chrome firefox opera safari iexplorer

3 грудня 1772 року народився геніальний філософ Григорій Сковорода

03 грудня 2019 о 11:36
ukr.media

Ви погоджуєтеся, що Григорій Савич Сковорода цілком може
вважатися нашим сучасником? Адже його пульсуюча філософська думка, поетичне
чутливе серце, ставлення до світу, людей і до себе надзвичайно «сьогоднішні», тобто
– невмирущі. 

Насправді Григорій Сковорода народився 297 років тому. В
містечку Чорнухи Лубенського полку (нині Полтавщина), у козацькій родині
середнього достатку.

Початкову освіту Григорій здобув у сільській школі, а 12-річним
уже вступив до Києво-Могилянської академії. Тут навдивовижу швидко опанував латину,
грецьку, польську, німецьку, церковнослов’янську та  цілу низку інших мов і захопився філософією й літературою.
У навчанні був першим з-поміж перших. Кожну вільну хвилину віддавав  бібліотеці. Під впливом Феофана Прокоповича щиро
перейнявся просвітництвом.

Завдяки чудовому голосоваі та довершеному музичному слухові
Григорій з академії потрапив до 
Петербурга, де протягом майже 4-х років співав у придворній хоровій
капелі.

У 1745-50р.р. Г. Сковорода навчався за кордоном:
Будапешт, Пресбуг (теперішня Братислава), Відень, Рим, Венеція, Флоренція,  Галле… 
.

Повернувшись до України, викладав поетику в
Переяславському колегіумі. Аж поки єпископ Переяславський суворо заборонив його   «вільнодумний» курс «Разсужденіе о поэзіи и
руководство к искусству оной». Тоді Сковорода залишив колегіум і продовжив
навчання у класі богослів’я  Київської
академії. Однак через два роки з академією розпрощався, тепер уже – назавжди.

1759р. Григорія Савича запросили викладати у Харківському
колегіумі. Та з одного боку — дошкуляли церковники, вимагаючи, щоб висвятився,
з іншого – морально-етичні принципи Скоровороди аж ніяк не співпадали із
офіційними. Тим часом  дедалі дужче кликала
та вабила його стезя мандрівного філософа і просвітителя…

Майже 30 років Григорій Соворода подорожував селами й
містами України, поширюючи свої неосяжні знання та світоглядні цінності.

Як ж вони, ціннісні орієнтири великого Сковороди? Знову ж
таки, вони напрочуд суголосні нашим.

Філософ був переконаний, що всі люди рівні між собою, й
кожен, незалежно від походження та соціального становища, має абсолютне право
на щастя, свободу, самовдосконалення.

Він бачив рівність і братерські взаємини в ідеальному суспільстві,
яке називав «горнєй республікою», а виховання майбутніх поколінь — у
самопізнанні, вдосконаленні розуму й почуттів та виявленні власних природніх
схильностей до того чи іншого заняття, до «сродного труда» — тобто відповідного
нахилам і якостям людини.

Все, що створив Григорій Сковорода, є унікальним, усе спонукає
до роздумів над вічними людськими цінностями. 

Про мандрівного філософа говорила вся Україна, кожен
прагнув зустрітися з ним, почути його, поспілкуватися. Надходили й численні
пропозиції від  духовних та світських
осіб обійняти посади, що цілком відповідали 
би високому інтелектуальному рівневі Сковороди. Навіть із
Києво-Печерської лаври долинуло: прийміть, мовляв, духовний сан і станьте
«стовпом церкви і окрасою духовної обителі». Григорій Савич на те відповідав:
«Мій жереб із голяками». Та й на пропозицію цариці Катерини стати її придворним
філософом також відповів із гідністю й тонкою іронією: «Мені мої сопілка та вівця дорожчі царського вінця»…

На цей час припадає знайомство Григорія Савича з одним із
кращих його учнів – Михайлом Ковалинським, майбутнім автором найповнішої
біографії Сковороди, на яку донині посилаються дослідники його життя і
творчості. Безцінними є листи Сковороди до Ковалинського, в яких висловлені
найважливіші  філософські ідеї  великого українського мислителя.

Григорій Савич Сковорода помер 9 листопада 1794р. в селі
Пан-Іванівка (нині Сковородинівка Золочівського району на Харківщині).

