chrome firefox opera safari iexplorer

«Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю…»

08 січня 2020 о 11:49

(Уклін Василеві Симоненку на його 85-ліття).

Він
народився другого дня Різдва Христового за православним численням.  

Влітку 1962-го на черкаському вокзалі його страшно побили кадебістські бандити. Півтора року неймовірних страждань і смерть у 28 літ…

Він був би одним із провідників українського Руху Опору –
поруч зі своїм земляком В’ячеславом Чорноволом. Міг стати одним із метрів
української літератури – поруч із Ліною Костенко, Драчем, Вінграновським. 

Але чому «був би», «міг би»?  Насправді він – до своїх 28-ми –став. Символом Опору й творцем Українського
Світу серед мертвотної пустелі радянщини. 
Живим уособленням синівської любові до України. Любові ніжної й
полум’яної, безстрашної й беззастережної. 

Зрештою, все, про що писав Василь Симоненко – незалежно
від тематики й жанру — про Україну, для України і заради неї.

Не дивно, що саме поезії 
В.Симоненка, покладені на музику, стали найулюбленішими піснями
українців. А рядки його віршів, присвячених Україні, давно перетворилися на
афористичні вислови. Як, скажімо, ці – з «Лебедів материнства»:

Можна все на
світі вибирати, сину,

Вибрати не можна
тільки Батьківщину…

 Василеве
дитинство припало на жорстокі повоєнні часи, коли хлопчаки бавилися знайденими
в бур'янах мінами, а їхні мами, впрягшись у плуга, орали пошматовану вирвами колгоспну
ниву. Так було і в селі Біївці на Полтавщині, де народився 8 січня 1935р. майбутній
поет, і в усій Україні. 

Чотири класи у Біївцях, далі – у Єньківцях,   Тарандинцях.
Про останні роки навчання напише у «Думі про діда»: «...я ходив тоді в восьмий клас. Дев'ять кілометрів було до школи. Як на
мої чотирнадцять років, то це не так вже й мало. Та це ж тільки в один кінець
дороги!..
»

Середню школу в Тарандинцях Василь закінчив із золотою
медаллю. Вступив на факультет журналістики КДУ ім.Т.Шевченка. 

 Вірші писав зі
студентських років. Але щоб видаватися багато й часто, треба було для цензури
писати «паровози» — тобто «про Леніна, про партію». Йому це було огидно, тож за
життя видав лише збірку поезій «Тиша і грім» та казку «Цар Плаксій і Лоскотон»,
останню – за кілька місяців до смерті.   

1957 р. Василь
Симоненко закінчив університет. Працював  у редакціях газет «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», у «Робітничій
газеті» (власкором).   

Навесні 1960 р.у Києві постав Клуб творчої молоді. Мешкаючи
в Черкасах, Василь Симоненко – разом з Аллою Горською й Ліною Костенко,
В.Стусом та І.Світличним, І.Драчем, М.Вінграновським, Є.Сверстюком – став
зсновником і активним учасником КТМ.   Увійшов до складу комісії, що зайнялася
дослідженням інформації про масові розстріли в катівнях НКВС та пошуками  секретних поховань жертв комуністичного
терору. Удвох з Аллою Горською чи втрьох (ще й з Л.Танюком) опитували очевидців
у Києві й селах Київщини. Стали першими, хто  виявив поховання жертв радянських репресій на київських
Лук'янівському і Васильківському цвинтарях та в урочищі Биківня. 

Ось як записав у «Щоденнику» Л.Танюк 26 серпня 1962р.: «…Кожен з нас трьох — Алла,  я й Василь — відчули на собі доторк того
світу… мертва земля, яка витискає все те з себе, — і на поверхні її — вимиті з
землі черепи, кістки; я знайшов старого військового ґудзика, а старий, що водив
нас туди, вручив мені в’язку ключів — з печаткою НКВД…»

А.Горська, В.Симоненко і Л.Танюк першими розповіли широкому
загалові про масові поховання  і  звернулися до Київської міської ради (відомий
Меморандум №2) із вимогою оприлюднити правду про розстріли в Биківнянському
лісі. Відповіді заявники не отримали. Проте опинилися  під моторошним прицілом КДБ.

1962-й…Це був рік, коли Василь Симоненко вступив до
Спілки письменників, плекав  плани щодо
аспірантури в Iнституті лiтератури… 

Влітку ка на черкаському залізничному вокзалі  Василя скрутили і жорстоко побили «правоохоронці».
Невдовзі він тяжко захворів – почали відмовляти нирки. Його продовжували
добивати. «Друзі мої принишкли, про них не чути й слова. Друковані органи стали ще
бездарнішими й зухвалішими.
«Літературна Україна» каструє мою статтю, «Україна» знущається над віршами. Кожен лакей робить, що йому заманеться... До
цього ще можна додати, що в квітні були зняті мої вірші у
«Зміні», зарізані в «Жовтні», потім надійшли
гарбузи з
«Дніпра» й «Вітчизни…», — записав
він у щоденнику 3 вересня 1963 р.

А за три місяці – 14 грудня – великий український поет
Василь Симоненко помер у черкаській лікарні. Офіційно – від раку нирок. Проте
не лише друзі чи «нейтральні»,  а й
недруги говорили про вбивство…  

 «Не докорю ніколи і нікому, хіба на себе
інколи позлюсь, що в двадцять літ в моєму серці втома, що в тридцять смерті в
очі подивлюсь»,
— написав Василь 8 січня 1955-го, в день свого
двадцятиріччя.  

