chrome firefox opera safari iexplorer

18 листопада: 160 років від дня народження Костя Левицького, видатного українського політика і державного діяча, правника, публіциста

18 листопада 2019 о 17:26

«Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль                                                   і
незвичайно важливих обставин.                                                                                              Вступаючи
в уряд, уважаємо за відповідне                                                                          зазначити,
що стоїмо на демократичнім принципі.                                                               Ми
вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця».

З промови
К.Левицького                                                                                                           
під час
вступу на посаду голови                                                                                             Тимчасового
Державного секретаріату ЗУНР.                                                               
               10 листопада 1918 р.  

Депутат австрійського парламенту і Галицького сейму,
голова першого уряду ЗУНР, очільник Комітету політичної еміграції, голова Української
національної ради у Львові від червня 1941р. 
Автор «Історії політичної думки галицьких українців 1848—1914 р.р.»,
«Історію визвольних змагань галицьких українців у часи світової війни 1914—1918
р.р.», «Великий зрив» та багато інших праць з історії й правознавства. Кость
Антонович Левицький — один з тих, хто творив історію України власним
життям.  

 Майбутній державний діяч  народився в
містечку Тисмениця, неподалік Станіславова, в родині священика о.Антона Левицького. 

Дитинство Костя минуло в с.Нижневі Товмацького повіту, де батько отримав
парафію.   

 1978р. Кость закінчив
Станіславівську гімназію. Заледве не з перших днів навчання долучився до
гімназійної «Громади». По закінченні гімназії вступив на правничий факультет Львівського університету. На початку 1880 р. пристав до українського  товариства «Дружний лихвар», котре незабаром перетворилося на «Академічне братство». 1881 р. очолив «Кружок
правників» — перше в Галичині професійне об’єднання українських юристів.

1884 р. К.Левицький захистив
докторську дисертацію, а за шість років відкрив у Львові власну адвокатську
контору. Якийся час редагував український журнал «Часопись Правнича», на сторінках якого
оприлюднив розвідку про «Руську правду» Я.Мудрого.

1883 р. Кость Левицький вступив до «Просвіти», й одразу був обраний її
секретарем. Разом із батьком та мамою залучив до
просвітянської читальні у Нижневі кілька сотень сільських жінок та молодих
людей. А крім того, створив позикову касу і крамницю. 

Автор нового статуту «Просвіти», ухваленого наприкінці березня 1891 р.,
котрий, окрім суто просвітницьких цілей, передбачав також  «піднесення добробуту руського народу»:
сприяння організації господарських спілок,  крамниць, ощадних кас, промислових шкіл.  Невдовзі адвоката Левицького обрали головою Львівської
філії «Просвіти». 

1903 р. він очолив Крайовий комітет, який ініціював і розробив проєкт статуту
фонду побудови  Народного театру у
Львові. До речі, цю ідею підтримали власними грішми професор Михайло
Грушевський та інші українські патріоти, але рішення Галицького сейму про
фінансування проєкту заблокували депутати- поляки. 

1883 р. Кость Левицький стає співзасновником і автором статуту об’єднання
української споживчої кооперації – «Народної Торговлі» — до якої перед війною
входило понад сто споживчих товариств і кілька тисяч фізичних осіб.   

1898 р. К.Левицький став співзасновником,
автором статуту і першим директором «Крайового союзу кредитового», завдяки якому українські кооператори змогли отримувати
кредити з Райффайзен-банку та Австро-Угорського банку.  

1885 р. К. Левицький, Ю. Романчук, О.Барвінський, о. С. Качала та інші
заснували   «Народну раду» – політичну організацію, в    програмі якої говорилося, що галицькі українці
є «частиною великого 20-міліонового
народу малоруського, самостійного посеред громади
народів слов’янських». Разом з Юліаном Романчуком розробив умови
польсько-української угоди 1890–1894 р.р., за якою передбачалися призначення на
високі посади свідомих українців, утворення в Крайовій шкільній раді
української секції, рівноправність української мови у Львівському університеті,
ведення українською  ділового листування.
  

1899 р. Костя Левицького обрали до Народного комітету –
керівного органу новоствореної Української національно-демократичної партії (УНДП), яка
оголосила про сво боротьбу за «незалежну Русь-Україну» й фактично стала у аванґарді українського політичного життя.  До партії входили також М. Грушевський, Ю. Романчук, Є. Левицький, І. Белей, Є. Олесницький, В. Охримович, І.
Франко.  

1907 р. Левицький очолив  Народний комітет  УНДП. Того ж року був обраний до австрійського парламенту. Працював над пропозиціями щодо зменшення податків для
селян,  виступав проти порушень прав української
мови у судах, домагався запровадження загального, рівного, прямого й таємного виборчого права на виборах
до Галицького сейму. Очолив український парламентський клуб. Водночас працював у Галицькому крайовому сеймі, куди був обраний від Рогатинського повіту.

На виборах до сейму 30 червня 1913р. депутатами стали 32 українці, в тому числі – чимало майбутніх діячів ЗУНР.  

3 серпня 1914р. за підписом К.Левицького  у пресі
з’явилася відозва: «Український
народе! Г
оловна Українська Рада кличе тебе
до
діла, що ним ти здобудеш
нові права, утвориш
новий період
історії,
займеш місце
в ряді країн Європи. До бою, до здійснення ідеалу,що в теперішню хвилю об’єднує
ціле українське громадянство.
Нехай на
руїнах царської імперії зійде сонце Вільної України!».
Саме ГУР ініціювала
створення   у складі австрійського військаЛегіону Українських січових стрільців
(2,5 тис. вояків). 

На початку травня 1915 р., на основі ГУР, у Відні було засновано Загальну українську раду,  яку
знову очолив К. Левицький.  

10 люього 1918р. на мітингу у Львові К.Левицький
вітав проголошення Української Народної Республіки (УНР).  А вже у серпні 1918 р., з ініціативи
керівництва УНДП, тривали наради галицьких політиків щодо створення українських
адміністрації та війська. К.Левицький став співорганізатором Української
конституанти – зборів представників українських партій, церкви, громадських
організацій, депутатів Галицького і Буковинського сеймів, на яких 18–19жовтня
1919 р. було сформовано Українську національну раду (УНРаду). 

20 жовтня Кость Левицький на
багатотисячному мітингу оприлюднив Маніфест
УНРади щодо проголошення Української держави на українських землях
Австро-Угорщини.

31 жовтня 1918 р., під загрозою перебрання влади поляками, було
вирішено збройно перебрати владу. Керівником
повстання призначили сотника Українських січових стрільців Дмитра Вітовського. 1 листопада
українське військо  зайняло головні стратегічні об’єкти Львова.
Цього ж дня австрійський намісник
Карл фон Гуйн передав «державну власть на сій території» УНРаді.Невдовзі у Львові почалися збройні виступи поляків, а на
Буковині —   румунский наступ.  

Увечері 9 листопада, коли на центральних
вулицях Львова тривали бої, під головуванням Костя Левицького відбулося засідання УНРади, на якому ухвалено назву
держави – Західно-Українська держава; обрано Тимчасовий державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. 10 листопада відбулося перше засідання уряду, до якого увійшло 14
державних секретарів. К.Левицький став Головою уряду й державним секретарем фінансових справ. Того ж дня він доручив
скерувати дипломатичних представників до Києва, Відня та інших європейських
столиць; розробити фінансовий проєкт уряду і проєкт земельної реформи.

13 листопада К.Левицький від імені уряду вніс на розгляд УНРади Тимчасовий
основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської
монархії, який одноголосно схвалили. Згідно
з ним уконституйовано назву держави – Західно-Українська Народна
Республіка,
затверджено її Герб і прапор.  

22 листопада під натиском поляків, під загрозою полону уряд ЗУНР виїхав зі
Львова. До кінця грудня перебував у Тернополі. Тривала робота над законопроєктом про вибори
до сейму, військовою, гртшовою, земельною реформами, а також готувалися документи для
проголошення Злуки ЗУНР з УНР. 

Наприкінці грудня 1918 р. К. Левицький
подав у відставку з посади керівника уряду. (Дехто вважав, що це
сталося внаслідок тривалої внутрішньої боротьби між прихильниками Левицького та
Петрушевича). 

28 березня 1919 р. надзвичайний партійний з’їзд у Станіславові  обрав головою партії А. Горбачевського. К. Левицький переїхав до Кам’янця, а після переходу Галицької армії до стану Добровольчої армії А.Денікіна виїхав до    Відня.

1 серпня 1920 р. Диктатор ЗУНР у екзилі Є. Петрушевич призначив К. Левицького «уповноваженим для справ преси і пропаганди». У січні 1921 р. йому було доручено керувати Міністерством закордонних справ.  

.Незмінно очолював делегації ЗУНР
на міжнародних конференціях в Ризі, Женеві.   Заснував Комітет політичної еміграції, який
об’єднував усіх західноукраїнських політемігрантів у Європі, надаючи їм усіляку
допомогу.  

У вільний час із задоволенням займався укладанням німецько-українського
правничого словника…

В міжвоєнні роки К. Левицький входив до
Центрального комітету Українського
національно-демократичного об’єднання (УНДО). Працював на посаді директора «Центробанку»,очолював Союз українських адвокатів.   

Післяя окупації Львова Червоною армією  22
вересня 1939 p. К.Левицький, як голова Українського
допомогового комітету, прибув до нової влади на переговори, але за особистим наказом
наркома внутрішніх справ УРСР
І. Сєрова був заарештований і доправлений до Москви.
Майже півтора року 80-річного політика тримали у тюрмі на Луб’янці. Спочатку
йшлося про ув’язнення й навіть розстріл, але Сталін розумів, що це викличе
вкрай негативну реакцію населення анексованої Галичини. Навесні 1941 р. Костя Левицького звільнили, й він повернувся до Львова.

На початку радянсько-німецької війни у
Львові 30 червня 1941 p. ОУН(Б) проголосила відновлення Української держави. Був утворений   представницький орган — Українська національна
рада – із 45 осіб — на чолі з Костем
Левицьким.   УНРада захищала інтереси українців, намагалася
пом’якшити окупаційний режим. К. Левицький не раз вимагав припинити репресії проти українців.

12 жовтня 1941 р. Кость Левицький помер. За
участі численної громадськості та духовенства був похований на Янівському меморіальному цвинтарі УСС–УГА. У прощальному слові владика Йосиф Сліпий назвав К.Левицького  «керманичем політичного життя народу до останньої хвилини».

Підготувала Олена Бондаренко.

За матеріалами інтернет-видань

16 грудня

Інші дати
День пам’яті Івана Федорова
(? 1510 – 1583) – засновника книгодрукування в Україні. У Львові в 1574 році надрукував нове видання «Апостола» та перший східнослов’янський «Буквар» з власними післямовами, в Острозі – першу повну слов»янську Біблію (Острозька біблія) (1581).
Розгорнути
Народився Андрій Стечинський
(1849, с.Хрінів Львівської обл. - 1896) - український актор, режисер і драматург. Автор драм "Міщанка", "Чорний Матвій", комедії "Псотниця". Ролі: Макогоненко ("Наталка Полтавка"), Стецько ("Сватання на Гончарівці").
Ти - весь у слові, як у сповиткові, З колиски до калини при горбі... І вже коли ти похитнувсь у слові, Вважай, що похитнувся у собі. (Борис Олійник)
Розгорнути