chrome firefox opera safari iexplorer

24 липня: День пам’яті святої рівноапостольної княгині Ольги

24 липня 2020 о 09:07
You-woman.com

Княгиня Ольга (в хрещенні – Єлена; Ольга-Олена) народилася близько 910 р. (щоправда, історики називають різні дати  її народження — від 893р. до 927-го). Правила  Руссю  в 945-64 р.р., після загибелі чоловіка, князя Ігоря. Охрестилася першою серед руських правителів — ще до хрещення Руси-України. 

«Повість минулих літ» стверджує, що Ольга походить із села Вибути на річці Великій, Псковської землі. Є серед істориків і прихильники версії варязького походження  майбутньої княгині, про що буцімто свідчить її ім’я, котре мовою скандинавських народів вимовляється як Helga.  

За деякими переказами, Ольга була донькою Віщого Олега – опікуна малолітньго Ігоря Рюриковича. Саме Олег нібито й одружив Ігоря та Ольгу. Іоакимівський літопис, наприклад, зазначає: «Коли Ігор змужнів, оженив його Олег, видав за нього дівицю роду Гостомислового, на ім’я Прекрасна, а Олег нарік її на своє ім’я Ольгою. Були у Ігоря потім інші жони, але Ольгу за її мудрість він шанував найбільше». Також існує твердження, що Ольга походить з Плеснеська – великого городища на Прикарпатті, де мешкали і  предки західних українців, і зайшлі скандинави.   

«Повість минулих літ» також  свідчить, що Олег одружив Ігоря та Ольгу, коли дівчині виповнилося 10 років.  

За легендою Ігор, полюючи неподалік Пскова, переправлявся через річку човном, яким кермувала молоденька дівчина, перевдягнена хлопцем. Юний князь нібито почав залицятись, але дістав відкоша. Проте забути красуню не зміг, і коли наспіла пора шукати наречену, повелів знайти дівчину.

945 р. Ігор загинув від рук древлян. Його та Ольжиному синові Святославу на той час було лише три роки, тож правителькою Русі стала Ольга, якій присягнуло Ігореве військо.

За переказами, володарка помстилася убивцям свого чоловіка.  Розправившись із Ігорем, древляни скерували до його вдови сватів – кликати заміж за їхнього князя Мала. Свати, 20 душ, припливли лодією, котру разом з людьми, за наказом Ольги, кияни вкинули до глибокої ями на княжому подвір’ї  й засипали землею. Затим Ольга повідомила древлянам, що вийде заміж, якщо сватати її прибудуть високородніші особи. Коли ж ті приїхали, їх запросили попаритись у лазні й живцем спалили. Тоді Ольга з невеликою дружиною прибула  до древлянських земель, аби пом’янути князя на його могилі. Під час тризни древлян добре напоїли, а потім  порубали: літопис переповідає, що вбитими лягло п’ять тисяч люду. 946 р. княгиня з військом взяла в облогу древлянську столицю Іскоростень і спалила її дотла, пустивши голубів з прив’язаною до їхніх ніжок паклею з сіркою. Чимало захисників Іскоростеня загинуло, решта підкорилися.  Обіклавши древлян, а затим – новгородців та псковичів — великою даниною, Ольга повернулася до Києва.

Жорстоко? Але варто згадати,що в язичницькій Русі помста була неодмінним кроком, і що тяжча, то більша пошана месникові. Відповідно, тому, хто від помсти відмовився – ганьба і зневага.

Ольга правила  Киїською Руссю формально до Святославого повноліття, насправді ж – до останніх своїх днів, позаяк князь переважно  був у походах. Зробила чимало для зміцнення своєї землі. Розбудувала систему «погостів», тобто місць торгівлі  та обміну, де збирання податків було добре організоване. Започаткувала кам’яне містобудування: першими кам’яними спорудами в Києві були її міський та заміський палаци. Впорядкувала систему полюддя – оподаткування: його розміри, періодичність, терміни сплати. Поділила підвладні Києву землі на «адміністративні одициниці»  – на чолі з тивунами.   

955 р.в Константинополі Ольга прийняла хрещення. Хрестив княгиню патріарх  Феофілакт, а її хрещеним батьком став імператор  Костянтин VII Багрянородний. У хрещенні Ольга отримала ім’я Єлени – на честь імператорової матері.  Існує легенда, за якою імператор  Костянтин, зачарований мудрістю і красою Ольги, вирішив з нею побратися. Але княгиня відмовила: не годиться християнинові одружуватися з язичницею. Тоді її умовили охреститися. Та коли Костянтин вдруге – вже після хрещення — запропонував Ользі свої руку та серце, вона знову відмовила: не годиться, мовляв, хрещеному батькові  брати за дружину свою похресницю. Імператор, вражений гострим Ольжиним розумом, відпустив її додому, щедро обдарувавши.       

Святослав хреститися відмовився і, за свідченням сучасників, вельми гнівався на матір за її умовляння. Тим же, хто хотів хреститися, не перешкоджав, але дуже з них насміхався.     

 960р. Святославові  виповнилося 18 років і він офіційно «сів на столі Київському». Наприкінці  961 р. (на початку 962-го) до Києва, на прохання Ольги, прибула  місія на чолі з єпископом Адальбертом Магдебурзьким, аби розбудовувати християнство. Однак за Святослава це вже було неможливо. На зворотньому шляху чимало з Адальбертової  свити полягло, а сам єпископ ледве врятувався. (Тепер можна лише припускати, що в разі, коли «римська» місія увінчалася би успіхом, Русь-Україна після «великої схизми» 1054р. опинилася би в католицькому світі).

968 р. вперше на Київ напали печеніги. Ольга з онуками заперлася за міськими стінами. Повернувшись із походу, Святослав зняв облогу, проте надовго у Києві залишатися не  хотів. Однак Ольга умовила сина: «Бачиш – я хвора. Коли поховаєш мене -  йди, куди заманеться». За кілька днів княгиня померла.  Перед тим просила сина не вчиняти за нею тризни, а поховати з молитвами священика, що був при ній.  У праці XI ст. «Пам’ять і хвала князеві руському Володимеру» названо точну дату смерті Ольги: 11 липня 969 р.   

 Ольгу поховали згідно з християнським обрядом — нібито у церкві св.Миколая на Аскольдовій могилі. 1007р. її онук Володимир Святославич переніс мощі княгині до Десятинної церкви Успіння Пресвятої Богородиці, а сам довершив її справу, охрестивши Русь-Україну.  Монах-літописець Іаков свідчить, що тіло княгині виявилося нетлінним, і через віконце в кам’яній труні вірні християни бачили, що воно «світилося, наче сонце», та зцілювалися від своїх хворощів. Відтоді день пам’яті княгині Ольги став відзначатися 11 (24) липня. 

Під час монгольської навали мощі святої Ольги-Єлени сховали під руїнами церкви. 1635 р. митрополит Петро Могила взявся будувати храм на місці Десятинної церкви  і виявив їх. У XVIII cт. московський Синод вирішив їх перепоховати, однак  де це місце, невідомо. Є припущення, що нетлінні мощі святої досі перебувають  під залишками Десятинної церкви.

1547 р. церква канонізувала княгиню Ольгу як святу та рівноапостольну.  Святих жінок  в історії християнської церкви шестеро: крім Ольги, це Марія Магдалина, першомучениця Текля, мучениця Апфія, цариця Єлена рівноапостольна та просвітителька Грузії Ніна.

Святу рівноапостольну  княгиню Ольгу вшановують і православна, і католицька церкви.  Вона вважається покровителькою новонавернених  християн та захисницею вдів. Величезне значення має  образ княгині Ольги для українців – адже вона є духовною матір’ю нашого народу.  

МОЛИТВА ДО СВЯТОЇ РІВНОАПОСТОЛЬНОЇ КНЯГИНІ ОЛЬГИ

Свята Ольго, ти була княгинею давньоукраїнської землі, Ти була рівноапостольною у голошенні святої віри Христової в Русі-Україні. До Господа через тебе кличе весь наш народ, як до могутньої нашої заступниці в небі. Свята княгине, опікуйся нами, будь нам матір’ю в небі, як була ти матір’ю українському народові на землі. Разом з нами випроси нам у Христа Спаса ласку, щоб у всіх наших родинах і в цілому народі шанувалося й славилося ім’я Боже і зберігались Божі заповіді та правди.

За нашими й твоїми молитвами, свята наша заступнице, українська молодь нехай виростає у скромності і праведності, люди середніх літ нехай служать побожністю і працьовитістю, а старші нехай добрим прикладом та мудрою порадою ведуть увесь український народ до Божого миру, злагоди й любові, святости і добробуту. Могутня заступнице України – свята княгине Ольго, молися Богові за нас. Амінь.»

_________________

Підготувала Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

19 квітня

Інші дати
Мар’ян Крушельницький
1897 – український актор, режисер. Один із фундаторів українського театру.
Розгорнути
Народився Марко Бараболя (Рознійчук Іван Федорович)
(1910, с.Ділове Закарпатська область - 1945) - український письменник-сатирик, «королем закарпатського гумору» називали його сучасники.
«Не сумуйте, полонини ! Засихайте, сльози! Зацвітайте, черемшини! Смійтесь, верболози» (Марко Бараболя)
Розгорнути