chrome firefox opera safari iexplorer

Постать Лесі Українки: географія пам’ятників і музеїв

25 лютого 2011 о 01:25

Славній доньці українського народу Ларисі Петрівні Косач (Лесі Українці) в ряді країн світу поставлені пям’ятники, відкриті музеї та меморіальні дошки. Це засвідчує значна джерельна база – як на паперових, так і на електронних носіях.

Перший пам’ятник встановлено Лесі Українці у 1952 р. там, де вона померла – в Сурамі. Автор його художниця, скульптор, грузинка Тамара Абакалія, котра цілком імовірно могла бути знайома з Лесею Українкою.

Пам’ятник поетесі є і в Канаді (Вінніпег, Саскатун, Торонто), і в США (Клівленд), і в Грузії (Телаві), а в Бразилії — у місті Сан-Пауло — є вулиця Лесі Українки.

Меморіальні дошки поетесі встановлені на будинках, де вона проживала, в Естонії, Італії, Німеччині, Болгарії, Грузії, Австрії та ін. країнах. У Москві пам’ятник поетесі світового рівня був встановлений у 2003 р.

На батьківщині Лариси Косач постаменти їй зведено в Києві, Луцьку, Колодяжному, Львові, Полонному, Ковелі, Раві Руській і, звичайно, в Новоград-Волинському (Звягелі), де Леся Українка народилася. У вищезгаданих містах знаходяться також і меморіальні музеї Лесі Українки. Окрім Новограда-Волинського, пам’ятники Лесі Українці тут встановлено в селах Ярунь та Тупольці. Ще в Україні монументи видатній письменниці є в Ялті, Балаклаві, Саках.

У 2002 р. пам’ятна дошка Лесі Українці з’явилася в Єгипті у місті Олександрії у знаменитій Олександрійській бібліотеці, можна сказати майже у центрі світової культури.

Рис.1. Пам’ятник Лесі Українці у Клівленді (США)

Пам’ятник споруджено 1961 року. Но фото біля пам’ятника — його автор, скульптор Михайло Черешньовський.

Рис.2. Пам’ятник Лесі Українці у Торонто (Канада)
Пам'ятник Лесі Українці у Торонто розташований у Хай-Парку, найбільшому парку міста, що знаходиться в районі Bloor West Village, одному з історичних осередків проживання української громади Торонто. Монумент було встановлено восени 1975 року на замовлення Жіночої Ради Конгресу українців Канади.

Пам'ятник являє собою бронзову постать поетеси на постаменті з чорного граніту. На лицьовому боці постаменту викарбоване ім'я поетеси українською та англійською мовами, а також англомовний напис «The Greatest Ukrainian Poetess» (укр. «Найвидатніша українська поетеса»).

Пам'ятник обнесений високою металевою огорожею, обабіч якої встановлено табличку зі стислою інформацією про життя і творчість Лесі Українки. Автор пам'ятника — американський скульптор українського походження Михайло Черешньовський (саме він з дружиною зображений на фото). Площадка перед пам'ятником Лесі Українці у Хай-Парку є традиційним місцем проведення різноманітних масових заходів української громади Торонто.

Рис.3. Меморіальна дошка на віллі у Сан-Ремо (Італія)
Меморіальну дошку встановлено у 1999 р... Тут Леся Українка жила в 1901 – 1903 рр. На дошці італійською та українською мовами написано: «На цій віллі в 1901 – 1903 роках жила поетеса Леся Украінка, палка виразниця українського національного духу». Те, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Сан-Ремо проживало багато вихідців із тогочасної Росії, напевне, було однією з причин, чому Леся Українка поїхала лікуватися саме сюди. Отож, вона приїхала у грудні 1901 року. Відомо, що вона приїхала поїздом. Знаємо, що на початку ХХ ст. активно створювалася інфраструктура місць відпочинку: казино, поле для гольфу, канатна дорога Сан-Ремо – Монте Віньйоне (на той час найдовша на світі), іподром, стадіон і подібне. 8 січня 1901 року було відкрито нове приміщення громадської бібліотеки, яке супроводжувалося церемонією за участю міських властей. Там містилося понад 10 тисяч томів, добре упорядковані алфавітний і тематичний каталоги.

