chrome firefox opera safari iexplorer

17 липня – 170 років від дня народження Олени Пчілки

17 липня 2019 о 14:51
uk.wikipedia.org

Один із прозових творів Олени Пчілки має назву «Світло добра і любові». Цими словами можна охарактеризувати все подвижницьке життя літераторки, науковця-етнографа, громадської діячки, авторки багатьох чудових творів для дітей.  

Ходить гарбуз по городу,

Питається свого роду:

— Ой, чи живі, чи здорові

Всі родичі гарбузові?

Обізвалась жовта диня,

Гарбузова господиня:

— Іще живі, ще здорові

Всі родичі гарбузові!...

Цього чудового віршика знають усі. Напевне, про гарбуза
та його родичів і в майбутньому проказуватиме не одне покоління українських
дітей.

Його автор, а точніше, авторка – Олена Пчілка.    

Ольга Петрівна Косач (з дому Драгоманова) народилася у
місті Гадячі, що на Полтавщині. Славетна родина Драгоманових дала Україні
багатьох талановитих людей. У роду Драгоманових були знані дипломати, що перебували
на службі у гетьмана Богдана 
Хмельницького. Були борці проти царату: Яків Драгоманов, дядько Ольги –
декабрист – помер на засланні в Сибіру. Батько ж, Петро Драгоманов, був відомим
юристом, а крім того -  палким
шанувальником красного сслова, сам писав вірші та оповідання, збирав фольклор. 

У родині Драгоманових панувала любов до мистецтва, повага
до великих і малих (дітей ніколи не карали, виховуючи добрим словом і власним
прикладом). А ще – безмежна любов до всього українського. Згодом Олена Пчілка
згадуватиме: «Українська течія — се було наше
природне оточення… Щодо пісень українськи
х  — то не знаю, чи ще в якому панському
домі співано їх так багато, як у нас
».  

12-річною Ольга Драгоманова почала навчатися в   Київському пансіоні
шляхетних дівчат. Рідний брат Михайло — видатний вчений, літератор і громадський діяч — завжди
був для Ольги незаперечним акторитетом, тож 
вона з радістю відгукнлася на його пропозицію долучитися до київської «Громади».  Серед «громадівців» — велети української
духовності та культури: композитор  М.Лисенко, письменник М.Старицький,
науковці-етнографи П. Житецький,   Софія Русова. 

У «Громаді» Ольга познайомилася зі студентом-правознавцем
Петром Косачем, за якого у 1868р. вийшла заміж. 
Подружжя оселилося спочатку у м. Звягелі (нині — Новоград-Волинський, де 25
лютого 1871 р. народилася донька Лариса – майбутня велика українська поетеса
Леся Українка.  

Ольга Косач
займається видвничою справою. Видає власним коштом «Співомовки» С. Руданського;
разом з М.Старицьким випускає  альманах «Рада»;
з письменницею, засновницею українського жіночого руху  Наталією Кобринською — жіночий альманах
«Перший вінок».  

1876 р. в Києві вийшла друком книга Олени Пчілки
«Український народний орнамент», яка принесла авторці славу першого в Україні фахівця
з цього народного мистецтва. 1881 р. світ побачила збірка «Українським дітям» —
переклади творів М.Гоголя, О.Пушкіна та М. Лермонтова. 1886 р. була надрукована
перша збірка поезій Олени Пчілки — «Думки – мережанки». Водночас у журналі
«Зоря»виходять її оповідання.  

Навесні 1879 р. Ольга Петрівна з дітьми приїхала до
Луцька, де Петро Антнович Косач отримав посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду
мирових посередників. У Луцьку Олена Пчілка бере активну участь у роботі
драматичного товариства, а за гроші, зібрані від спектаклів, пропонує купити
українські книги для клубної бібліотеки.

Ольга та Петро Косачі, прагнучи дати своїм шістьом дітям
глибокі знання та можливість якомога повніше виявити свої здібності, — навчали
ї виховували їх самотужки. Це були заняття малюванням, музикою, вивчення
історії, мов, літератури.  Тож не дивно,
що Леся Українка  говорила про свою матір
як про найкращу, найрозумнішу, найталановитішу з жінок. 

Наприкінці 1890-х років родина переїхала до Києва. Ольга Петрівна очолює літературний відділ «Київського літературно – артистичного товариства», видає та
редагує журнал «Рідний
край», виступає з лекціями  про життя
і творчість  письменників (найперше –
українських);  пише спогади і нариси про Т. Шевченка, Є. Гребінку, М.
Лисенка, М. Старицького, М. Драгоманова, Б. Грінченка, П. Житецького.

Усім своїм життям Олена Пчілка засвідчила відданість
українській справі. Так, 1905 р. письменниця разом з трьома іншими колегами
–представниками української інтелігенції – домоглася зустрічі з тодішнім
очільником царського уряду Сергієм Вітте, під час якої вимагала скасувати
заборону на  друкування книг та
викладання в школах українською мовою.  

Багато зусиль доклала Ольга Петрівна до виховання дітей
справжніми українцями. Адже: «…чи дитина
виросте приятелем, чи ворогом України, се багато залежить од виховання».

1917 р. Олена Пчілка запропонувала створити при
товаристві «Просвіта» комісію, яка б опікувалася освітою та вихованням дітей. 

Талант О.П.Драгоманової-Косач виявив себе у багатьох
літературних жанрах: вона писала вірші та оповідання, байки та есеї. Крім того,
була   літературознавцем, етнографом, фольклористом. Відомі
її праці «Українські колядки», «Український народний орнамент», «Українські
народні легенди останнього часу», «Українська гумористика».  

 Після жовтневого
перевороту Олена Пчілка оселилася в Гадячі. Створила дитячий
театр і писала для нього п’єси, редагувала  міську газету. 1920 р., під час святкування дня народження Тараса Шевченка
у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним
синьо-жовтим стягом. Коли комісар Крамаренко зірвав прапор, Ольга Петрівна
почала скандувати: «Ганьба
Крамаренку!».
Письменницю підтримав зал. Невдовзі після цієї події Олену Пчілку заарештували,
але засудити не ризикнули.  Звільнившись,
Пчілка виїхала до Могилів-Подільського, а звідти – до Києва.  

 Від 1925 р. О.П.Косач — член – кореспондент  АН УРСР.

 Померла Олена
Пчілка 4 жовтня 1930 р., в такий сумний спосіб уникнувши долі мільйонів репресованих
українських інтелігентів. Однак тривалий час ім’я письменниці та науковця замовчувалося,
її твори не друкувалися. Лише за часів незалежності Олена Пчілка та її
творчість повернулися до українських читачів. І, звичайно, до маленьких читачів
повернулися справжні перлини її «дитячих» поезій, написані самим люблячим
серцем. Серед них – ще один дуже відомий віршик,  про Омелькову сімеєчку:

У нашого
Омелечка

Невеличка
сімеєчка:

Тільки він, та
вона,

Та старий, та
стара,

Та Іван, та
Степан,

Та Василь, та
Панас,

Та той хлопець,
що в нас,

Та дві дівки
косатих,

Та два парубки
усатих,

Та дві ляльки в
колисці,

Та дві няньки в намисті…

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух «Рідна країна»