chrome firefox opera safari iexplorer

31 жовтня 1883 року народився бандурист Михайло Домонтович

31 жовтня 2019 о 07:56

Ім’я Михайла Домонтовича в історії українського кобзарства посідає виняткове місце. Він створив перший гурт видющих бандуристів, випустив «Самонавчитель гри на бандурі» та першу збірку творів для бандури. Завдяки Домонтовичу українці ставали бандуристами, любили бандуру і зберігали українську народну музичну творчість навіть тоді, коли бандура стала одним із символів «націоналізму». 

 Михайло Олександрович Злобінцев (Злобинець) народився 31 жовтня 1883 р. у м. Золотоноша Полтавської губернії, в родині земського лікаря. Батько, Олександр Іванович, отримав вищу медичну освіту в  Київському університеті св. Володимира.

За переказами сучасників, Михайло був  позашлюбною дитиною земського лікарія та його покоївки. Батько дав синові своє прізвище, проте більше ним не займався; вихованням, навчанням та освітою хлопця опікувалася батькова сестра, яка всіляко підтримувала небожа, серед іншого – також і  його захоплення музикою, купувала йому музхичні інструменти. 

По закінченні гімназії  Михайло вступив на фізико-математичний факультет Святоволодимирського університету. Навчався добре, у зв’язку з чим звільнявся від платні за навчання. Поринув у політику, вступивши до  Української соціал-демократичної партії. Перші вірші — за псевдонімом «Кобзар Домонтович» — надрукував у альманаху молодих українських письменників «Перша ластівка», укладеному українським поетом Миколою Чернявським. Тоді ж, у студентьскі роки,  створив перший ансамбль зрячих бандуристів із  6 студентів та музикантів. Перший виступ гурту відбувся у Каневі 1906 р. під час вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

Тоді  Михайло записав вірш «Прокидайся, батьку, годі тобі спати…» у книзі відвідувачів і підписався своїм сценічним ім’ям «Кобзар Домонтович»:

Прокидайся, батьку, годі тобі спати,

Твоя Україна уже ожива! 

Розбивають в’язні кайдани і грати, 

Із блакиту лине доленька нова. 

Прокидайся швидше, стань поміж синами, 

Грянемо укупі волю добувать! 

Годі нам терпіти, брязкать кайданами,

 Годі під кнутами голови схилять. 

Після завершення навчання в університеті, з вересня 1909 р., Михайло Злобинець почав працювати в Золотоніській чоловічій гімназії. Продовжує писати вірші, грає на бандурі. Відомо, що до  1917 р. організував міську хорову капелу з 50 осіб. Сам нею керував, для неї писав думи та виготовляв інструменти – суціль дерев’яні, включно з кілками, бо вважав, що металу на інструменті бути не може, тоді він уже не буде автентичним. У Золотоноші Домонтович підготував один із перших підручників українською мовою — «Самонавчитель до гри на кобзі або бандурі». Очолював  золотоніську «Громаду».

У квітні 1917р. в Золотоноші постала «Просвіта», створення якої ініціювали М.Злобинець та А.Лівицький (від 1926 р. – Президент УНР в екзилі).  Раду «Просвіти» очолив М. Злобинець. Спільно із Золотоніським кооперативним товариством просвітяни заснували газету «Вільне слово», яка з липня 1917р. виходила двічі на тиждень і пропагувала національне виховання, українізацію церкви на засадах автокефалії, повідомляла про створення українських шкіл та бібліотек, публікувала твори місцевих поетів.  Мала «Просвіта» і свою книгарню, сприяла поширенню української книги в селах.

Пізніше в якості доказу «контрреволюційної діяльності» М.Домонтовича радянське слідство використало характеристику, що збереглася в архівах: «Будучи викладачем Золотоніського Педтехнікуму, Злобинец щоразу під будь-якими приводами намагався навіювати учням шовіністичні погляди. Щорічно ним організовувалися екскурсії до могили Т. Г. Шевченка по Дніпру, при цьому усі учасники екскурсій ділились ним на курені і т. п. і вся поїздка супроводжувалася співами шовіністичних пісень та загалом мала вигляд старо-козацького походу. Шовіністичні настрої Злобинця настільки були явними, що його називали не інакше як «козак»»… 

У 1917 р. висувався як кандидат у депутати до Установчих зборів від самостійників, про що пізніше писав  М. Міхновський у своїх спогадах. 

Потім був заарештований. «Використовуючи свій авторитет і непримиримо вороже ставлячись до більшовизму, Злобинець у 1918 р., під час наступу частин Червоної гвардії  на Золотоношу з боку Конотопа–Бахмача, організував та озброїв загін з учнів Золотоніської гімназії, з якими виступив на м. Золотоношу з метою запобігання наступу більшовиків», — говорилося в обвинуваченні. Проте до ув’язнення не дійшло – обвинувачення «розсипалося».