Звичайно, Леся повинна була відвідувати бібліотеку. Можна припустити, що Леся Українка відвідувала у затоці змагання на парусних човнах, які були тоді дуже популярні. Звичайно, вона мала б бути присутньою 1903 року на відкритті одного із перших готелів серії “Grand Hotel”, збудованих підприємцем Дж’якомо Коста, яким розпоряджалася Ліна Куоні-Стопані, вдова засновника відомого швейцарського туристичного агентства на морському узбережжі. Напевно, поетеса спостерігала за спорудженням одного із найбільш фешенебельних готелів – “Riviera Palace”. І, можливо, могла насолоджуватися у 1903 р. співом тенора Франческо Таманьйо в опері Джузеппе Верді „Отелло”. І, безперечно, вона була учасницею відомого „Бою квітів”. Про своє перебування у Сан-Ремо Леся Українка писала у листах, в яких розповідала про щоденне життя, змальовувала картини навколишнього і тих осіб, що приїхали сюди для оздоровлення

У газеті “Woman’s World” („Жіночий світ”) від 14 жовтня 1963 року було опубліковано замітку „Леся Українка у Сан-Ремо, Італії, у 1903 р... та 60 років по тому”. Тут ішлося про передачу портрета Лесі Українки, написаного Катериною Антонович, та її книг до бібліотеки і музею у Сан-Ремо дійсним членом Української вільної академії наук у Вінніпезі Й. Б. Рудницьким. Відомо, що з п’яти поезій, написаних у сан-ремівський період, чотири було перекладено італійською мовою лише 1991 року Мариною Моретті. Через кілька років відбулася презентація антології творів Лесі Українки із семи ліричних творів, підготованої сеньйором Гальваньї (1998). Також громадськістю міста з ініціативи М. Моретті 28 травня 1998 року було організовано наукові читання.

Зазначимо, що до нашого часу на віллі „Наталія” (нині – вілла „Адріана”), в якій перебувала під час лікування письменниця, є меморіальна дошка із таким написом італійською та українською мовами: „На цій віллі в 1901–1903 рр. жила поетеса Леся Українка, палка виразниця українського національного духу”. Зацитуємо уривок зі статті „Меморіальна дошка на корсо Кавалотті нагадує про українську поетесу”, опублікованої у газеті “La Stampa” за 8 квітня 1998 р. У ній ідеться про віллу „Адріана”, що тепер належить громадськості м. Сан-Ремо, подається текст із меморіальної дошки, а далі пишеться: «Пані Українка – дуже відома поетеса на батьківщині, що обстоювала її політичну й культурну незалежність... Більше двох років вона проживала на віллі „Наталія” (нині вілла „Адріана”) у родині Садовських, де часто зупинялися земляки, щоб поправити здоров’я завдяки лікувальним властивостям клімату. Пані Українка (що померла дуже молодою 1913 року) у своїх листах писала про „райський клімат” Сан-Ремо і створила поезії, перекладені Мариною Моретті».

Інтерес у Сан-Ремо до постаті поетеси часто підтримується завдяки певним подіям. Серед таких – зустріч із Анатолієм Орей. У газеті провінції Імперіа від 15 січня 2005 року в статті «Український посол на прийомі президента у віллі „Нобель”» було написано: «Сьогодні, після візиту до столиці, український посол в Італії Анатолій Орей був прийнятий у Сан-Ремо на віллі „Нобель” президентом провінції Джанні Джуліано і президентом Італійсько-української асоціації Алесандро Скайолою. Під час прийому в резиденції Альфреда Нобеля, недавно відреставрованій за кошти провінції, вони вшанували пам’ять про Лесю Українку біля меморіальної дошки, яка знаходиться на вході до сусіднього будинку, де на початку двадцятого століття проживала українська письменниця» .

Рис.4. Меморіальна дошка Лесі Українці у Відні (Австрія)

Відкрита 25 лютого 1999 р. за адресою Floriangasse 7, 1080 Wien. З Австрією (на той час Австро-Угорською імперією) у житті Лесі Українки пов'язано чимало цікавих і вагомих сторінок. Сюди вона приїздила на лікування, для зустрічей з друзями і однодумцями (Іваном Франком, Михайлом Грушевським, Михайлом Павликом та ін.).

