chrome firefox opera safari iexplorer

5 грудня 1931 року народився геніальний український новеліст Григір Тютюнник

05 грудня 2019 о 11:43
ukrlib.com.ua

 Не лише друзі, а й читачі називали його на
ім
я:
«Прочиав повість Григора…» Він був свій, рідний, розуміючий і люблячий людину,
Її кращі якості, про котрі вона, може, не завжди й сама здогадувалася. 

Згадаймо
Григора  і ми, вдячі  та люблячі 
його читачі.

Батьткові сосни

Григорового батька, Михайла Васильовича, репресували у 1937 р... Пізніше Григір напише: «Я тільки тріньки-трінечки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них
теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло
й затишно, як під шапкою. Може, тому й нині, коли я бачу на голівці якогось
хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким…»

Тато додому не повернувся: загинув десь у «Сибіру
несходимому». Загубився і єдиний знімок. Але батьків образ ціле Григорове життя
грів його серце, як ота велика і тепла рука, що під нею було затишно і
безпечно. Глибина любові до батька найвиразніша, мабуть, у Григоровій новелі
«Три зозулі з поклоном»: «Останній лист
від тата "Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я
глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова, а й брови посивіли. Зразу
подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею – ні, не іній...
Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю вікна, двері
фільончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки
хлопцям ріжу на дозвіллі. А руки як не свої... Сю ніч снилася мені моя сосна.
Це вона вже досі в коліно, а може, і вища. Сосна – а за нею річки синє крило.
Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтесь…
Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму...»
  Кажуть, у рідній
Григоровій полтавській Шилівці є сосновий гай, уотрого посадив власноруч Михайло Тютюнник. Якось Григір сказав товаришеві, що
волів би бути похованим у тому гайку…   

Село і місто

Чи не найбільша Григорова любов – до   своєї Шилівки та її людей. Із земляків писав своїх героїв. Серце йому боліло за те, що з українським селом відбувається. Молодь виїжджає, лишаються самотою баби та діди, а дівчата по війні не знаходять пари, так і старіються… Розлогий, барвистий, неповторний сільський світ відходить назавжди. 

А тим часом формується прошарок, що складається з вже не
сільських і ще не міських. Тих, хто влаштувався в місті й із погордою дивиться
на рідню. Як от Павло Дзякун («Син приїхав»: «А я от скільки не наблюдаю життя,— повільно й таким тоном, що примушує
слухати, сказав Павло,— то зробив вивод, що жінчиним і чоловіковим батькам
бачитися не треба. Ті не понаравляться тим, ті — тим, слово за слово... Ті
нашепочуть дочці, ті — синові. І пішло: лайки, ссори».
Стоїть Павло і на
вітання земляків одказує, «дивлячись понад їхніми головами на
річку: «За-с-тє!»…
  

Сам же Григір Тютюнник гірко  переживав свій стан «між містом і селом».
Герой його  досить автобіграфічної повісті
«День мій суботній», Микола Порубай, говорить: «найгірше те, що я не почуваю себе своїм і в селі. Коли приїжджаю туди,
мене змагає самотність, відчуження односельців, яке я, на жаль, помічаю; оті
цікаві й водночас байдужі погляди, що проводжають мене з-під повіток, та вічні,
не менш байдужі запитання: «Ну, як там у городі – багацько всього?»; «А що, є в
городі путня осельодка?…»
Так і живу: в місті мрію про село, у селі – про місто…».

Мама

Невигойний біль. Синівська любов і ніжність поруч із
образою – власною й за батька, ба навіть зневагою.

«Вони вже забули
про мене. Їм сумно, гірко і, мабуть, хочеться плакати, того що він не йде. А
вони ждуть його увесь вечір та й цілий день ждали. Знають, що в нього жінка й
діти, знають, що завтра вранці наші ворота будуть облиті дьогтем і їй
доведеться шкребти їх ножем, ховаючи обличчя в хустку,—знають, а ждуть…Та ось
гнітючу тишу в хаті розплескала пісня. Вона викралася зпітьми так тихо і
моторошно, наче не людина народила її, а казкова тінь людська... Та пісня
морозом пішла у мене по спині, зашкреблася у горлі, бо співала її не мати, а
якась чужа красива жінка, котру я 17 років чомусь називаю матір’ю. Може, мене й
справді піймали в капусті і оддали цій жінці...Ой боже мій, боже,Що я наробила
—Що є в нього жінка, А я полюбила... Та ось пісня урвалась. За вікном обізвався
рипкий сніг, поторгало двері. Мати схопились…Босі, розпатлані, захмелілі від
радощів вибігли в сіни. Мені чути звідти його гучний самовпевнений сміх. Вони
увіходять до хати обнявшись —радісні, щасливі...» 

 Новела «В сутінки»
стала першою на творчому шляху Григора Тютюнника.     В ній, власне, сповідь сина, який пережив
тяжку дитячу травму, коли батько карався в «Сибіру несходимому».  

«– Не треба,
сину, думати про це. Не треба. Я й так все життя каратиму себе, хоч і небагато
вже осталося жити…»

Ціле життя Григорова мама просила у сина вибачення за
свій гріх. А коли пішов Григір із цього світу, розказують, голосила:«Ой
правдочка ж ти моя!..»

Григір Тютюнник і був живим втіленням правди. Кожне
зіткнення з брехнею, облудою, підлістю лишало на його серці криваві рани.  

Безмежно радянські критики цькували з видимим
задоволеням. Декотрі «колеги» з письменницької Спілки відіверто тішилися.
Раз-по-раз виявляв, що в його записниках та  
листах «хтось» порпається…  

6 березня 1980 року Григір Михайлович  Тютюнник, найгеніальніший український
новеліст, сам причинив за собою двері цього світу.  

Останнє, що написав:
«Домучуйте когось іншого, а моє, що в мене є, спаліть»…

_______________________

Підготувала Олена Бондаренко 

1 квітня

Інші дати
Василь Тарновський (молодший)
1837 – громадський і культурний діяч, меценат. Допомагав Т. Шевченку, «Київській Старовині», Київському історичному музею. Створив унікальну збірку шевченкіани, велику колекцію козацько-гетьманської музейної й архівної старовини. Фундатор Музею українських старожитностей, який він подарував Чернігівському земству (нині Чернігівський державний історичний музей).
Розгорнути
Народився Микола Гоголь
(1809, с. Великі Сорочинці Полтавська область - 1852) - український та російський письменник, драматург, поет, історик, фольклорист.
«Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладно-душен, и полон неги, и движет океан благоуханий. Божественная ночь! Очаровательная ночь!» (Микола Гоголь)
Розгорнути