chrome firefox opera safari iexplorer

2 лютого 1901 року народився Валер’ян Підмогильний

02 лютого 2019 о 07:09
galinfo.com.ua

 «За те, що я збагнув життя, воно засудило мене на самотність…»

 «Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих—тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або,  по-просту кажучи, найбільш  інтелігентним, то я б ні на хвилинку не не задумався і відказав: —                                                Валеріана Підмогильного

Юрій Смолич

Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощi? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повiльно пересуваючи ноги, не в силi скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроцi, знеможений у подальших, я шукаю свiтлої плями на пройденому шляху i не знаходжу...»  

У 20-і – на початку 30-х років автор цих рядків був найпомітнішою зіркою на небосхилі української літератури. 

 Валер'ян Підмогильний народився у с.Чаплі Новомосковського повіту, серед неозорих степів Катеринославщини.  Батько майбутнього письменника, Петро Пiдмогильний, управляв  поміщицьким маєтком і помер, коли хлопчик був зовсім малим. Мама, проста селянка, робітниця на обійсті графа Воронцова-Дашкова,  вирізнялася, за словами сина, «надзвичайною природною iнтелiгентнiстю».

Валер’ян з відзнакою закінчив Перше Катеринославське реальне училище. Друкуватися  почав іще учнем – у шкільному журналі, під  «шикарним» псевдонімом «Лорд Лістер». Перша збірка – «Твори.Т.1» — вийшла друком 1920р. і містила 9 оповідань: «Старець», «Ваня», «Важке питання», «Пророк», «Добрий бог», «Гайдамаки», «На селi», «На iменинах», «Дiд Яким».

Вступивши на математичний та юридичний факультети Катеринославського університету, Підмогильний так і не закінчив навчання – через нестатки. Вчителював. Спочатку в Катеринославi та Павлоградi, потiм під Києвом, у Ворзелi. Тут у 1921р. одружився  з донькою місцевого  священика, актрисою  Катериною Червінською. Тоді ж створив цикл «Повстанці».

Переїхавши разом з дружиною до Києва, працює у Книжковій палаті. Видає  збірку оповідань «У епідемічному бараці».  Активно діє у  «Асписі» (Асоцiацiï письменникiв), від  1926 р. —  «МАРС» («Майстерня революцiйного слова»). Серед «МАРСівців» -  Б. Антоненко-Давидович, Г.Косинка, Т. Осьмачка, Є. Плужник, Б. Тенета, Д. Фалькiвський та інші відомі літератори.  Юрій Смолич згадував, що «…був Пiдмогильний якраз найдiяльнiший i найенергiйнiший органiзатор «Ланки» (пiзнiше й «Марсу»), найвишуканiший авторитет помiж того кола письменникiв, яке ми, «гартовцi», вважали сугубо попутницьким, навiть у якiйсь частинi право-попутницьким та не до кiнця радянським».

Мало не з дитинства вивчаючи іноземні мови, найперше – французьку  та німецьку – і самотужки вдосконалюючи знання, В.Підмогильний у 1920-30р.р. стає одним з найкращих перекладачів іноземної літератури українською. Твори В.Гюґо, А.Франса, Д.Дідро, Вольтера, О.Бальзака, Г.Мопассана, А.Доде, Г.Флобера, П.Меріме в його перекладах досі вважаються неперевершеними.

24 травня 1925р. В.Підмогильний виступив  у великій залі Всенародноï бібліотеки перед представниками літературних та громадських організацій, студентами, інтелігенцією в диспуті «Шляхи розвитку сучасноï літератури»: «Коли б який-небудь товариш «спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неï гарна ідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, i ніхто б тієï сонати не слухав… У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційноï ідеологіï, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний…» 

Позиція була заявлена. Її помітили всі – від громадськості до чекістів.

