chrome firefox opera safari iexplorer

22 лютого 1806 року народився Левко Боровиковський

22 лютого 2019 о 06:01

  «…Не треба на полі вожатого нам;
Вожатий нам — звізди; за мною
Товариші — хмари; а буйним вітрам
Дорогу дамо за собою.
За синій Дунай — по степах розгуляй;
Нам поле трави не закриє…
Постіль мені буде — широкі поля;
А чорная хмара покриє…»

 

Цей геніальний вірш, який дивовижним чином передає темпоритміку бігу прудкого коня у поході, став справді народною  баладою. Доводилося чути його у виконанні бандуристів, а-капелла, ба навіть у рок-варіанті.

Широкую гриву на вітер пускай,
Неси мене, коню, за бистрий Дунай!
...

Автор балади – Левко Іванович Боровиковський.

Упродовж свого творчого життя Л.Боровиковський написав   понад 250 байок, 24 балади і думи, в основі яких – народні оповідання, а також зробив цілу низку перекладів і авторських переспівів  творів  Горація, А.Міцкевича, О.Пушкіна, В.Жуковського, інших поетів.

Левко Іванович Боровиковський народився у селі Мелюшках Хорольського повіту на Полтавщині, в родині дрібного поміщика.

Дід майбутнього поета,  Лука Боровик, походив зі старовинного козацького роду, чудово малював, грав на різних інструментах. Дядько Левка -  відомий портретист Володимир Боровиковський. Малював також і батько. Тож вуличне прізвисько Боровиковських було – Маляренки, а куток, де вони мешкали, селяни називали Маляренківщиною.

Читати й писати хлопець навчився  удома, продовжив освіту   в Хорольському повітовому училищі та Полтавській гімназії, де, власне, захопився літературою.

1826 року Л.Боровиковський вступив до Харківського університету,  на етико-філологічний відділ філософського факультету, де студіював  історію, філософію, географію,  латину, французьку та польську мови.  Під впливом улюбленого викладача — П. Гулака-Артемовського — починає  записувати українські пісні, казки, оповідки, збирати матеріал для словника української мови та писати власні твори. Особливо приваблюють молодого літератора історична тематика та народний побут українців.

Перший друкований твір Левка Боровиковського – поема «Пир Володимира Великого» — був оприлюднений у журналі «Вѣстникъ Европы» 1828-го року. Тоді ж  автор створює баладу  «Смерть Пушкаря» — про звитяжного лицаря-козака, який дає відсіч татарам і полякам. Відтоді, власне, Боровиковський обирає баладу в якості основного жанру своєї поетичної творчості.

Слід зазначити, що свої перші твори Левко Боровиковський написав російською, але дуже швидко почав писати рідною українською, й саме ці твори знайшли своїх численних поціновувачів. Так,  захоплені відгуки критиків  подибуємо в тому ж таки журналі «Вѣстникъ Европы»,  який опблікував  баладу «Маруся» — вільний переспів романтичної балади «Свѣтлана» В.Жуковського, названий  талановитішим за російський варіант .
В університетські роки  Боровиковський пише поетичні  твори «Гайдамаки», «Ледащо», «Бандурист» та інші, а також перекладає твори Горація, надаючи їм притаманно українського  звучання.

Невдовзі Л.Боровиковський береться до перекладів українською творів А.Міцкевича – зокрема, поеми «Фарсис» та «Кримських сонетів». Відомо, що, перекладаючи  О.Пушкіна, поет надавав їм українського колориту. Зі всього доробку збереглися тільки «Два ворони» та «Зимовий вечір».

Від 1827р. Левко Боровиковський  починає працювати над українським словником, якому присвятив багато років, але, на жаль, своєї роботи так і не завершив.

По закінченні Харківського університету Л.Боровиковський упродовж шести років – 1831-37р.р. -  викладав у Курській гімназії історію, географію, латину, а також завідував бібліотекою. Він займається впорядкуванням своїх фольклорних  записів, пише нові твори – балади «Віщба», «Заманка», «Журба», «Чарівниця» (за мотивами пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» авторства народної поетеси Марусі Чурай) та інші , готує до друку поетичну збірку.

1831 року Ізмаїл Срезневський, університетський товариш Боровиковського і відомий письменник, науковець та видавець, пропонує поетові надати твори для публікації у своєму   «Українському альманаху». Так з’являється друком балада «Козак», що стала миттєво популярною. Її вельми  високо поцінував Євген Гребінка.
Навесні 1837р. Л.Боровиковського перевели до Новочеркаської гімназії. Тут він пише вірші, частина яких перебувала в архіві  І.Срезневського, аж поки 1930р. була опублікована у книзі «Харківська школа романтиків» -зокрема, «Чорноморець», «Дій» та інші.
Влітку 1838р. Л.І.Боровиковський переїхав до Полтави.  Викладає в гімназії латину, в Інституті благородних панянок – географію та російську словесність. Збирає фольклор, пише балади, байки. Тісно спілкується з П.Гулаком- Артемовським, який також мешкає в Полтаві.

1852 року в Києві було видано збірку Л. Боровиковського «Байки і прибаютки».

Помер Л.І. Боровиковський 26 грудня 1889р., похований у рідному селі Мелюшки.

Олена Бондаренко,  Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

24 травня

Інші дати
Кирило Стеценко
1882 – український композитор, хоровий диригент, культурний і громадський діяч, священик. Створив кобзарську школу; організатор мандрівних хорових капел, засновник музичної бібліотеки. Автор кантат, опер та ін.  
Розгорнути
100-річчя від дня народження Михайла Стельмаха
1912 – Михайло Стельмах – український письменник, драматург, фольклорист. Автор поетичних книжок для дітей, романів «Кров людська – не водиця», «Велика рідня», «Хліб і сіль» та ін.
Розгорнути
Народився Іван Нехода
(1910, с.Олексіївка, Харківська область – 1963) - український поет, письменник, журналіст. Збірки: «Початок пісні», «Тобі, кохана» та ін.
«У лісі, лісі темному, Де ходить хитрий лис, Росла собі ялинонька І зайчик з нею ріс.» (Іван Нехода)
Розгорнути
Народився Олександр Богомолець
(1881, м. Київ – 1946) - відомого українского патофізіолога, основоположника школи патофізіологів.
Розгорнути