Перед смертю викопав собі могилу, затим повернувся до
своєї кімнати, вдягнув чисту білизну, помолився і ліг, поклавши під голову свої
рукописи та навхрест склавши руки на грудях. На вечерю  та наступного дня — на сніданок -  не вийшов. Аж під обід господар, що в нього
Сковорода зупинився, вирішив навідатися: Григорій Савич був уже далеко від
цього світу…

На прохання філософа, на хресті над його могилою
викарбувано:«Світ ловив мене, та не
спіймав…».

Самому ж Сковороді, дозволимо собі сміливість
стверджувати, в магічний, незбагненний  спосіб вдалося спіймати світ у  тенета геніального розуму, відкрити людству
його незвідані  якості, спонукати людину
мислити, пізнавати себе і вдосконалюватися.

Про те, ким був для українців Григорій Сковорода, прекрасно
сказав Микола Костомаров (Слово о Сковороде. «Основа», 1862, № 8): «Мало можна вказати на таких народних осіб,
яким був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На усьому просторі
від Острогозька (Воронізької губернії) до Києва, у багатьох будинках висять
його портрети; всякий грамотний українець знає про нього; ім'я його відоме дуже
багатьом з неписьменного народу; його мандрівницьке життя — предмет народних
оповідань; у деяких місцевостях нащадки від батьків і дідів знають про місця,
які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з повагою; добра
прихильність Сковороди до деяких з його сучасників складає сімейну гордість
онуків; мандрівні співаки засвоїли його пісні — на храмовім святі, на торговищі
нерідко можна зустріти натовп народу, що оточує цих рапсодів і зі сльозами
розчулення слухає: «Всякому городу нрав і права…»

Та особливе місце посідає 
в його доробку філософія серця, органічно притаманна українській нації.
Про це Микола Томенко пише  у своїй вельми
популярній книзі «Теорія українського кохання». Науковець  робить важливе філософське відкриття: «…
оцінюючи Сковородинське бачення концепції кохання-любові,
можна говорити про заснування теорії, що базується на безумовному
пріоритеті засад етики та моралі.  Саме
Г.Сковороді ми завдячуємо тим, що було зроблено спробу дати філософське обґрунтування
«етичного кохання»... Серед творів українського мандрівного філософа є низка праць,
спеціально присвячених домінанті людського буття – серцю. Зокрема, Григорій Сковорода пише: «Голова усього в людини є серце людське. Воно ж і є сама дійсна в людині
людина, а усе інше є зокілля. А що є серце, як не душа? Що є душа, як не
бездонна думок безодня? Що є думка, як не корінь, сім’я і зерно усієї нашої
зовіншньої плоти, крови, шкіри й іншої поверхні? Серце – корінь життя і обитель
огню і любови».
Отож, Григорій Сковорода започаткував своєрідну «філосорфію
серця», а його почуття любові – життєвє й описане – це як віра і відданість, як
ідеал і вища сила».  

Підготувала Олена Бондаренко      

6 грудня

Інші дати
День Збройних сил України
6 грудня 1991 року Верховна Рада прийняла Закони "Про оборону України" та "Про Збройні Сили України". Тому саме ця дата увійшла в історію сучасної Української держави як День Збройних Сил України.
Розгорнути
Народився Олександр Оглоблин
(1899, м.Київ - 1992) — український історик, архівіст та політичний діяч, автор близько 1000 наукових праць.
Розгорнути
Народився Микола Амосов
(1913, Росія – 2002) – видатний український лікар, хірург, вчений, директор Інституту серцево-судинної хірургії.
Розгорнути
Народився Микола Колесса
Мико́ла Філаре́тович Коле́сса (6 грудня 1903, Самбір, Львівська область — 8 червня 2006, Львів) — український композитор, диригент, педагог, засновник української диригентської школи.
Розгорнути
Народився Анатолій Костецький
(1948, м. Київ - 2005) - український письменник, перекладач, видавець, педагог. Автор поетичних та прозових книжок для дітей, зокрема "А метеликам - весело", "Все про мене", "Лист до птахів", "Пісня для всіх", "Нас батьки не розуміють", "Постукай у моє вікно", "Пригодам - ура" та ін.
Розгорнути