chrome firefox opera safari iexplorer

2 лютого 1901 року народився Валер’ян Підмогильний

02 лютого 2019 о 07:09
galinfo.com.ua

 «За те, що я збагнув життя, воно засудило мене на самотність…»

 «Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників двадцятих—тридцятих років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або,  по-просту кажучи, найбільш  інтелігентним, то я б ні на хвилинку не не задумався і відказав: —                                                Валеріана Підмогильного

Юрій Смолич

Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощi? Життя перейдене, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повiльно пересуваючи ноги, не в силi скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроцi, знеможений у подальших, я шукаю свiтлої плями на пройденому шляху i не знаходжу...»  

У 20-і – на початку 30-х років автор цих рядків був найпомітнішою зіркою на небосхилі української літератури. 

 Валер'ян Підмогильний народився у с.Чаплі Новомосковського повіту, серед неозорих степів Катеринославщини.  Батько майбутнього письменника, Петро Пiдмогильний, управляв  поміщицьким маєтком і помер, коли хлопчик був зовсім малим. Мама, проста селянка, робітниця на обійсті графа Воронцова-Дашкова,  вирізнялася, за словами сина, «надзвичайною природною iнтелiгентнiстю».

Валер’ян з відзнакою закінчив Перше Катеринославське реальне училище. Друкуватися  почав іще учнем – у шкільному журналі, під  «шикарним» псевдонімом «Лорд Лістер». Перша збірка – «Твори.Т.1» — вийшла друком 1920р. і містила 9 оповідань: «Старець», «Ваня», «Важке питання», «Пророк», «Добрий бог», «Гайдамаки», «На селi», «На iменинах», «Дiд Яким».

Вступивши на математичний та юридичний факультети Катеринославського університету, Підмогильний так і не закінчив навчання – через нестатки. Вчителював. Спочатку в Катеринославi та Павлоградi, потiм під Києвом, у Ворзелi. Тут у 1921р. одружився  з донькою місцевого  священика, актрисою  Катериною Червінською. Тоді ж створив цикл «Повстанці».

Переїхавши разом з дружиною до Києва, працює у Книжковій палаті. Видає  збірку оповідань «У епідемічному бараці».  Активно діє у  «Асписі» (Асоцiацiï письменникiв), від  1926 р. —  «МАРС» («Майстерня революцiйного слова»). Серед «МАРСівців» -  Б. Антоненко-Давидович, Г.Косинка, Т. Осьмачка, Є. Плужник, Б. Тенета, Д. Фалькiвський та інші відомі літератори.  Юрій Смолич згадував, що «…був Пiдмогильний якраз найдiяльнiший i найенергiйнiший органiзатор «Ланки» (пiзнiше й «Марсу»), найвишуканiший авторитет помiж того кола письменникiв, яке ми, «гартовцi», вважали сугубо попутницьким, навiть у якiйсь частинi право-попутницьким та не до кiнця радянським».

Мало не з дитинства вивчаючи іноземні мови, найперше – французьку  та німецьку – і самотужки вдосконалюючи знання, В.Підмогильний у 1920-30р.р. стає одним з найкращих перекладачів іноземної літератури українською. Твори В.Гюґо, А.Франса, Д.Дідро, Вольтера, О.Бальзака, Г.Мопассана, А.Доде, Г.Флобера, П.Меріме в його перекладах досі вважаються неперевершеними.

24 травня 1925р. В.Підмогильний виступив  у великій залі Всенародноï бібліотеки перед представниками літературних та громадських організацій, студентами, інтелігенцією в диспуті «Шляхи розвитку сучасноï літератури»: «Коли б який-небудь товариш «спробував» написати сонату і сказав би, що це гарна соната, бо в неï гарна ідеологія, то ніхто не завагався б йому відповісти, що це музична нісенітниця, i ніхто б тієï сонати не слухав… У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не відповідає вимогам офіційноï ідеологіï, засуджують незалежно від того, чи гарний він, чи дійсний і чи потрібний…» 

Позиція була заявлена. Її помітили всі – від громадськості до чекістів.

У 1927р. вийшла  друком збірка оповідань В.Підмогильного «Проблема хліба», котру тодішня критика поспішила охарактеризувати як «специфiчно-iнтелiгентську лiтературу». Слід зазначити, що на той час «інтелігент» вважався чужорідним у пролетарському поступі, заледве не ворожим  елементом. Підмогильний же цілковито поділяв думку М.Хвильового, яку той висловив у статті  «Про «сатану в бочці», або графоманів, спекулянтів та інших просвітян», де йшлося про появу в літературі, та й загалом у тогочасному житті, небезпечного типажа «ура-комунiста», який «продовжує гопаківські традиції, орієнтуючись за всяких обставин на примітивність свого мислення».  