Саме на території Австро-Угорщини Леся Українка ще у ті роки гідно вшановувалась як знана українська поетеса й громадська діячка, чого, на жаль, довгий час довго не мала в Україні (тоді офіційно Малоросії), тобто на терені царської Росії.

В одному із своїх листів до брата Леся Українка ділиться своїми враженнями від Відня: “Ми живемо в старій, дуже гарній частині міста, недалеко від нас починається Бурґ (Burg) (цісарські будови і парк), там же Бурґтеатр (Burgtheater), недалеко Ратуша (Rathaus), парламент – все чудові будинки в різних стилях, сила на них орнаментики і скульптури (...) Що не дім, то зараз каріатиди, атланти, маски, генії і Бог зна що! Та вже такого розкішного міста, як Відень, може і в світі нема.“ (Українка Леся. Зібрання творів у 12 т. К., 1978, т. 10, С. 75).

Рис.5. Пам'ятник Лесі Українці в Телаві (Грузія)

Рис.6. Пам'ятник Лесі Українці в Сурамі (Грузія) (скульптор — Тамара Абакелія).

У Сурамі знаходяться пам'ятник і будинок-музей Лесі Українки, яка кілька років жила тут. 19 липня (1 серпня) 1913 року у віці 42 років саме тут скінчилося її земне життя.

Розвитку та поглибленню українсько — грузинського гуманітарного співробітництва сприяє проведення з 1952 року в місті Сурамі заходів, присвячених вшануванню пам’яті Лесі Українки. 30-31 жовтня 2009 року в Сурамі відбулося міжнародне свято «Лесяоба», в якому брали участь представники центральної та місцевої влади Грузії, громадськості держави керівники та члени українських громадських організацій, а також українська делегація з Новоград-Волинського.

Пам’ятна дошка Лесі Українці в Тбілісі (Грузія)
17-18 жовтня 2001 року в ході візиту в Тбілісі з участі міністрів закордонних справ А.Зленка та І.Менагарішвілі відкрилась меморіальна дошка на будинку, де проживала Леся Українка.

Пам’ятна дошка Лесі Українці в місті Олександрії (Єгипет)
24 травня 2002 року у новій Олександрійській бібліотеці відбулося відкриття меморіальної дошки Лесі Українки. Бронзовий барельєф, виконаний на замовлення ТУКУ скульптором Богданом Коржем, доставила до Єгипту делегація Товариства з Будапешта.

Як відомо, Українка провела в цій країні три останні роки свого життя, 1910—1913. В її поетичній творчості Єгипет – стародавній і тогочасний – відіграв важливу роль. Посол України в Єгипті А.І.Веселовський надав перше слово голові Товариства Ярославі Хортяні, котра офіційною мовою церемонії, англійською, сказала: “Ваше превосходительство, пане губернатор, пані й панове! Від імені Товариства української культури в Угорщині передусім дозвольте висловити подяку президенту Республіки Єгипет Хосні Мубараку, губернатору Олександрії, головному директору “Бібліотеки Александріна “, а також посольствам України та Угорщини за ту цінну допомогу, котру вони надали в тому, щоб ця меморіальна дошка зберігала пам’ять про перебування Лесі Українки в Єгипті. Для нас є високою честю, що ця дошка буде встановлена у відомій всьому світу Олександрійській бібіліотеці.

Цю дошку я привезла з далекої країни, з Угорщини, як символ культурного співробітництва трьох наших країн – Єгипту, Угорщини та України. Угорська поетеса Єва Ґріґашші переклала на угорську мову єгипетську поезію Лесі Українки, і саме їй ми маємо завдячувати, що сьогодні можемо передати цю меморіальну дошку Олександрійській бібліотеці. Хочу висловити надію, що ця меморіальна дошка незабаром отримає постійне місце в бібліотеці – і в ширшому значенні в Єгипті, в країні, котру Леся Українка так любила й котра стала однією з провідних тем в її поезії.” В подальшому барельєф буде встановлено на меморіальній стіні в приміщенні бібліотеки, у товаристві інших письменників і поетів, чия творчість тісно пов’язана з Єгиптом та Олександрією. Тут, зокрема, буде встановлено дошки Кавафіса та Дарелла.

