chrome firefox opera safari iexplorer

8 листопада 1891 року народився письменник Олесь Досвітній

08 листопада 2019 о 07:14
uk.wikipedia.org

Олесь Досвітній (Скрипаль-Міщенко) був помітною по­статтю в літературному процесі 20—30-х років. Він — ав­тор кількох романів і повістей та збірок оповідань, належав до керівництва ВАПЛІТЕ, брав участь у численних літе­ратурних дискусіях. Письменник прожив складне, насичене найрізноманітнішими подіями й пригодами життя, і в ос­нові його творів лежать, як правило, реальні події. Народився О. Досвітній 8 листопада 1891 р. у містечку Вовчанськ Харківської губернії в родині дрібного крама­ря. Здібний юнак екстерном склав гімназійні іспити і всту­пив до Петербурзького університету. Виключений за по­ширення нелегальної літератури, на деякий час поверта­ється додому, а незабаром, з початком імперіалістичної війни, стає солдатом Кавказького корпусу. За антивоєнну діяльність військово-польовий суд засуджує двадцятитрьох- літнього пропагандиста до розстрілу. Йому пощастило втекти з-під арешту та емігрувати. Через Киргизію, Китай після виснажливих випробувань О. Досвітній дістався до Сан-Франциско, після революції повертається в Україну. На початку 1918 р. він уже в Харкові, працює в підпіллі, 1919 р. вступає до більшовицької партії, виконує ряд ризи­кованих доручень, зокрема в Західній Україні, в Польщі.

Тут був знову заарештований, однак після кількамі­сячного ув’язнення звільнений внаслідок обміну полоненими. Ці події покладені в основу повісті «Нас було троє»(1928).

Перша книжечка його оповідань з’явилася ще 1920 р., а 1925 побачив світ роман «Американці». Це — розповідь про повернення з Америки через Далекий Схід революціоне- рів-емігрантів. Творові властива надмірна публіцистич­ність, схематичне окреслення характерів, проте «Амери­канці» все ж мали популярність, адже це була одна з пер­ших спроб оволодіти пригодницьким жанром і освоїти українською прозою інонаціональний матеріал.

Майже водночас з романом було опубліковано повість у новелах «Тюнгуй» (1924) про китайських повстанців, їх­ню допомогу російській революції 1917 р. Вона щедро на­сичена пейзажами, картинами своєрідного побуту, звича­їв тюнгуїв, спостережених уважним мандрівником. За жан­ром це деколи нагадує подорожні нотатки. Та ще певна перевага зображення над вираженням, опису зовнішніх подій над аналізом причин, психологічних спонук, внут­рішньої еволюції героїв.

Також з’являється ряд оповідань, психологічно-драма­тичні повісті «Алай» (1924) і «Гюлле» (1926), що разом з повістю «Нас було троє» складають кращу частину творчо­го доробку О. Досвітнього. «Алай» — це історія поступо­вого розпаду особистості, втрати юнацьких ідеалів. Сол­дата Марка Шешеля арештовують за революційну пропа­ганду. З величезними труднощами йому вдається втекти, зв’язатися з товаришами і дістатися майже до кордонів імперії. Виснаженого відчуттям смертельної небезпеки Шешеля все частіше принаджують думки про право спо­кійно відпочити, пожити, нарешті, для себе, про те, що дов­га боротьба його химерних прагнень і поривань не варта була ламаного шеляга. Колізія почуття й обов’язку, праг­нення повнокровного життя й необхідності аскетичного самозречення задля революції по-різному оцінювали і ін­терпретували майстри української прози початку століття. Можна легко спостерегти спільність деяких мотивів повісті

Досвітнього з хрестоматійною новелою М. Коцюбинсь­кого «В дорозі», певний перегук з новелою М. Хвильового «Пудель».

На відміну од героя М. Коцюбинського, Шешель легко спокушається численними принадами. Втомлений і пригні­чений страхом, він втрачає мету своєї небезпечної манд­рівки, ніби губить сам себе в безкраїх припамірських про­сторах. Мрії про продовження боротьби все частіше вида­ються йому оманою. Переламною була його зустріч з киргизькими провідниками. Шешель дав волю честолюбним мріям, уявив себе ватажком повстанців і враз звірився киргизам, що він утікач, а не присланий урядовець, і хоче разом з ними помститися багатим. Та недовірливі киргизи арештовують пропагандиста і, покірні наказу, відправля­ють у найближчий російський форт. Шешель тепер уже без вагань пристає до їхніх гнобителів.У повісті «Гюлле» ситуація, обставини де в чому пов­торюються. Молодий утікач-революціонер Ремо, заблукавши в пустелі, потрапляє до глухого китайського містечка. В нього також з’являється спокуслива можливість залиши­тись тут, посісти поважне місце в управлінській ієрархії. До того ж він закохується у дівчину-турчанку, опиняється перед можливістю втішатися подружнім щастям. Проте Ремо обирає інший шлях, ніж герой попередньої повісті. Він не хоче жертвувати своїм несподіваним коханням, але й не може згодитися на животіння в чужому для нього світі.

