левицький раптово помер. Похований у с. Митлашівка неподалік Драбова.

Внесок О.І. Левицького у розвиток української науки неоціненний. Він є автором понад 200 наукових робіт з історії України та правознавства; історичних  оповідань  та повісті  «Ганна Монтовт», наукової розвідки «Сім'я та побут українців у XVI ст.» і багатьох інших. З ім’ям О. Левицького пов’язані перші наукові видання козацьких літописів XVIІ-XVIII ст., перше в українській історіографії наукове видання Літопису Самовидця, видання Львівського літопису 1339–1649 р.р. та Літопису Йоахима Єрлича 1620–1673р.р., великої кількості інших пам’яток, історіографічних та археографічних матеріалів.

Підготувала Олена Бондаренко

18 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Аверін
(1885, с. Чепіль, Харківська область – 1955) – український зоолог, громадський діяч. Опублікував близько 340 праць з ентомології, орнітології, мисливствознавства, рибництва, і охорони природи. Один із перших організаторів справи захисту рослин в УРСР і підготовки кадрів у цій галузі.
Розгорнути
Народився Володимир Різниченко
(1870, с. Велентієве, Чернігівська область – 1932) – український геолог, художник-карикатурист, поет. У своїх дослідженнях грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров’я («Природа Канівських дислокацій», «До питання про час і умови утворення укр. лесу», «Про четвертинні рухи земної кори в районі сер. Дніпра»). Ініціатор заснування Канівського музею-заповідника «Могила Т.Шевченка».
Розгорнути
Народилася Євгенія Ярошинська
(1868, с. Чуньків, Чернівецька область – 1904) – українська письменниця, етнограф, фольклорист, громадський діяч. Видала зібрані нею на Буковині «Народні пісні з-над Днітра».
Розгорнути
Народився Сергій Єфремов
(1876, с. Пальчик, Черкаська область - 1939) — український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури. Один з найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Автор видання «Щоденника» і «Листування» Т. Шевченка та фундаментального двотомника «Історія українського письменства».
Розгорнути