Рис.7. Меморіальна дошка Лесі Українці в Берліні
Відкриття пам’ятної дошки Лесі Українці в Берліні відбулося 30 серпня. Ініціатива відкриття дошки належить активістам української діаспори, які кілька років тому розпочали проект із збору пожертв. 111 років тому (1899р.), у будинку за адресою: Johannisstrasse 11, 10117 Berlin-Mitte, протягом 9 місяців перебувала наша велика землячка. Сьогодні здійснилася мрія багатьох українців, що її ім’я увічнене пам’ятною дошкою, яку з ініціативи Центральної Спілки Українців в Німеччині та за сприяння Посольства України в Німеччині виготовив скульптор-гравер Вадим Голобородов з Полтави – другої батьківщини Лесі Українки, де вона мала у спадок будинок від мами і бувала на полтавщині майже щоліта .

Меморіальна дошка Лесі Українці в Естонії
Світ тісний і, як не дивно, Олена Пчілка має безпосереднє відношення до Естонії: її син Михайло Косач у кінці ХІХ-початку ХХ-го сторіччя працював викладачем у Тартуському універститеті. Дуже цінний для естонських українців факт: у 1900 р. у гості до брата приїжджала Леся Українка; в університетській бібліотеці зберігається реєстраційний лист із її підписом. На пам’ять про цю подію на фасаді будинку в місті Тарту, де зупинялася Леся Українка, за ініціативою Посольства України в Естонії у 2001 р. було відкрито меморіальну дошку. Приємно, що в далекій Естонії пам'ятають і не забувають вшановувати наших славних землячок – Лесю Українку та її матір Олену Пчілку.

Рис.8. Пам’ятник на могилі Лесі Українки, на Байковому кладовищі (скульптор Г.Л.Петрашевич. Надгробок – бронза, граніт).

Сьогодні на Байковому цвинтарі на могилі поетеси стоїть пам'ятник, встановлений в 1939 р... До елементів радянського офіціозу належить тільки цитата на пам'ятнику: «Стоячи близько до визвольного руху взагалі і пролетарського зокрема, віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне.» Робоча Правда «, 1913 рік.» Це напис із некролога в більшовицькій газеті. Огорожа охоплює надгробки Михайла Косача, брата Лесі Українки, Петра і Ольги Косачів — батьків Лесі Українки. Три однотипних плити, можна здогадуватися, виготовлені в 1939 р. під час встановлення пам'ятника.

Рис.9. Пам’ятник Лесі Українці в Маріїнському парку в Києві.
Скульптура встановлена 1965 року у центрі Міського парку, навпроти північного фасаду Маріїнського палацу. Встановлений у Автори – скульптор В. Бородай, архітектор А. Ігнащенко. Висота скульптури – 3,4 м, постаменту – 0,5 м. Навколишні тінисті дерева створюють необхідне тло для ліричного сприйняття образу української поетеси Лесі Українки. Бронзова постать на повний зріст установлена на низькому постаменті з великих нешліфованих шматків граніту неправильної форми, вмонтованих у невисокий штучний пагорб. На чоловому боці постаменту – напис накладними бронзовими літерами: “Леся Українка”.

Скульптура трохи піднесена над землею, і це сприяє тому, що образ поетеси гармонійніше поєднується з природою. Леся Українка, одягнена в легку літню сукню, ніби йде по парку. Абриси фігури з піднятою головою чітко виділяються серед густої зелені. Авторка «Лісової пісні» ніби прислухається до голосів природи, осягаючи таємниці життя лісу. М’який жест зігнутої у лікті правої руки, злегка простягнутої уперед, передає схвильованість поетеси, засвідчуючи глибину почуттів, визрівання у свідомості великого творчого задуму. Розворот усього корпусу, своєрідне звернення до природи, що фіксується у добре узгоджених рухах фігури, говорять про особисте й глибоко чуттєве сприйняття усього навколишнього. Добре видимі з близької відстані деталі відзначаються точністю та витонченістю. Різноманітні напрямки та пластика складок тонкої легкої тканини за різних умов освітленості створюють мінливу, мерехтливу гру світла й тіні, збагачують строгий силует фігури. При яскраво вираженій ліричній інтерпретації образу Лесі Українки у скульптурі помітна також певна напруженість, яка межує з драматизмом.