У 1927р. вийшла  друком збірка оповідань В.Підмогильного «Проблема хліба», котру тодішня критика поспішила охарактеризувати як «специфiчно-iнтелiгентську лiтературу». Слід зазначити, що на той час «інтелігент» вважався чужорідним у пролетарському поступі, заледве не ворожим  елементом. Підмогильний же цілковито поділяв думку М.Хвильового, яку той висловив у статті  «Про «сатану в бочці», або графоманів, спекулянтів та інших просвітян», де йшлося про появу в літературі, та й загалом у тогочасному житті, небезпечного типажа «ура-комунiста», який «продовжує гопаківські традиції, орієнтуючись за всяких обставин на примітивність свого мислення».  

В.Підмогильний опрацьовує «небажану» тему взаємин інтелігентної людини з життям в умовах, що формуються після Жовтневого перевороту. Його цікавлять стосунки міста і села. Але так чи інакше письменник повертається до проблеми «Людина і революція». Прикметною в цьому контексті є поява роману «Місто» (1928р.), першого  «міського» твору європейського рівня в українській літературі.  

Роман спричинив своєю появою ефект бомби, що вибухнула. Одні вважали твір вершиною літературної творчості, інші називали його виявом авторського «ідеологічного збоченства».  Коли роман з’явився у російському перекладі, московські літератори піддали його нищівній критиці, називаючи «антирадянським» та «ворожим». Адже головний герой – «міщанин з куркульською ідеологією», а на «змичку міста і села» навіть натяку немає!   

Підмогильний цілковито усвідомлював, що ця критика – лише прелюдія до переслідувань, які закінчаться арештом і вироком. Бачив себе серед заарештованих у справi пiдпiльноï органiзацiï «Спiлка визволення Украïни» (СВУ), котру якраз розкручували енкаведисти, й дивувався, що за ним того разу не прийшли.

Новий роман — «Невеличка драма» — за фабулою досить близький до «Міста». І знову – люте цькування з боку «ідеологічно правильних» критиків.   

На початку 30-х років  Валер’яна  Підмогильного звільнили  з редакції журналу «Життя й революція». Його твори викинули з видавничих та редакційних планів.  У новелі «З життя будинку», що якимось дивом була опублікована 1933р. в «Літературній газеті», автор з болем констатує: «... Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...».

А за рік – у 1934-му – в Харкові розпочинається «слідство» у справі  організації боротьбистів, до якої «призначають» Є.Плужника, В.Вражливого, В.Поліщука, Г.Епіка … Всього числом 18.

Валер’яна Підмогильного заарештовують 8 грудня. В якості доказу контрреволюційної діяльності наводиться публікація в празькому журналі «Нова Украïна», редагованому В.Винниченком, новел із циклу «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». Ще один «доказ» — вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Під час допитів Валер’ян  стверджує: «Винним себе не визнаю».

Коли допити стали супроводжуватися тортурами, Підмогильний зробив слідству офіційну заяву: «Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання: Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу. Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв'язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі».

Попри це 11 січня 1935р. в протоколі з'явилося нібито «зізнання» В.Підмогильного, що він  належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії».

 Виїзна  сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 28 березня 1935р. засудила В.П.Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» до «десяти років з конфіскацією особистого майна».

 Невдовзі Підмогильного етапували  до Соловецького табору особливого призначення. Незважаючи на жахливі умови, письменник продовжує працювати – у листі дружині не раз повідомляв, що пише роман «Осінь1929» — про початок колективізації в Україні.  

3 листопада 1937р. особлива трійка УНКВС винесла Підмогильному новий вирок: «Розстріляти». Тоді, в якості подарунка кривавому «вождеві всіх народів» до 20-ї річниці Жовтневого перевороту,  в карельському урочищі Сандармох було знищено понад 1000 українських інтелігентів. Серед них — Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол…

Валер’ян Підмогильний був реабілітований 1956р.

Нині він повернувся в українську літературу, щоб ніколи більше з неї не зникати. Сьогоднішнім талантам і тим, хто ними себе вважає, Валер’ян Підмогильний говорить: «…ви пірніть, будь ласка, в саму гущину життя і розберіться в ньому. Тоді ви не спатимете ночей. Ваші думки витимуть, як голодні собаки. І кожен рядок ви писатимете власною кров'ю, а це єдина фарба, що ніколи не втрачає блиску».

Він знає, що говорить. З власного досвіду…  

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути