chrome firefox opera safari iexplorer

7 листопада народився Нестор Махно

07 листопада 2019 о 06:53

Його тлінні рештки — в одній із багатьох заглибин колумбарію на цвинтарі Пер-Лашез. У Парижі, за 3 тисячі кілометрів від Гуляйполя. 

З Гуляйполя до парижєа нині можна дістатись, якщо авто справне, протягом 34 годин. Несторові, аби подолати шлях від рідного містечка до французької столиці, довелося витратити ціле життя, розгубити залишки здоровя й чималу дещицю духовного запалу (на останньому, власне, він переважно і  тримався). Й те все – щоб нужденно дожити віку…

 

Життя і смерть Нестора Махна так щільно оповиті легендами, вигадками й навіть забобонами, що годі вилущити з них бодай зернину істини. Для одних він – символ анархії, котра, як відомо — «мати порядку». Для інших – образ одвічної української мрії про Волю, вгорнутий у крихку оболонку хворобливого людського тіла. Ще для інших – великий полководець, «батько» тачанки  та безстрашний воїн, що  ходив у походи й атаки винятково попереду своєї армії.   

Біографію Нестора Івановича Махна (з роду – Міхненка) можна прочитати будь-де. А от історії  в дусі дивовижних, притаманно українських, міфів, напевне, відомі не всім. І вони, можливо, чекають на того, хто ретельно збере їх, дбайливо розкладе на сторінках, одягне в палітурку і назве, скажімо – «Махно. Характерник».

Отже, фантасмагоричні речі почали відбуватися з Нестором заледве не від народження. Коли немовля хрестили (було це у рідному Гуляйполі), на батюшці раптом спалахнула ряса. Вогонь був не жаский і спопеляючий, а блідо-рожевий,  бездимний і непекучий. Священик  тут-таки витлумачив: дитя, мовляв, коли виросте, пройде по землі вогнем…  

Згодом Олена, отаманова донька, згадувала, що  батько ступав босоніж розжареним вугіллям без найменшої шкоди для себе, а коли хотів когось покарати, зачиняв двері й вікна і… кидав на винуватця воняні кулі, по яких лишалися опіки.

Самим лише поглядом «батько» змушував тремтіти в жаху навіть найближчих. Та що там люди – під його оком гнулися виделки, ножі й навіть шаблі, закипала холодна вода в казанку. Перед атакою міг увести своїх вояків у стан мало не божевільної відваги. До того ж, переповідають, рани на тілі Махна, невиліковно сухотного, з однією легенею (другу втратив у царських тюрмах) заживали просто на очах. Пізніше фахівці стверджуватимуть, що природні гіпнотичні якості Нестора Івановича значно перевищували аналогічні у М.Ериксона чи В.Месинга.

З усього виходить, що він був справжнім характерником, перейнявши цей дар від своїх пращурів-козаків.  А що вже перевтілювався! Марно  було, скажімо, намагатись упізнати Махна в подобі жандарма, базарової тітки або й пишної пані. Тож про нього плодилися чутки, ніби  ставав невидимим людському окові, ба навіть перекидався на вовка чи лисицю.

Ну, щодо вовка чи лисиці – не знаємо. А от навести ману одразу на купу люду міг дуже просто. Влітку 1920р. під Бродами оточили махновців більшовики й підпалили  довколишній ліс. А Нестор дістав зі скриньки, з якою ніколи не розлучався, звичайну дугу від кінської збруї, підніс над головою – і в суцільній стіні вогню утворився коридор, яким усі врятувалися. Іншим разом якось червоні  знову-таки оточили махновців і вже націлилися розстрілювати з кулеметів. Аж тут невідь як у «батькових» руках опинився червоний прапор, і під ним, співаючи «Інтернаціонал», усі його хлопці вийшли з оточення живими й цілими.

У 1918-21р.р. Нестор Махно виводив своїх  людей з оточення понад 200 разів. 12 разів був поранений, під ним одне по одному гинули бойові коні, а він лишався живим.  Навіть коли в тому, одному з останніх, бою – 22 серпня 1921-го, куля пройшла крізь потилицю й вилетіла з правої щоки…

 Операціями на знищення «батька» керували Фрунзе, Буденний, Пархоменко – марно.  ВЧК сім разів організовувала на Махна замахи –  безуспішно. 

Сучасні дослідники вважають, що Махно володів здатністю ущільнювати своє біополе, в такий спосіб виставляючи енергетичний захист і змінюючи траекторію польоту кулі чи розмаху шаблі.

Він коригував і траекторію своєї долі, як сам хотів.

Нестор Махно, єдиний українець, у чиїй біографії запишуть: «Головнокомандувач Революційної повстанської армії України. Країна – ВІЛЬНА ТЕРИТОРІЯ. Час існування – липень 1918 – грудень 1921.»

Лише заради того, щоб у твоїй біографії з’явилися такі рядки — варто жити щодуху, мчати навперейми вітру  й померти в Парижі у злиднях.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

28 січня

Інші дати
Семен Брауде
(28 січня 1911, Полтава — 30 червня 2003, Харків) — український радіофізик і радіоастроном. Академік АН УРСР (з 1958), доктор технічних наук, професор. Засновник радіоокеанографії та декаметрової радіоастрономії.
Розгорнути
Народився Володимир Високович
(1854, м. Гайсин Вінницька область - 1912), паталогоанатом, бактеріолог та епідеміолог. Вважається основоположником харківської школи бактеріологів.
Розгорнути
Народився Василь Масютин
(1884, м. Рига, Латвія - 1955) - український художник, скульптор, майстер гравюри, представник символізму. Автор гравюр "В Буковині", "Маніфестація" та ін. Оформлення літературних творів Гоголя, Блока тощо. Пам"ятник Глінці у Берліні.
Розгорнути
Народився Юлій Мейтус
(1903, м. Єлисаветград, нині м. Кіровоград, - 1997) - український композитор єврейського походження. Автор 17 опер ("Гайдамаки", "Украдене щастя", "Ярослав Мудрий" та ін.), близько 300 романсів на слова Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка, Андрія Малишка, Павла Тичини та ін.
Розгорнути