chrome firefox opera safari iexplorer

12 січня – 110 років від дня народження всесвітньо відомої української художниці Марії Примаченко

12 січня 2020 о 13:10
ukrinform.ua

Мистецтво
завжди незбагненне. Мистецтво, що проросло з рідного ґрунту і сягнуло
своїм верховіттям рідного неба – западає в  душу, як мамина пісня, дідова оповідь про
славну минувшину, як таткова тепла долоня на дитячій голівці. 

Так мистецтво Марії Примаченко (Приймаченко) – казкове і
неймовірно рідне – раз і назавжди западає в українську душу. А водночас –
підкорює кожну людину в  найдальшому
куточкові світу. 

Понад сто років поспіль дивовижне явище – творчість Марії
Примаченко -  вабить знавців,
шанувальників і просто всіх, хто одного разу побачив її  фантастичних і водночас – живих — «звєрків»
(так вона писала).

Творці наївного мистецтва з’являлися в різних краях. Ніко
Піросмані – у Грузії, Анрі Руссо – у Франції,  Іван Генералич – у Хорватії, Марія Примаченко
– в Україні. Дитяча безпосередність і позірна простота, за якою – бездонна народна
глибина і сила виразності…

Фахівці називають ім’я самобутньої української мисткині
поруч з іменами  Пікассо, Шагала,
Матісса. «Приймаченко – художник єдиний з-поміж свого роду. В ній уособлена естетика нашого
народу»
, — зазначав відомий український митець Микола Глущенко. 

Народна художниця Марія Оксентіївна Приймаченко народилася  в с.Болотня на Київщині, в родині
обдарованого сільського теслі. Батько, Оксентій Григорович, походив із сусіднього села, тож,
оженившись із  Параскою Василівною, прийшов до Болотні
у прийми – звідси  і прізвисько «Приймаченко»,
яке згодом перетворилося на прізвище. Потім літера «й» десь поділася, і Марія
вже була Примаченко.  

 Батькові вироби
знали скрізь у довколишніх селах, а мама розкішно вишивала.  З раннього малечку і Марійка вишивала чудернацькі
квіти та невідомих пташок. Батьки до того ж чудово співали, і в оселі завжди
лунала українська пісня.      В
дитинстві Марійка захворіла на поліомієліт. Три дні й три ночі кричала від
болю, аж поки батько не повіз малу до місцевої знахарки. Біль вщух, але одна
ніжка залишилася коротшою. Так ціле життя Маруся й  ходила з ціпком чи на милицях.  

Однак доля, відібравши здоров’я, подарувала дівчині щастя творчості
й радість подружнього – хоч і дуже короткого – життя. Вийшла заміж
за Василя Маринчука, народила синочка Федора (він став згодом її найкращим
учнем і найближчим однодумцем, батьком двох синів,   також художників). Родина завжди була поруч,
підтримувала мисткиню…

Марія згадувала випадок, який, на її думку, і поклав
початок Творчості. Зовсім малою пасла вона гусей на леваді. Раптом, невідь
ізвідки, випурхнула дивовижна птиця, злетіла до небес і зронила донизу яскраву,
різнобарвну пір’їну. Дівчинка, підбігши, побачила, що на місці, де впала
пір’їна, проступають смуги синьої  глини.
Маруся принесла її додому і розмалювала синіми квітами хату. Квіти були наче
живі…

Невдовзі півсела пишалося оселями, розписаними
жар-птахами та неземними квітами.  Вже і
з сусідніх сіл почали запрошувати… Так до Марусі прийшла перша мистецька слава.

Незабаром прийшла і слава Марусі-вишивальниці, чиї
рушники показували на всіх виставках у районі та області. Тоді й побачила
роботи Приймаченко відома майстриня ткацтва та вишивки Тетяна Флору. І так
закохалася в них, що приїхала до Марії додому, й побачене – малюнки та розписи
в хаті — вразило Тетяну Михайлівну ще дужче. Запросила вона Марію до Києва,
навчатися у Центральних експериментальних майстернях народного мистецтва, що
були перетворені у 1936р.  на Школу народних майстрів. Її й закінчила Марія Примаченко. 