У повісті письменник зумів уникнути властивої раннім речам політизованої дидактики й описовості. Сюжет ди­намічний: один за одним змінюються епізоди зустрічі Ре­мо з мурзою Ахметом, знайомства в його екзотичній хатин­ці зі схованою від людських очей юною красунею Гюлле, їхніх таємних побачень. Ремо навчається мови, навіть… приймає мусульманську віру й одружується з Гюлле. Кар­тини посвячення в іслам, східного весілля О. Досвітній описує барвисто, з багатьма несподіваними й колоритними подробицями. Властива йому сухувато-раціоналістична манера викладу з’багачується ліричними, навіть романтич­ними інтонаціями, особливо коли йдеться про Гюлле — жінку, яка зважується повстати проти одвічних звичаїв мусульманського світу. Цей образ для тогочасного читача сприймався як символ нового життя.

Щоправда, подібні узагальнення не властиві письмен- никовій стилістиці, він аналітик, вдумливий спостерігач, прихильник конкретно-реалістичного письма. Важливою рисою його творчої манери були передовсім увага до сю­жету, до реалістичної деталі, прописаність суспільного, по­бутового тла. Все це сприяло популярності О. Досвітнього. Більшість його творів зазнала впродовж 20-х рр. кілька перевидань. З огляду на це М. Хвильовий назвав О. Дос­вітнього «оригінальним і воістину масовим (в найкращому сенсі цього слова) художником» *.

Спогади про пережите покладено в основу і повісті «Нас було троє». Сюжет її організовано навколо кількох напру­жених епізодів з життя підпільників, котрі переходять кордон, щоб розгорнути роботу серед галицьких робітни­ків. Один із членів групи, професійний революціонер Лео­нід Віолен, і виступає оповідачем, та його введення зде­більшого посилює суб’єктивне начало. Тут цього не ста­лося. Постаті головних героїв окреслені досить однобічно. Вони живуть єдиним прагненням — виконати покладене на них завдання. Концепція людини-гвинтика сформульо­вана О. Досвітнім недвозначно: «Кожен з нас,, мов комаха в гурті, не має можливості пізнати близько одне одного — часу немає, у кожного свої негайні справи: кожен є гвин­тик великої живої машини, що ні на мить не повинна спи­нитися». У Віолена на якусь мить майнула думка, чи має він право в цій небезпечній подорожі через кордон ризику­вати не лише собою (а й життям юної дружини), проте цей сумнів заступає вірність громадянському обов’яз­кові.Виказані провокатором підпільники опиняються в ув’яз­ненні. Тюремні епізоди без потреби насичені жахливими натуралістичними подробицями, описами катувань і зну­щань. Ці мотиви, це протиставлення рабства й уявної сво­боди сьогодні сприймаються інакше, ніж задумувалося ав­тором. Повість викликає не тільки пошану до самопожертви героїв, а й співчуття до них — хай щирих, однак засліпле­них у своєму фанатизмі людей, роздуми про неправомір­ність забуття гуманістичних ідеалів в ім’я абстрактної ідеї.

1925  р. вийшов роман О. Досвітнього «Хто?» — чи не найслабший у доробку письменника, а 1927 «Кварцит», який вирізнявся в тогочасній виробничій прозі своєю компози­ційно-сюжетною своєрідністю. Це один із творів, якими якраз і започатковувалася наша сумнозвісна виробнича тематика. Письменник спробував поєднати дві сюжетні лінії: зображення письменницького середовища і паралель­но — життя шахтарів Криворіжжя. Сьогодні не без ціка­вості читаються окремі сценки з харківського літератур­ного побуту, характеристики деяких героїв, за якими можна вгадувати когось із реальних мистецьких чи партійних ді­ячів (зокрема, Скрипника, Куліша, Йогансена, Семенка). Щоправда, більшість персонажів окреслена схематично, чимало уваги віддано перипетіям тогочасної міжгрупової літературної боротьби. Автор, зокрема, засуджує гріхи ваплітянства, орієнтацію на західноєвропейські зразки, «очорнительство» й «непотребне копирсання в психологіч­них нюансах». Як відлуння тогочасних суперечок сприймаються виболілі роздуми «новітнього драматурга» Баку- ла (в цьому персонажі вгадується Микола Куліш): «В сус­пільстві є хворобливі явища. Ми боролися зараз і з гно­бителями, і з хворобливістю минулого, жахливого ладу й подолали. Але наслідки, виховання його лишились тавром на людях. Тепер нема фронтів. Я пером відзначаю ці хво­роби. Невже я вчиняю злочинство проти пролетарського колективу, до якого належу?» Ця думка не раз з’являється в суперечках героїв «Кварциту».Гнітюче враження справляють саморозвінчувальні мо­нологи письменників, які каються у власній дріб’язковості, проголошують непотрібними свої писання. Втім, всі ці епі­зоди правдиво передають атмосферу часу. Адже на сто­рінках періодики подібні покаянні листи з’являлися не­рідко.

У цілковитій згоді з офіційними вказівками письменни­ки перероджуються, опинившись у робітничому середови­щі. Поїздка до шахтарів Криворіжжя стала для них прос­то цілющою. Якщо столичні інтелігенти зневірені, розча­ровані потворними непівськими контрастами, відродженням «базарної» психології, то шахтарі сповнені трудового ен­тузіазму. Роман з рідкісною навіть для тих часів послі­довністю проймають антиінтелігентські настрої. Всі ці ідеї тоді агресивно насаджувалися в суспільну свідомість, дбай­ливо культивувалися. Віра в перевиховання відсталої ін­телігенції і здекларована як основна ідея твору: «Є такий камінь — кварцит… Багато треба мороки, щоб добути з нього залізо… Отак, мабуть, і я — отой кварцит. Можливо, й ви усі. Дорого коштує пролетаріатові переробка нас на доброякісну руду». Що ж, у деяких тогочасних творах присуди від імені пролетаріату бували й суворішими. (Не забуваймо, що роман писався на початку 30-х р.)

У цей час нападки на М. Хвильового і його соратників по ВАПЛІТЕ посилюються. Досвітній був одним із найді- яльпіших фундаторів організації, обстоював її позиції в пресі. До речі, в ході літературної дискусії він мав муж­ність виступити із статтею на захист цькованих офіційною критикою «неокласиків». II. Филипович не оминув цей епі­зод у знаменитій «Епітафії неокласикові» («Прощай — не­окласичну руку стисла Після Європ досвідчена рука»). Сумна іронія цих рядків адресована О. Досвітньому. 28 січ­ня 1927 р. О. Досвітнього разом з М. Хвильовим було ви­ключено з ВАПЛІТові. Олесь Досвітній, можливо, тверезі­ше за інших оцінював обстановку, очевидно, багато в чому поділяв думки М. Хвильового про перекручення в націо­нальній політиці.

Як і інші керівники ВАПЛІТЕ, робив, здається, все можливе, щоб захистити товаришів. Пізніше О.  Досвітній разом з М. Хвильовим і М. Кулішем став ор­ганізатором Пролітфронту. Його заарештували у другій половині 1933 р. й розстріляли 11 листопада 1934 р.

28 січня

Інші дати
Семен Брауде
(28 січня 1911, Полтава — 30 червня 2003, Харків) — український радіофізик і радіоастроном. Академік АН УРСР (з 1958), доктор технічних наук, професор. Засновник радіоокеанографії та декаметрової радіоастрономії.
Розгорнути
Народився Володимир Високович
(1854, м. Гайсин Вінницька область - 1912), паталогоанатом, бактеріолог та епідеміолог. Вважається основоположником харківської школи бактеріологів.
Розгорнути
Народився Василь Масютин
(1884, м. Рига, Латвія - 1955) - український художник, скульптор, майстер гравюри, представник символізму. Автор гравюр "В Буковині", "Маніфестація" та ін. Оформлення літературних творів Гоголя, Блока тощо. Пам"ятник Глінці у Берліні.
Розгорнути
Народився Юлій Мейтус
(1903, м. Єлисаветград, нині м. Кіровоград, - 1997) - український композитор єврейського походження. Автор 17 опер ("Гайдамаки", "Украдене щастя", "Ярослав Мудрий" та ін.), близько 300 романсів на слова Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка, Андрія Малишка, Павла Тичини та ін.
Розгорнути