chrome firefox opera safari iexplorer

7 листопада народився Нестор Махно

07 листопада 2019 о 06:53

Його тлінні рештки — в одній із багатьох заглибин колумбарію на цвинтарі Пер-Лашез. У Парижі, за 3 тисячі кілометрів від Гуляйполя. 

З Гуляйполя до парижєа нині можна дістатись, якщо авто справне, протягом 34 годин. Несторові, аби подолати шлях від рідного містечка до французької столиці, довелося витратити ціле життя, розгубити залишки здоровя й чималу дещицю духовного запалу (на останньому, власне, він переважно і  тримався). Й те все – щоб нужденно дожити віку…

 

Життя і смерть Нестора Махна так щільно оповиті легендами, вигадками й навіть забобонами, що годі вилущити з них бодай зернину істини. Для одних він – символ анархії, котра, як відомо — «мати порядку». Для інших – образ одвічної української мрії про Волю, вгорнутий у крихку оболонку хворобливого людського тіла. Ще для інших – великий полководець, «батько» тачанки  та безстрашний воїн, що  ходив у походи й атаки винятково попереду своєї армії.   

Біографію Нестора Івановича Махна (з роду – Міхненка) можна прочитати будь-де. А от історії  в дусі дивовижних, притаманно українських, міфів, напевне, відомі не всім. І вони, можливо, чекають на того, хто ретельно збере їх, дбайливо розкладе на сторінках, одягне в палітурку і назве, скажімо – «Махно. Характерник».

Отже, фантасмагоричні речі почали відбуватися з Нестором заледве не від народження. Коли немовля хрестили (було це у рідному Гуляйполі), на батюшці раптом спалахнула ряса. Вогонь був не жаский і спопеляючий, а блідо-рожевий,  бездимний і непекучий. Священик  тут-таки витлумачив: дитя, мовляв, коли виросте, пройде по землі вогнем…  

Згодом Олена, отаманова донька, згадувала, що  батько ступав босоніж розжареним вугіллям без найменшої шкоди для себе, а коли хотів когось покарати, зачиняв двері й вікна і… кидав на винуватця воняні кулі, по яких лишалися опіки.

Самим лише поглядом «батько» змушував тремтіти в жаху навіть найближчих. Та що там люди – під його оком гнулися виделки, ножі й навіть шаблі, закипала холодна вода в казанку. Перед атакою міг увести своїх вояків у стан мало не божевільної відваги. До того ж, переповідають, рани на тілі Махна, невиліковно сухотного, з однією легенею (другу втратив у царських тюрмах) заживали просто на очах. Пізніше фахівці стверджуватимуть, що природні гіпнотичні якості Нестора Івановича значно перевищували аналогічні у М.Ериксона чи В.Месинга.

З усього виходить, що він був справжнім характерником, перейнявши цей дар від своїх пращурів-козаків.  А що вже перевтілювався! Марно  було, скажімо, намагатись упізнати Махна в подобі жандарма, базарової тітки або й пишної пані. Тож про нього плодилися чутки, ніби  ставав невидимим людському окові, ба навіть перекидався на вовка чи лисицю.

Ну, щодо вовка чи лисиці – не знаємо. А от навести ману одразу на купу люду міг дуже просто. Влітку 1920р. під Бродами оточили махновців більшовики й підпалили  довколишній ліс. А Нестор дістав зі скриньки, з якою ніколи не розлучався, звичайну дугу від кінської збруї, підніс над головою – і в суцільній стіні вогню утворився коридор, яким усі врятувалися. Іншим разом якось червоні  знову-таки оточили махновців і вже націлилися розстрілювати з кулеметів. Аж тут невідь як у «батькових» руках опинився червоний прапор, і під ним, співаючи «Інтернаціонал», усі його хлопці вийшли з оточення живими й цілими.

У 1918-21р.р. Нестор Махно виводив своїх  людей з оточення понад 200 разів. 12 разів був поранений, під ним одне по одному гинули бойові коні, а він лишався живим.  Навіть коли в тому, одному з останніх, бою – 22 серпня 1921-го, куля пройшла крізь потилицю й вилетіла з правої щоки…

 Операціями на знищення «батька» керували Фрунзе, Буденний, Пархоменко – марно.  ВЧК сім разів організовувала на Махна замахи –  безуспішно. 

Сучасні дослідники вважають, що Махно володів здатністю ущільнювати своє біополе, в такий спосіб виставляючи енергетичний захист і змінюючи траекторію польоту кулі чи розмаху шаблі.

Він коригував і траекторію своєї долі, як сам хотів.

Нестор Махно, єдиний українець, у чиїй біографії запишуть: «Головнокомандувач Революційної повстанської армії України. Країна – ВІЛЬНА ТЕРИТОРІЯ. Час існування – липень 1918 – грудень 1921.»

Лише заради того, щоб у твоїй біографії з’явилися такі рядки — варто жити щодуху, мчати навперейми вітру  й померти в Парижі у злиднях.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

15 листопада

Інші дати
15 листопада відзначають:
  • Міжнародний день відмови від куріння.
  • Міжнародний день філософії.
Розгорнути
Народився Іван Падалка
(1894, с.Жорнокльови, Черкаська область – 1937) – український художник. Cтворив картини «Збирають баклажани», «Молочниці», «Cіножать», «У колгоспному саду», «Фотограф на селі», «Шахтарі», портрети М. Коцюбинського, П. Панча, Г. Cковороди; гравюри і графічні цикли «Вантажник», «Дніпрельстан» «Криворіжжя», «Полільниця», «Яблучко» та ін. 13 липня 1937 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР засудила І. І. Падалку як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СРСР та реставрацію капіталізму» до вищої міри покарання — розстрілу. Того ж дня вирок було виконано. 1 лютого 1958 року Військова Колегія Верховного Суду СРСР знову повертається до справи І. І. Падалки і визнає її сфальсифікованою працівниками органів НКВС. Художника реабілітовано.
Розгорнути
Народився Володимир Блавацький (Трач)
(1900, м.Косів, Івано-Франківська область – 1953) – видатний український актор, режисер. В 1933 році у Львові створив художній театр «Заграва», який багато в чому орієнтувався на естетичні засади «Березоля» Леся Курбаса.
Розгорнути