Наприкінці грудня 1919 р. у Золотоноші остаточно запанувала радянська влада.  Михайло Злобинець учителює, займається незабороненою громадською роботою: 1920р. стає членом   Центрального та Черкаського окружного комітетів Українського Червоного Хреста.Викладає в Золотоніському відділенні Уманського агрономічного інституту в м. Ірманець, за 10 кілометрів від Золотоноші. Тут також створює  ансамбль бандуристів і виступає з ним у концертах.

10 березня 1928 р. М. Злобинця знову заарештували. Цьго разу звинуватили у тому, що він як «антирадянський комісар» « …вико- ристовував Червоний Хрест для антирадянської влади, зв’язуючись з контрреволюційним елементом». І цю справу також припинили, позаяк не виявилося достатньо доказів. Однак тінь ВЧК-ДПУ вже нависла над його долею.

18 травня 1928 р. постановою «ОСО» ( позасудовий орган «особоє совєщаніє») при колегії ОДПУ М.О.Злобинця засудили до трьох років позбавлення волі в концтаборі на Соловках. Відбувши перший термін, Домонтович рішенням того ж таки «ОСО» від 15 травня 1931р. був виселений на 3 роки до Північного краю. Через 2 роки, 22 грудня 1933-го, ще один позасудовий орган — «трійка» ОДПУ — засудила М.О.Злобинця до 5 років позбавлення волі за статтею КК 58-10 («Пропаганда чи агітація, що містять заклик до повалення, підриву чи ослаблення Радянської влади … з використанням релігійних чи національних забобонів мас»; дорівнювалася до ст.58-2 і передбачала до 10 років позбавлення волі).  

20 вересня 1937 р. рішенням «трійки» НКВС Північного краю М. О. Злобинця засудили до вищої мірі покарання – розстрілу. Вирок виконали в інший спосіб. Відомий краєзнавець В. Почепцов, якому вдалося поспілкуватися з дружиною М.Домонтовича, Марією Микитівною Тищенко, так записав розповідь про смерть бандуриста: «Михайло Олександрович, працюючи в Соловецькому таборі в культосвіті, одного разу не втримався і поділився спогадами про Україну. Стукач відразу доніс. І М. О. Злобинця «пустили з гірки». Він загинув при падінні. Тіло пошматували собаки. Така кара називалася «спробою втечі»

У березні 1988р.  директор Золотоніського краєзнавчого музею М.Пономаренко порушив питання про реабілітацію М.О.Злобинця-Домонтовича. 16 січня 1989р. він був реабілітований.

 М.Андрієвський, один із товаришів М.Домонтовича, так згадував про нього: «Розумний, інтелігентний, колосальної енергії і роботоздатності чоловік, він мав м’ягку і ліричну, але разом з тим і уперту вдачу, і щире українське серце. Чудово співав і грав на бандурі, робив бандури сам і вчив грати своїх учеників. Видав не тільки український підручник до навчання арихметики, але й школу до гри на бандурі. Збирався одкрити майстерню українських музичних інструментів. Його знав і шанував за народню роботу цілий Золотоноський повіт. Колишній український соціял-демократ за студентських часів, він тоді, коли його партія прийшла до влади, не пішов за нею і за її демагогічними гаслами, а пристав натомість до українських націоналістів, «шовіністів» і «куркулів», словом, узяв на плечі тяжкий тягар служби свойому народові…»  

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

15 листопада

Інші дати
15 листопада відзначають:
  • Міжнародний день відмови від куріння.
  • Міжнародний день філософії.
Розгорнути
Народився Іван Падалка
(1894, с.Жорнокльови, Черкаська область – 1937) – український художник. Cтворив картини «Збирають баклажани», «Молочниці», «Cіножать», «У колгоспному саду», «Фотограф на селі», «Шахтарі», портрети М. Коцюбинського, П. Панча, Г. Cковороди; гравюри і графічні цикли «Вантажник», «Дніпрельстан» «Криворіжжя», «Полільниця», «Яблучко» та ін. 13 липня 1937 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила І. І. Падалку як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СРСР та реставрацію капіталізму» до вищої міри покарання — розстрілу. Того ж дня вирок було виконано. 1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І. І. Падалки і визнає її сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника реабілітовано.
Розгорнути
Народився Володимир Блавацький (Трач)
(1900, м.Косів, Івано-Франківська область – 1953) – видатний український актор, режисер. В 1933 році у Львові створив художній театр «Заграва», який багато в чому орієнтувався на естетичні засади «Березоля» Леся Курбаса.
Розгорнути