В.Підмогильний опрацьовує «небажану» тему взаємин інтелігентної людини з життям в умовах, що формуються після Жовтневого перевороту. Його цікавлять стосунки міста і села. Але так чи інакше письменник повертається до проблеми «Людина і революція». Прикметною в цьому контексті є поява роману «Місто» (1928р.), першого  «міського» твору європейського рівня в українській літературі.  

Роман спричинив своєю появою ефект бомби, що вибухнула. Одні вважали твір вершиною літературної творчості, інші називали його виявом авторського «ідеологічного збоченства».  Коли роман з’явився у російському перекладі, московські літератори піддали його нищівній критиці, називаючи «антирадянським» та «ворожим». Адже головний герой – «міщанин з куркульською ідеологією», а на «змичку міста і села» навіть натяку немає!   

Підмогильний цілковито усвідомлював, що ця критика – лише прелюдія до переслідувань, які закінчаться арештом і вироком. Бачив себе серед заарештованих у справi пiдпiльноï органiзацiï «Спiлка визволення Украïни» (СВУ), котру якраз розкручували енкаведисти, й дивувався, що за ним того разу не прийшли.

Новий роман — «Невеличка драма» — за фабулою досить близький до «Міста». І знову – люте цькування з боку «ідеологічно правильних» критиків.   

На початку 30-х років  Валер’яна  Підмогильного звільнили  з редакції журналу «Життя й революція». Його твори викинули з видавничих та редакційних планів.  У новелі «З життя будинку», що якимось дивом була опублікована 1933р. в «Літературній газеті», автор з болем констатує: «... Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...».

А за рік – у 1934-му – в Харкові розпочинається «слідство» у справі  організації боротьбистів, до якої «призначають» Є.Плужника, В.Вражливого, В.Поліщука, Г.Епіка … Всього числом 18.

Валер’яна Підмогильного заарештовують 8 грудня. В якості доказу контрреволюційної діяльності наводиться публікація в празькому журналі «Нова Украïна», редагованому В.Винниченком, новел із циклу «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». Ще один «доказ» — вислів про те, що «політика колективізації привела українське село до голоду». Під час допитів Валер’ян  стверджує: «Винним себе не визнаю».

Коли допити стали супроводжуватися тортурами, Підмогильний зробив слідству офіційну заяву: «Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання: Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу. Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв'язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористичній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі».

Попри це 11 січня 1935р. в протоколі з'явилося нібито «зізнання» В.Підмогильного, що він  належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії».

 Виїзна  сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 28 березня 1935р. засудила В.П.Підмогильного та інших заарештованих у цій «справі» до «десяти років з конфіскацією особистого майна».

 Невдовзі Підмогильного етапували  до Соловецького табору особливого призначення. Незважаючи на жахливі умови, письменник продовжує працювати – у листі дружині не раз повідомляв, що пише роман «Осінь1929» — про початок колективізації в Україні.  

3 листопада 1937р. особлива трійка УНКВС винесла Підмогильному новий вирок: «Розстріляти». Тоді, в якості подарунка кривавому «вождеві всіх народів» до 20-ї річниці Жовтневого перевороту,  в карельському урочищі Сандармох було знищено понад 1000 українських інтелігентів. Серед них — Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол…

Валер’ян Підмогильний був реабілітований 1956р.

Нині він повернувся в українську літературу, щоб ніколи більше з неї не зникати. Сьогоднішнім талантам і тим, хто ними себе вважає, Валер’ян Підмогильний говорить: «…ви пірніть, будь ласка, в саму гущину життя і розберіться в ньому. Тоді ви не спатимете ночей. Ваші думки витимуть, як голодні собаки. І кожен рядок ви писатимете власною кров'ю, а це єдина фарба, що ніколи не втрачає блиску».

Він знає, що говорить. З власного досвіду…  

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

23 квітня

Інші дати
Народився Василь Земляк (Вацик)
(1923, - с. Конюшівка Вінницької обл. - 1977) - український письменник, видавець, кіносценарист.  Найбільше визнання здобула дилогія "Лебедина зграя" (фільм "Вавилон - ХХ") і "Зелені млини".
Розгорнути
Народився Григорій Тютюнник
(1920, с.Шипівка Полтавська область – 1961) - український письменник. Автор роману «Вир».
«Кажуть, що дуже мудрий чоловік оту всю техніку військову видумав. А я мислю так, що якби найшовся такий, що все оте попалив, той був би наймудріший...» (Григорій Тютюнник
Розгорнути
Народився Іван Шмальгаузен
(1884, м. Київ - 1963) - біолог. Всесвітньо відомий теоретик еволюційного вчення XX ст.
Розгорнути