chrome firefox opera safari iexplorer

11 липня українському поетові-шістдесятнику Борисові Нечерді виповнилося би 70 років

11 липня 2019 о 14:36
uk.wikipedia.org

Критика била його заледве не з перших віршів. Бо ще  замолоду написав:

А десь, в окремо
взятій,

одній шостій,

од супісків
казахських до колим

згулажиться умом
і кістю зжовкне,

і віру строщить
низка

поколінь.

Народився у с. Ярешки Анрушівського району на Житомирщині в сім’ї залізничника. 

Закінчив Одеський інститут інженерів морського флоту,
працював у редакції обласної «молодіжки», на одеській кіностудії,
відповідальним секретарем обласної  письменницької
організації. 

Перша збірка поезій Б.Нечерди – «Материк» — побачила світ
1963 р. у видавництві
«Маяк». Вірші були співзвучними часові «шістдесятництва» і знайшли своїх прихильників.
І, зрозуміло – недругів з середовища ідеологічних цензорів – тож не дивно, що
вже набраний рукопис «розсипали» у видавництві, у пресі з’являлися  звинувачення 
в «епатажності», «богемщині» й таке інше.

Борис Нечерда – майстер поеми. Друга збірка «Лада» (1965 р.) складається з трьох поем.  

Потім були збірки «Барельєфи», «Літак у краплі бурштину»,
«Танець під дощем»,«Вежа» та ще кілька… Роман «Смерть кур’єра»… Не так і
багато, порівняно з іншими авторами.  

Тривали нагінки – за публікації в західноєвропейських,
американських, канадських антологіях, за підтримку шістдесятників…

Потім критики залишили його  в спокої, та й зовсім забули – теж один з
радянських способів знищення творчої особистості.

Настали часи поневірянь,самотності,зневіри. У віршах під
машкарою стриманості – погано прихований відчай і передчуття останньої межі… 

Переслідує
назирці хорт.

Тож і ви
покладіться на чудо.

І чиніть, хто до
чого охоч, —

хоч під ліжком у
мене ночуйте.

Тільки спершу —
для блага свого ж —

мені душу знечульте…

2004 р. в тому ж таки «Маяку» вийшло друком «Вибране»
Б.Нечерди. До збірки увійшли кращі поезії, поеми, сонети та повість «Вересень,
жовтень, листопад». Відомий критик і літературознавець Михайло Слабошпицький у
передмові до видання зазначив: «Вже від
перших літературних кроків Нечерда показав себе як поет, у котрого важко
рубрикувати твори на так звану громадянську, інтимну й пейзажну лірику. В
нього, здається, все дуже особисте: природа, соціальний клімат, інтимні почуття
тісно пов’язані, переплетені між собою, і виокремити з
його віршів «чисті» тема
тичні
острови буває просто неможливо…»  

Перед тим, у 2000 р., збірка творів Бориса Нечерди
«Остання книга» була відзначена Шевченківською премією. Сама книга вийшла
друком у 1998 р., вже по смерті свого автора. Гранично відверта, сповнена
самотності, трагічна… 

Серед зими
дістати лижі,

морок позбутись
взагалі

і натщесерце
слухать в лісі

високу мову
снігурів,

і вже не
згадувать обідні

бучних чиїхось
роковин,

аби лише дерева
білі

сміялись в білі рукави,

аби лише не
знаком дурня

різнилась тиша
лісова,

і стовпчик
світла на котурнах

стояв і лісом
ласував!

І наодинці, по
метілі,

зайтись
нестидними слізьми

над півдитячим
примітивом

малюнків матінки
зими…

Дійти узлісся,
як порога

у людний світ
добра і зла,

і в глупім полі
ненароком

вгадати контури
села

і хутко братися
за розум:

своє “добридень
і щасти!”,

як оберемок дров
з морозу,

до хати крайньої
внести,

глядіти в стелю
— в небо хати,

а бачить інші
небеса,

коли  й лишилось небагато:

сміятись, плакать і писать…

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»