chrome firefox opera safari iexplorer

14 травня 1871 року народився Василь Стефаник – видатний письменник-новеліст, громадський діяч

14 травня 2019 о 11:03
uk.wikipedia.org

«Слово своє буду гострити на кремені моєї душі».

Василь Стефаник

Майбутній письменник народився у с. Русові на
Станіславівщині (нині Снятинського району Івано-Франківської обл.), в заможній
селянській родині.  Окрім Василя,
подружжя ростило двох синів і двох доньок. 

Батько,
отримавши  у спадок 18 морґів (трохи
більше 10 га) поля, за якийся час мав уже 180. Був Семен
Стефаник чоловіком роботящим, але характер мав непростий, долею своїх дітей розпоряджався сам. Мріючи бачити Василя
лікарем, коштів на його освіту не шкодував. 

З
мамою від раннього дитинства хлопчика поєднували ніжні, довірливі стосунки, які збереглися на все
життя. Завдяки їй та сільському середовищу назавжди полюбив Василько народні
українські пісні, казки, легенди, спізнався з сільськими традиціями, побутом.
Змалку пас вівці, їздив із батьком у поле. У матері та старшої сестри навчився співати.  

Вчився  Василько у
Русівській початковій, Снятинській міській школах, у  гімназіях – Коломийській та Дрогобицькій.
Слід сказати, що на той час у Галичині 
навчання провадилося  лише
німецькою та польською мовами, українська
перебувала під забороною, а українські діти
зазнавали принижень і знущань. 

1883 р., на першому курсі Коломийської гімназії, Василь Стефаник
познайомився з учасницею жіночого руху в Галичині Анною Павлик — сестрою українського письменника
і  громадського діяча Михайла Павлика. Від  Анни дізнався про боротьбу українців за свої права. Разом зі Стефаником навчалися у гімназії Лесь Мартович, майбутній письменник,
та  Іван
Семанюк, який стане
відомим як Марко Черемшина. У співавторстві з
Мартовичем  Стефаник написав оповідання «Нечитальник» та «Лумера».

Разом з іншими гімназистами-українцями В.Стефаник брав
участь у діяльності таємних молодіжних гуртків, займався просвітницькою  роботою – організовував   сільські  читальні. Тоді ж написав перші свої вірші та
оповідання.    

У 1890 р. за  участь у 
таємному творчому гуртку «Покутська трійця» Василя було відраховано з
Коломийської гімназії. Освіту продовжив
у Дрогобицькій. Тут вступив до «Українсько-руської радикальної партії», що її 1890 р.
заснували І.Франко та М.Павлик. (У 1893 — 1899 р.р. Василь Стефаник оприлюднив
у  виданнях Радикальної партії «Народ»,
«Хлібороб», «Громадський голос», а також у «Літературно-науковому віснику»
чимало статей. Серед них  найвідоміші —  «Віче хлопів мазурських у Кракові», «Мужики і
вистава», «Книжка за мужицький харч», «Поети і інтелігенція», «Для дітей»).

Після
закінчення Дрогобицької гімназії Василь Стефаник
вступив на медичний факультет Ягеллонського Університету (Краків). І… поринув у  місцеве літературне та громадське життя. Вступив до
молодіжного товариства «Академічна громада», познайомився з
письменниками «Молодої Польщі», а з польським
лікарем і культурним діячем В.Морачевським близько заприятелював. У Кракові написав низку модерністських
віршів, новели «Камінний хрест», «Вечірня
година», «Дорога», «Палій» та інші.
 

Займаючись громадсько-політичною та літературною діяльністю,
Стефаник втрачає зацікавлення медициною й 1900 р. залишає університет. Батько,
розгніваний синовим рішенням, відмовився допомагати грішми, а
заробітки літературою були геть мізерними. Василь мешкає у друзів,
пише, але тут-таки знищує написане. Помирає мама -  наближча Василеві людина. Зустрівшись зі
Стефаником у Чернівцях 1891 р., Леся Українка зауважує, що настрій він мав
песимістичний, якщо не сказати – трагічний.

Втім громадської активності В.Стефаник не припиняє:
створює читальні «Просвіти», виголошує промови на вічах, гостро критикуючи
владу. 1895 р. його заарештовують, однак невдовзі звільняють. 

1896 — 1897 р.р. Василь Стефаник створює  поезії у прозі та намагається видати їх
окремою книгою під заголовком «З осені». Однак видавці відмовляють, і автор
знищує рукопис. Кілька творів збереглися і були опубліковані вже по смерті
письменника: «Чарівник», «Ользі присвячую», «У воздухах плавають ліси», «Вночі»
та деякі інші.  

1897р. у чернівецькій газеті «Праця» з’явилися новели
В.Стефаника: «Виводили з села», «Побожна», «В корчмі», «Стратився»,
«Сама-саміська» та кілька інших. Вони вельми зацікавили письменницьку та
читацьку громадськість, хоча оригінальна манера авторського письма була не всім
зрозумілою. «Літературно-науковий вісник» навіть   надіслав досить критичного листа... 

Проте вже перша збірка новел — «Синя книжечка» (Чернівці,
1899 р.) отримала захоплені відгуки коприфеїв української літератури — І.
Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, Ольги 
Кобилянської. 

Згодом, на закиди критиків щодо трагізму творів «поета
загибаючого села», Василь Стефаник відповість через  редакцію «Плужанина»: «Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і
натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це мені вдалося, а решта
— це література».
 

1900р. вийшла друком друга збірка — «Камінний хрест». Її поява була спражньою
подією в українському літературному житті. 1901 р. побачила світ  третя збірка новел — «Дорога», до якої
увійшли переважно  твори
лірично-емоційного характеру; 1905-го – четверта збірка – «Моє слово» — з
новелою «Марія», присвяченою пам‘яті І.Франка. 

Ковтком свіжого повітря стала для Василя Стефаника
подорож 1903 р. до Великої України – на відкриття у Полтаві пам'ятника Іванові Котляревському. Тоді ж навідався до  Києва, Канева, Житомира. Зустрічався з М.Лисенком, Лесею Українкою, Оленою
Пчілкою, М. Коцюбинським, Христиною Алчевською, М. Старицьким, П. Мирним, Б.Грінченком,
  Г.Хоткевичем,
М. Вороним та іншими відомими діячами української культури. Відвідав могилу Тараса
Шевченка, звідки «поклонився всій
Україні»…

1904 р. Василь Стефаник узяв шлюб з Ольгою Гаморак, донькою
священика, посла Галицького сейму Кирила Гаморака. Подружжя оселилося у с. Стецева, у господі тестя. Василь кандидує до австрійського парламенту і виграє вибори.

1910
р. з дружиною та  трьома
синами Василь Стефаник переїхав до рідного села, де й прожив решту літ. Протягом
10 років був послом до   австрійського парламенту від Радикальної партії.   Послідовно захищав права українців, зокрема – селян. Цісар Франц Йозеф призначив В.Стефаника довічним
членом Палати панів (Herrenhaus) Райхсрату.

Взимку 1914 р.
померла дружина. Василь Семенович залишився з трьома
малолітніми синами. Більше не одружувався, виховував дітей
самотужки.  Проте громадську діяльність
не припинив. На відзначення 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка
виступав на відкритті пам'ятників Крбзареві у Коломиї, Снятині, Вовчківці, Скалі-Подільській
та інших містах і містечках.  

У березні 1915 р. В.Стефаника було знову заарештовано, однак
— за клопотанням М.Черемшини -  звільнено. Якийся час письменник мешкав
у Відні.  

Палко вітав В.Стефаник утворення УНР. Промовляючи на
багатолюдному мітингу в Снятині 17 листопада 1917 р., зазначив, що у Наддніпрянщині
«в найбільшій величі встає новий світ;
звідти йде до нас світло для нашого розвою».
 В січні 1919 р. Василь Стефаник очолив урядову делегацію ЗУНР на проголошенні Акту Злуки УНР і ЗУНР в єдину
Українську державу. Поразку  Української
Революції письменник пережив як особисту трагедію. Пильно стежив за життям у
підрадянській Україні. 

Багато працював на громадській ниві: очолив «Просвіту», кооперативну
спілку «Сільський господар»… 

Радянська влада, усвідомлюючи значення письменника у літературному та громадському житті, 1928 р. призначила йому персональну пенсію. Дізнавшись у 1933 р. про голод та репресії проти інтелігенції, організовані в Україні більшовиками, Стефаник відмовився від пенсії. Тоді митрополит Андрей Шептицький призначив йому пенсію від Української греко-католицької церкви. Розповідають, що першу виплату Василь Семенович попросив дати йому дрібними грошима, склав їх до торбини і роздав жебракам із проханням  молитися за душі українців, убитих більшовицьким Голодомором.    Останні роки життя Василь Стефаник дуже хворів. Рлнак продовжував працювати —  над автобіографічними новелами та спогадами. Помер 7 грудня 1936 р. Похований у рідному Русові.  

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух «Рідна країна»

                                                                         

22 липня

Інші дати
Народився Милиця Симашкевич
(1900, м.Кам’янець-Подільський – 1976), український художник театру і кіно («Коліївщина», «Наталка Полтавка», «Багата наречена», «Кармелюк», «Вершники», «Кубанці», «Майська ніч».  
«Художник повинен бути в своїх творах дзеркалом громади, але дзеркалом високої ціни, в котрому б одбивалась жизнь правдива, добре спорядкована й згрупована, освічена вищою ідеєю.» (Іван Нечуй-Левицький).
Розгорнути