Рис.10. Пам’ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки.

Скульптор Г.Н.Кальченко, архітектор А.Ф.Ігнащенко. Встановлено у вересні 1973 року. За створення цього пам’ятника автори – Г.Н.Кальченко та А.Ф.Ігнащенко — були нагороджені державною Шевченківською премією 1973 р. Пам'ятник Лесі Українці в Києві розташований у середмісті — на Печерську, а саме — на площі її імені між будівлею Центрвиборчкому України та житловою висоткою.Київський пам'ятник Лесі Українці являє собою бронзову постать поетеси заввишки 5 метрів, встановлену на постаменті з чорного лабрадориту. Автор скульптури вдало передав у неживому матеріалі вольову вдачу поетки, що не кориться обставинам долі, її душевну силу, і водночас ніжність і жіночність. Пам'ятник оточуюють спеціально висаджені дерева, привезені з батьківщини поетеси. Загальна висота пам'ятника складає 10 метрів. Пам'ятник Лесі Українці на площі Лесі Українки не був першим пам'ятником поетесі в українській столиці, адже ще 1965 року було встановлено паркову скульптуру Лесі Українки в Міському саду навпроти Маріїнського палацу роботи скульптора В. З. Бородая та архітектора А. Ф. Ігнащенка. Оскільки паркова скульптура не відповідала задуму вшанування величі поетеси, було ухвалено встановити більший за розмірами й у велелюднішому місці пам'ятник. Відтак, 3 вересня 1973 року було урочисто відкрито пам'ятник Лесі Українці на однойменній площі, що відтоді є головним місцем вшанування поетеси в Києві.

У зв'язку із масштабною забудовою бульвару Лесі Українки в 1990—2000-х рр. пам'ятник виявився фактично «вписаним» у закуток між багатоповерховими будівлями, тоді ж було по-новому впорядковано простір біля пам'ятника.

Рис.11. Меморіальна дошка розміщена на фасадному будинку садиби в Києві (Стрілецька, 15) (1893 – 1894 рр.)

Леся Українка з сестрою Ольгою мешкали у флігелі у дворі садиби. Нині тут розміщено посольство Норвегії.

Рис.12. Погруддя та меморіальна дошка Лесі Українки.
Будинок по вул.Саксаганського, 97 в Києві. Гранітну меморіальну дошку виготовили скульптор Г.Н.Кальченко і архітектор А.Ф.Ігнащенко. Вона встановлена в 1971 р.

Слід знати, що родина Косачів в 1899 – 1910 рр. наймала помешкання в цьому будинку. Леся Українка мешкала тут під час своїх приїздів до Києва. З 1962 р. тут працює літературно-меморіальний музей Лесі Українки. На фасаді будинку в 1971 р. встановлено меморіальну дошку Лесі Українці .

Рис.13. Пам’ятник Лесі Українці,що знаходиться на Вознесенському узвозі, 20. на території Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури ( кульптор Володимир Прядка) .

Рис.14. Пам’ятник Лесі Українці. Фрометівська вулиця, 9. Територія Міжрегіональної академії управління персоналом. Скульптори Б. Ю. Крилов і О. Ю Сидорук. Встановлено в 2000 р.

Рис.15. Пам’ятники Лесі Українці в Луцьку встановлений у 1964 р. біля Хрестовоздиженської церкви, а площу Братський міст перейменували на площу Лесі Українки.

У 1966 р. пам’ятник перенесений до міського парку культури і відпочинку і був встановлений на цен тральній алеї. Заново відкритий на честь 95-ї річниці від дня народження Лесі Українки. Площі повернули попередню назву, а парк назвали ім’я Лесі Українки.кульптор Лев Муравін, архітектор Ростислав Метельницький.

Рис.16. Пам'ятник на Театральному майдані перед будівлею Волинського академічного музично-драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка в Луцьку було урочисто відкрито 19 серпня 1977 року. Автори пам'ятника — скульптори Микола Обезюк, Андрій Німенко, архітектори Валентин Жигулін та Сергій Колесо.

Рис.17. Погруддя Лесі Українки встановлено у 1986 р. на честь 115-ї річниці від дня народження Лесі Українки біля центрального входу до Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки (з 2007 року – Волинський національний університет) у місті Луцьку (скульптор Галина Кальченко).

Погруддя встановлене у 1958 р. на честь 45-ї річниці пам’яті Лесі України над автотрасою Луцьк-Ковель, на повороті, що веде до літературно-меморіального музею Лесі Українки. У 1971 р., в рік 100-річчя від дня народження поетеси, погруддя було перенесене до центру села і встановлене біля Будинку культури і приміщення сільської Ради (скульптор Галина Кальченко).

Рис.18. Пам’ятник Лесі Українці у Львові
Пам’ятник встановлено в 1971 р. Скульптор Л.Біганич, архітектор В.Блюсюк.

Пам’ятник дає яскравий приклад, як вдале й ефектне скульптурне вирішення образу може бути зведене нанівець вибором невідповідного місця і недбалим архітектурним оформленням. Розглядаючи його на тлі голої цегляної стіни спортивного залу, мимоволі пригадуєш : «А сирітка сказала – а я у попа обідала». Ми розуміємо, що в 1971 р. при владі були комуністи-україножери, які змушені були виконувати вказівку ЦК КПУ про вшанування пам’яті Лесі Українки, але вшанували її так, що жоден українець не здогадався (не кожен львів’янин знає, де є вулиця Караджича, за совітів – Ріхарда Зорге). Але ми не розуміємо, чому в незалежній Україні цей пам’ятник продовжує перебувати на засланні. Невже у Львові немає відповіднішого місця? По-перше, є маленька площа без назви між вулицями Лесі Українки, Краківською і Низький Замок. Це середмістя, поруч – драматичний театр, який носить ім’я Лесі Українки. По-друге, є маленький скверик на розі вулиць Винниченка і Лисенка, якраз перед будинками Наукового товариства ім.Шевченка, де вже встановлено меморіальну дошку (це місце є кращим з огляду на невеликий розмір скльптури). Ми не віримо, що у Львові не знайдеться 20 чи 30 тисяч гривень на таке переоформлення, не знайдеться мармуру чи граніту на постамент замість залізобетону. Ми вважаємо також, що біля школи по вул.Караджича було б ліпше встановити бюст цього великого просвітителя слов’ян.

Рис.19. Пам’ятники Лесі Українці у Новограді-Волинському встановлено в 1987 р. Скульптор М.Обезюк, архітектор М.Босенко. Скульптура з червоного граніту висотою 4.66 м.[38,39,40].


Рис.20. Бюст Лесі Українки в Новограді-Волинському (1871 – 1873 рр.)

Бюст Лесі Українки перед будинком, в якому вона народилась (Новограді-Волинський, вул. Соборності, 76/2). Встановлено в 1963 р... Скульптор В.Дяченко. Скульптура – бронза, постамент – граніт. Скульптура загальною висотою 2.4 м.

Рис.21. Меморіальна дошка в Новограді-Волинському встановлена 16 серпня 1970 р. Вона виготовлена з бронзи, з барельєфним зображенням Лесі Українки і текстом : “У цьому будинку в 1871 р. народилася велика українська поетеса Леся Українка”. Слід знати, що цей будинок споруджено в 1828 р... Він одноповерховий, збудований з дерева на цегляному фундаменті, отинькований, має 8 кімнат загальною площею 96 кв. м. В 1871 р. тут наймав квартиру П.А.Косач з родиною (дружиною Оленою і сином Михайлом). Тут 13 (25) лютого 1871 р. народилась його дочка Лариса. Будинок на той час належав якомусь Окружку, а вулиця звалась Случанською. Косачі жили в цьому будинку до осені 1873 р., а після цього переїхали в будинок, який нині має адресу вул. Косачів, 5а. В 1970 р., напередодні святкування 100-ліття з дня народження поетеси, тут відкрито музей Лесі Українки .