Ось як вона згадувала свій перший приїзд до Києва: «Намаялися. Брат вже й
повертати вирішив, та я вперлася – вези. Приїхали до Лаври, а там на другий
поверх треба піднятись. Сил вже нема. Стою і плачу, та чую пісня луна «Летить
галка через балку»
, да так гарно співають, от на той спів я і пішла. Піднялась, а там
дівчата сидять, малюють. Ой, Боже мой! Такі гарні краски. Я і кажу – дайте мені
бумаги і красок. А Параска Власенко каже мені: «Як можеш – то берись. А не
можеш – не берись». Та мені аби пензля в руки. Взяла і зразу рушник намалювала.
Вони листок забрали і дали другий, усі дивляться, а я тільки краски бачу та
білу-білу бумагу, такої раніше і не бачила. Підійшов директор, подивився на мої
малюнки і каже: “Бачиш, який я високий, а з тобою я ще вище став. Берем її.
Ведіть її до кімнати отдихать
».

У Школі Марія створила низку яскравих робіт, вправлялась
і в кераміці, але найбільше зацікавилася гуашшю. Її роботи експонувалися на республіканській виставці народного мистецтва в Києві 1936 р. і отримали диплом 1-го ступеня. 

Того ж таки року малюнки Марії Примаченко мали шалений
успіх у Москві й Ленінграді. За якийся час – у Варшаві, Пекіні.  1937р. прискіпливу паризьку публіку вразили
Маріїні «Птах» та «Коричневий звір». Медалями Паризької виставки були
відзначені Марія Примаченко, Параска Власенко, Іван Гончар.   Її малюнками
були зачаровані Пабло
Пікассо, Марк Шагал, Луї Арагон.  

Перед Другою світовою Марія Примаченко повернулася до
Болотні – вже визнаною, впевненою в собі. Привезла подарунки, серед них – і
небачені досі патефон із платівками, швейну машинку, металеве ліжко. (Останнє
відобразилося на картині «Лев на кроваті».) А на машинці
сама пошила мало не всім дівчатам у селі гарні сукні.    

Слід згадати, що у Києві, під час навчання, познайомилася
Маруся із земляком – лейтенантом Василем Маринчуком. 1941р. народила синочка.
Але батькові не довелося побачити хлопчика: Василь загинув на фронті.    Війна залишила у серці художниці
невигойну рану. З’явилися роботи «Солдатські могилки», «Загроза війни», «Будь
проклята війна», «Замість квіток ростуть бомби», «Зорі дарю жінкам, що
залишились одні...»  

По війні Марія жила в рідному селі. Доглядала батьків,
ростила сина. І – малювала. Усміхнених казкових звірів, дивних співочих птахів,
невідомі чарівні квіти.  

Від 1960р. Марія Оксентіївна просто у своїй оселі почала навчати дітей малюванню.   

Це був плідний час для мисткині, коли з’явилися
найвідоміші її роботи. 1966
р. цикл
«Людям на радість» М.О. Примаченко був
відзначений   Державною премією України ім. Т.Шевченка.

Вийшли друком альбоми робіт Марії Примаченко, про неї
знімають фільми і пишуть книги.  

Вона жила у невеликому селі, що виявилося в
30-кілометровій Чорнобильській зоні. На власні очі бачила, як люди залишали
рідні домівки – «наче у війну»… 

Марія Примаченко уславила свій рідний край, адже завдяки
її талантові цілий світ закохався у «Поліську весну», «Звірів з Болотні»,
«Поліське весілля», у цілу низку картин «Болотнянські звірі». Зрештою – вона
уславила   все українське:« Українська корова з кукурудзи», «Українські лошадки гуляють по землі», навіть «Українська кобра, як встане то до
неба дістане»…  

На питання, звідки вона бере натхнення для своїх
геніальних творів, Марія Оксентіївна якось відповіла: «Наше рідне люблю – от і все. Бо то у нас на Україні віками робиться»… 

Останні вісім років свого земного життя Марія Оксентіївна
була прикутою до ліжка тяжкою хворобою. Але не переставала малювати,
спілкувалася з родиною, приймала гостей.  

18 серпня
1997 р. народна українська художниця Марія Приймаченко залишила наш світ. 

Одну зі своїх картин вона якось підписала:  «Будуть рости квіточки, будуть
збирать діточки, будуть до могили нести, а моя могила в небо полетіла».

У небі, між  Марсом та Юпітером, сяє
зірка на  ім’я «Марія Приймаченко»…  

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»

21 січня

Інші дати
Народився Григорій Нудьга
(1913, с. Артюхівка Сумської облю - 1994) - український літературознавець, фольклорист, критик. Досліджував літературу передшевченківської доби, походження українських пісень.
Розгорнути
Опанаса, Пів-Івана
Якщо вітер повіє зі сходу, то літо буде жарке, а з півдня - грозове.
Розгорнути