chrome firefox opera safari iexplorer

21 січня 1913 року народився Григорій Нудьга – «Гомер української пісні»

21 січня 2020 о 12:35
calendarium.com.ua

Відомий український літературознавець і критик Григорій Антонович Нудьга народився в с.Артюхівка на Сумщині в селянській родині. 

З дитинства глибоко любив українську народну пісню – тому сприяли і
спілкування з відомим українським педагогом Г.Вашкевичем, який мешкав по сусідству,
і дружба з родиною кобзарів Сологубів, котрих навчав славетний Остап
Вересай.    

Початкову освіту Григорій здобув у рідному селі, затим вчився у семирічній
трудовій школі сусіднього с.Глинське.    

1931 р. закінчив Гадяцький педагогічний технікум, вчителював у Артюхівці. Восени
1933 р. молодому вчителеві дивом вдалося вирватись із села, де лютував
організований радянською владою Голодомор. Вступив  на філологічний факультет Харківського
університету, затим перейшов до Київського, який закінчив у 1938 р.

Викладав у Полтавському педінституті, звідки 1941р. вирушив на фронт. Під
Харковом потрапив у оточення, опинився в німецькому таборі для
військовополонених. Втік, переховувався на окупованій території. 1944р. був
знову мобілізований, але невдовзі  відкликаний
для наукової роботи у Львівському відділенні Інституту літератури АН УРСР. 

Про наукову та творчу діяльність молодого вченого схвально відгукувалися М.Рилсьький,
Ф.Колесса, М.Возняк. Здавалося, попереду – щаслива і плідна наукова кар’єра…

10 травня 1945 р., напередодні захисту кандидатської дисертації, Григорія
Нудьгу заарештували у Києві. Вироком військового трибуналу «за антирадянську
агітацію» був засуджений до 10 років таборів та 5 років  обмеження громадянських прав з конфіскацією
майна.  

Вийшов на волю наприкінці 1951р. —  без права працювати за фахом і мешкати в  більших містах. По смерті Сталіна домігся зняття
судимості й скасування обмеження у правах. 

1955 р. Григорій Нудьга оселився у Львові, влаштувався на роботу до
редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін»). 

1956р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Пісні українських поетів
першої половини XIX століття і народні переробки їх».  

У 1957 р. почав працювати у Львівському відділені Інституту літератури — молодшим науковим співробітником.  

Офіційно був реабілітований у зв’язку з відсутністю складу
злочину в 1967р., однак залишався у «чорному списку» КДБ. Попри те, що вже мав
наукове ім’я і чималий творчий
доробок, постійно відчував на собі пильне око «органів», які раз-по-раз
викликали на «профілактичні бесіди». В інституті призначили мізерну зарплатню й
не давали змоги піднестися вище посади молодшого наукового співробітника. Зрештою,
1973 р. відправили на пенсію. 

Найкоротше і, мабуть, найстрашніше про трагічну  долю видатного вченого сказав якось
письменник  Ростислав Братунь: «Він працював за цілий інститут, а одержував
менше за двірника».
 

Григорій Антонович захоплено зустрів проголошення державної незалежності
України. Надії почали справджуватися: вийшли друком збірка статей «Слово і
пісня» (1985р.),  книги «Українська пісня
в світі» (1989р.), «Не бійся смерті» (1990р.), «Республіка козаків» (1991р.).
На початку 1993 р. вчений уперше в житті відчув загальні повагу й шану – коли
його урочисто вітали з 80-річчям. Його праці висунули на здобуття
Шевченківської премії… 

Після оприлюднення результатів голосування – на користь «вагомішого»
-Г.А.Нудьга втратив дар мови, а за кілька днів – 14 березня 1994р. —
помер.  

По смерті вченого у Львові був створений  
благодійний фонд «Фундація ім. Григорія Нудьги», головним завданням
якого є вивчення й видання його доробку, публікація зібраних ним фольклорних
матеріалів, реставрація записів кобзарів, продовження наукового дослідження
української пісні.  

Попри складні, а часом – нестерпні – життєві обставини, Григорій Нудьга
невтомно працював над  відновленням і
збереженням українського фольклорного спадку.

Ось лише частина його великого доробку. 

Перша праця Григорія Нудьги – «Українська пісня серед народів світу» —
вийшла друком у 1960р. й привернула увагу фахівців та читацького загалу
справжніми відкриттями у  царині
української національної культури. Автор виявив перегуки українських пісень не
лише у фольклорі народів Придунав’я, а й у французькій та німецькій народній
творчості. 

Фундаментальний збірник «Пісні та романси українських поетів» (вийшов друком
трьома книгами у Києві 1956—1960р.р.).

Монографії: «Пародія в українській літературі» та «Українська балада». 

Ґрунтовні збірки «Український поетичний епос. Думи», «Чумацькі пісні»,  «Українська балада», «Слово і пісня. Дослідження»,
«Українська сатира і гумор» —  народні сатиричні та
гумористичні твори.  

Не менш цікавою й цінною є розвідка Г. Нудьги «Листування запорожців з
турецьким султаном». Унікальне — дослідження доль українських юнаків, які у
XIV—XVIII ст.ст. вирушали на навчання до західноєвропейських університетів, здобували
там вчені звання, ставали професорами, обіймали посади ректорів і таким чином
робили великий внесок у  розвиток західноєвропейської
та світової науки. 

А ще — розвідки про існування писемності у давній Русі-Україні до
кириличної абетки; про перший культурно-етнографічний опис України у книзі
польського письменника Я. Ласіцького…     Ще — спогади
про Голодомор 1932–33 р.р., який довелося пережити йому та родині, й про
колимські табори, у яких вдалося вижити. 

Вагоме досягнення Г.Нудьги полягає у поверненні до української літератури
латиномовної поезії  XV—XVI ст.ст., яка
принесла в Україну ідеї Ренесансу.   

Уважно читаючи двотомне дослідження Григорія Нудьги про українську пісню та
думу, можна наочно переконатися: в усіх жанрах української народної творчості
простежується нескореність духу української нації. Власне, саме це й прагнув,
вочевидь, довести дослідник.  Людина, яка
не втратила цього духу, перейшовши випробування Голодомором і ГУЛагом.   

Л.Сеник у статті «Григорій Нудбга – вчений у царстві безправ’я» зазначив: «Режим змушений був терпіти, скажу так,
присутність вченого в культурно-духовному процесі…Бо й справді, наприклад,
заборонити розмову про українців в Болонському університеті, про найдавніших
українських вчених і студентів у Західній Європі або коментування і публікацію
листа запорожців турецькому султанові, або статті про легендарну

народну поетку Марусю Чурай, – було б
явним безглуздям, хоча
безглуздя в
щоденному житті, в суспільстві було тоді доволі…
»  

Один з останніх публічних виступів вченого відбувся у залі  Львівського Товариства
охорони пам’яток. Вщерть заповнений зал, затамувавши подих, слухав промовця, який говорив про
важливість функціонування
української мови на всіх без винятку теренах України. Тоді він назвав мову останнім
рубежем нації: якщо нація втрачає мову, вона припиняє своє існування…  

Підготувала Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи
Томенка «Рідна країна»

15 серпня

Інші дати
Володимир Беклемішев
1861 –  російський та український скульптор, педагог, автор пам’ятників Т. Шевченку, П. Чайковскому та ін.
Розгорнути
Народився Григорій Ґалаґан
(1819, с.Сокиринці, Чернігівська область - 1888) — громадський діяч, українофіл, меценат, представник відомого козацько-старшинсько роду Ґалаґанів. У родовій садибі в Сокиринцях створив своєрідний центр українського культурно-господарського руху. Засновник Прилуцької чоловічої та жіночої гімназій, ремісничих училищ, колегії Павла Галагана у Києві, що стала одним із провідних навчальних закладів того часу.
“Пройдімося просторим садибним парком: його прикрашають альтанки, павільйони, мавзолеї, мости. Увійдімо в будинок: його зали заповнені старовинними предметами меблів, портретами, зброєю; вітрини переповнені фарфором, сріблом. …За всієї маси мистецьких скарбів, якими володіють Сокиринці, вони зберігаються, одначе, в ідеальному порядку. Будинок, парк, усі колекції, все має на собі відбиток турботливого — більше! любовного ставлення до старовини рідної й мистецької. От якби так зберігалося багато наших маєтків, що гинуть у глушині…”. (Георгій Лукомський про садибу Георгія Галагана в Сокиринцях)
Розгорнути