Рис.22. Памятник Лесі Українці у місті Рава Руська знаходиться по вулиці Ярослава Мудрого.

Рис.23. Погруддя Лесі Українці біля садиби в Колодяжному

Слід знати, що село Колодяжне знаходиться у Волинській області поруч з містом Ковелем. П.А.Косач придбав тут ділянку землі та садибу в 1879 р... З 1882 року сім’я Косачів оселилась тут на постійне мешкання. Леся Українка жила тут до кінця 1896 року, і незважаючи на довгі від’їзди, вважала Колодяжне своєю оселею. В подальші роки вона бувала тут тільки наїздами. Погруддя встановлено у 1958 р. на території літературно-меморіального музею Лесі Українки у Колодяжному, відкрите на честь 45-ї річниці пам’яті поетеси (скульптор Володимир Сколоздра).

Рис.24. Памятник Лесі Українці у Ковелі 

У центрі Ковеля, прямо на площі знаходиться пам'ятник видатній українській письменниці і патріотці свого народу і своєї Батьківщини — Лесі Українці. Письменниця сидить, тримаючи в руках свої твори. Цей пам'ятник дуже люблять маленькі ковельчани — на нього можна залізти і посидіти на руках і колінах видатної української письменниці. Пам’ятник встановлений у 1991 р. на честь 120-ої річниці від дня народження Лесі Українки при вході до парку культури і відпочинку, що носить ім’я поетеси у Ковелі ( скульптор Юліан Савко).

Рис.25. Пам’ятник Лесі Українці в селі Ярунь Новоград-Волинського району Житомирської області 15 травня відкрили пам’ятник видатній землячці Лесі Українці.

Пам’ятник поетесі змінив на посту постамент «вождю пролетаріату», який було демонтовано за ініціативи місцевої влади в жовтні минулого року.

На святі у Яруні директор музею Лесі Українки, що в місті Новоград-Волинську, сказала: «Мені дуже приємно, що першим селом нашого району, де встановлений пам’ятник Лесі Українці, виявилось село Ярунь. Відомо, що маленька Леся зі своєю мамою, відомою письменницею Оленою Пчілкою, їздила по навколишніх селах Звягельщини, і ось тут, у Яруні вона зібрала цілу низку українських народних пісень. Під кожним із зібраних нею творів записано село Ярунь».

Рис.26. Пам’ятник Лесі Українці у містечку Полонне встановлений у 2008 р.

Рис.27. Пам'ятник Лесі Українці в Гадячі. В Україні в рідному місті Михайла Петровича Гадячі у 1995 р. на 100-річчя від дня смерті поставили пам’ятник, спільний пам’ятник Драгоманову, його сестрі Ользі Петрівні Драгомановій–Косач, котра відома як письменниця Олена Пчілка, та Лесі Українці, племінниці Драгоманова, доньці його сестри Олени Пчілки. Скульптор пам’ятника Іда Копийгоренко, архітектор Іван Сидоренко з Гадяча.

Рис.28. Пам'ятник Лесі Українці в Саках
У серпні 1987 року на території санаторію Саки, (центральна алея), відбулося відкриття пам'ятника великій українській поетесі Лесі Українці, яка наприкінці минулого століття приїжджала на лікування в Саки.

Стояло спекотне літо 1890 року. За однією з вулиць села Саки тягнувся візок, запряжений втомленими кіньми. Візок зупинився біля воріт земської грязелікарні. З нього вийшли жінка і струнка, що спирається на палицю дівчина. На її обличчі лежала печать страждання, сумні очі оглянули сумну вулицю і блискуче далеко озеро. Після курної дороги хотілося, перш за все, втамувати спрагу, і дівчина з матір'ю вирішили напитися холодного місцевого напою «бузи». Це була родина Косачів з Волині — мати Олена Петрівна та її дочка — юна поетеса Лариса Петрівна, яка взяла псевдонім Леся Українка. Вона приїхала в Саки лікуватися від кісткового туберкульозу. Мати і дочка повільно йшли по дорозі до готелю, їхню увагу привернули якісь земляні роботи. Артіль мужиків перекопували відкриту територію лікарні. Люди обливалися потом. Тут же чумаки вивантажували землю з безлічі возів, запряжених сірими волами. Здалеку везли цю землю, з України, щоб поліпшити солонцюватих грунтів майбутнього парку.