Василя Симоненка замовчували й по його смерті. Й усе ж –
надзусиллями друзів і просто порядних людей, від яких бодай щось залежало – у
1964-66р.р. вдалося видати дві поетичні збірки та книгу новел. Потім, аж у 1980-і,
 з’явилися «Лебеді материнства» і
вибране. Але й тоді його прізвище 
залишалось у списку «не для згадування» на радіо й ТБ…

Василь Симоненко встиг за своє коротке життя стільки,
скільки багато хто не встигає і за довгий-предовгий вік. У творчому доробку
Симоненка -  новели, казки, начерки до
кіносценарію, літературні й театральні рецензії. Він був блискучим журналістом,
чиї статті й нині не втратили гостроти та актуальності.

А найголовніше — він створив цілий світ. Зітканий з
любові й болю, палахкотіння серця й тихої ніжності. Український світ Василя
Симоненка, який  завжди на часі, а
сьогодні потрібен  як ніколи. 

Бо лише така пронизлива, всеохоплююча й неперебутня –
«Симоненкова» — любов до рідної країни  є
першоосновою чину для її відродження, захисту і побудови.  

Зовсім молодий, ледь не юний, як на людський вік, — Поет був провидцем і вчителем Життя з
Україною в душі. 

Маніфестом шістдесятництва стало неймовірної сили «Пророцтво 17-го року»:

 Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!

Життя не наліза
на ваш копил.

Ви чуєте? На
цвинтарі ілюзій

Уже немає місця
для могил!..

 Ніби сьогодні й для сьогоднішніх
владців написане:

Бо щире, високе
небо

 Не підмалюєш квачем, 

Бо величі
справжній не треба

Спиратись на
плечі нікчем…

(«Монархи») 

І ще — мудрий заповіт нам, нині сущим; безсмертне,
пристрасне, донебесне: 

Задивляюсь у
твої зіниці

Голубі й тривожні,
ніби рань.

Крешуть з них
червоні блискавиці

Революцій,
бунтів і повстань.

Україно! Ти для
мене диво!

І нехай пливе за
роком рік,

Буду, мамо горда
і вродлива,

З тебе
дивуватися повік…

Одійдіте,
недруги лукаві!

Друзі, зачекайте
на путі!

Маю я святе
синівське право

З матір’ю побуть
на самоті.

Рідко, нене,
згадують про тебе,

Дні занадто куці
та малі,

Ще не всі чорти
живуть на небі,

Ходить їх до
біса на землі.

Бачиш, з ними
щогодини б’юся,

Чуєш — битви
споконвічний грюк!

Як же я без
друзів обійдуся,

Без лобів їх,
без очей і рук?

Україно, ти моя
молитва,

Ти моя розпука
вікова…

Гримотить над
світом люта битва

За твоє життя,
твої права.

Ради тебе перли
в душу сію,

Ради тебе мислю
і творю…

Хай мовчать
Америки й Росії,

Коли я з тобою
говорю.

Хай палають
хмари бурякові,

Хай сичать
обращи — все одно

Я проллюся
крапелькою крові

На твоє священне
знамено.
 

(«Задивляюсь у твої зіниці»). 

Постать Василя Симоненка – одна з чільних у великому
проєкті  «Україні потрібні герої», що
постав з ініціативи відомого політика, вченого і громадського діяча Миколи
Томенка — засновника  Фонду «Рідна
країна» і був успішно втілений. 

Так, у 2008 р. відбувся велелюдний фестиваль «ЕтноВесна
на батьківщині Василя Симоненка». Саме тоді в Тарандинцях, після   завершення
ремонту, була відкрита друга зала в музеї  В.Симоненка у школі, де навчався поет.
Ремонтні роботи організував Фонд «Рідна країна».

Слід сказати, що Микола Томенко був одним з ініціаторів широкого
 відзначення 75-річчя з дня народження В.
Симоненка на Черкащині й Полтавщині та проведення ювілейного вечора пам’яті
поета у Національній філармонії України. А в  Черкасах на будівлі, де свого часу працював у
редакції Василь Симоненко, було встановлено меморіальну дошку.

Також з ініціативи Миколи Томенка побачило світ
аудіо-видання «Лебеді материнства: Живий голос Василя Симоненка». На
компакт-диску — 17 унікальних записів
авторського виконання поетом своїх творів, а також кращі фонограми поезій
Василя Симоненка та музичні твори на його вірші з архівів Українського радіо. 

Фонд «Рідна країна» безкоштовно передав це прекрасне видання
до бібліотек, а також шкіл та  інших освітніх
закладів України.

Цього ювілейного дня, згадуючи великого українського
поета, вслухаймося разом  у його живий
голос:

_______________

Олена Бондаренко,

Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»

8 серпня

Інші дати
8 серпня святкують:
  • День військ зв’язку України.
  • Міжнародний день офтальмології.
  • День альпініста (міжнародний день альпінізму)
Розгорнути
Всесвітній день кішок
Засновником виступає Міжнародний фонд захисту тварин. Щорічні календарні заходи, присвячені проблемам захисту кішок стали проводиться з 2002 року. 
Розгорнути
Народився Юрій Федькович
(Гординський Осип Альбертович) (1834, смт. Путила, Чернівецька область – 1888), український письменник романтичного напрямку, предвісник українського національного відродження Буковини. Уклав український «Буквар» і  видав для народних шкіл «Співанки для господарських діточок».
«Я люблю мою Русь-Украïну; Я вiрую в єï будучину; В тiй-то надiï я живу й умру» (Юрій Федькович)
Розгорнути