Їх розмістили в кімнаті на другому поверсі (нині корпус № 5 санаторію «Саки»). Поруч, на березі озера, перебувала грязелікарня, в якій процедури відпускалися на відкритих майданчиках, де бруд нагрівався сонцем. Старший і єдиний на той час лікар грязелікарні Єгор Леонідович Мінятт, призначив Лесі грязьові процедури. У той час медики ще не мали відомостей про те, що при кістковому туберкульозі грязелікування протипоказано. Це було доведено професором М. М. Бурденка лише в 1916 р. на підставі спостережень за лікуванням грязями хворих цією недугою. Однак, тільки в 1923 р. на VI Всеросійському з'їзді лікарів було прийнято остаточне рішення вважати грязелікування протипоказаним при кістковому туберкульозі. А поки Леся приймала грязьові процедури, здоров'я юної поетеси дещо погіршилося, і через місяць мати з хворою дочкою переїхали до Євпаторії.

Рис.29. Пам'ятник Лесі Українці в Балаклаві
У 2004 р. з’явилося ще одне місце на Лесиній карті, що логічно продовжило історію перебування письменниці у Криму — було відкрито пам’ятник Лесі в Балаклаві.

На будинку, в якому вона жила в Балаклаві, було встановлено меморіальну дошку .

Меморіальні дошки Лесі Українці В Євпаторії
Леся Українка Тричі лікувалася в Євпаторії Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Вперше прибула вона до Євпаторії у серпні 1890 року. Леся Українка разом з матір'ю знімала номер в одному з євпаторійських готелів, якій не вдалося встановити. Здоров'я Лесі Українки і після лікування в Саках і Євпаторії не покращився. І сім'я тому вирішила і в майбутньому р. відправити її на лікування в Крим і, зокрема, в Євпаторію. 10 червня (ст. ст.) 1891 року Леся Українка разом з матір'ю прибула до Євпаторії. Зупинилися вони в будинку Мічрі, на колишній Фонтанній вулиці. Будинок цей належав власникові Шакая і зберігся до наших днів. Він знаходиться на вулиці Революції, 41. На ньому встановлена меморіальна дошка, яка повідомляє, що тут Леся Українка проживала зі своєю матір'ю в 1891 р...

Рис.30. Бюст Лесі Українки в парку Гурзуфського Військового санаторію

Рис.31. Пам’ятник Лесі Українці в Ялті 

Географічне поширення пам’ятників, музеїв і меморіальних дошок, присвячених великій донці українського народу віддзеркалюють ці рисунки:

Для збільшення фото - клацніть на нього

Для збільшення фото - клацніть на нього

Ці картографічні моделі свідчать про широкий діапазон творчих (на жаль, далеко не завжди творчих, але і пов’язаних з болючими операціями і лікуванням) подорожей і діяльності Лесі Українки.

Її діяльність, крім України, охоплює ще 16 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, включаючи не тільки фізичне перебування поетеси, а й наявність знаків шани до цієї високої людини. Воістину, Леся Українка є світовою особистістю.

О.О. Бейдик,
доктор географічних наук,
професор (Київський національний універститет імені Тараса Шевченка)

24 січня

Інші дати
Народився Іван Бутенко
(1854, Херсонщина – 1891) – український оперний співак (бас). Виконавець партій Тараса («Тарас Бульба»), Руслана («Руслан і Людмила»), Пимена («Борис Годунов»), Мефістофеля («Мефістофель») та ін.
Розгорнути
Народився Юрій Покальчук
(1941, м. Кременець Тернопільської обл. - 2008) - український письменник, перекладач, літературознавець. Автор оповідань, повістей, романів, літературно-критичних праць.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі