Владислав Городецький — нащадок старовинного польського шляхетного роду, що згодом підтверджено й російськими дворянськими правами 1824 року в Подільській губернії.
Народився майбутній архітектор Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім'я) 23 травня (4 червня за новим стилем) 1863 року в селі Шолудьки Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області).
По закінченню училища Святого Павла в Одесі та Імператорської академії мистецтв у Петербурзі (1890) переїхав до Києва, де прожив майже 30 років.
У Києві Городецький оселився у 1891 році. Його першими роботами тут стали дерев’яний стрілецький тир у садибі «Товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання поблизу» Лук`янівського цвинтаря та мармурова усипальниця баронів Штейнгелів на Аскольдовій могилі.
Упродовж наступних тридцяти років В.Городецький спорудив близько тридцяти будинків у Києві та низку будівель в інших містах України. Зокрема, він побудував мавзолей графів Потоцьких у селі Печері, Шпиківський цукровий завод, каплицю у Рахнах-Лісових на Поділлі, жіночу гімназію у Черкасах, гімназію та міську школу в Умані, лікарню у Мошнах, греблі і шлюзи на волинських річках. В Євпаторії архітектор збудував собі віллу, у Сімферополі – власний завод вуглекислоти та штучного льоду.
У Києві В.Городецький побудував на вул. Жилянській Південноросійський машинобудівний завод, за радянської влади відомий як «Ленінська кузня». На Куренівці він звів цементний завод «Фор», який із синьої глини з берегу Глибочиці щороку виробляв 640 тис. пудів цементу (Городецький був співвласником та членом ради директорів цього підприємства). А для Всеросійської виставки 1897 року, що розмістилася на Троїцькій площі (нині тут НСК «Олімпійський»), Городецький збудував з дерева павільйони Костянтина та Юзефа Потоцьких.
Наприкінці ХІХ сторіччя В.Городецький заснував у Києві власну будівельну контору, яка за його проектами звела кілька будинків у чотирикутнику між Хрещатиком і вулицями Миколаївською (нині Архітектора Городецького), Лютеранською та Банковою.
Серед них вирізнялася чотириповерхова будівля Російського страхового товариства на розі Прорізної та Хрещатика, увінчана баштою із шпилем (не зберіглася, зруйнована вибухом 1941року). На початку вулиці Миколаївської архітектор збудував у співавторстві з Георгієм Шлейфером та Едуардом Брадтманом чотириповерховий готель «Континенталь» (тепер тут консерваторія — вул. Архітектора Городецького, буд.3). Актова зала готелю була оформлена у мавританському стилі, а один з трьох ресторанів – у стилі Людовика ХV.
На нинішній вул. Архітектора Городецького, біля перетину її з нинішньою вулицею Марії Заньковецької Владислав Городецький побудував пишно оздоблений шестиповерховий прибутковий будинок, що і сьогодні пофарбований у блакитний колір (будинок №11). Поруч із ним Городецький звів чотириповерховий будинок меблевої фірми Йосипа Кімаєра, який сьогодні займає Міністерство юстиції (будинок №13). На перших двох поверхах будинку розташовувався салон меблів, у флігелях на подвір’ї – виробничі корпуси та склади готової продукції, а внутрішній дворик архітектор накрив скляним дахом.
До свого сорокаліття В.Городецький побудував для себе на вулиці Банковій знаменитий Будинок з химерами (до речі, цього року цій будівлі виповнюється 110 років!). Будинок з химерами стоїть на крутому південному схилі Хрещатицької долини, тому з боку Банкової має три поверхи, а з боку площі Івана Франка – шість.
Італійський скульптор Еліо Саля прикрасив будівлю створеними з бетону наядами, дельфінами, слонами, носорогами, жабами, ящірками та іншими істотами. Кожний поверх будинку займала одна квартира, і для кожної архітектор передбачив окремий винний льох, стайню, каретний сарай, льодовню і навіть корівник. Він оселився у найкращій квартирі з 10 кімнат, а решту квартир здавав внайми.
В останній рік ХІХ сторіччя В.Городецький одночасно працював над проектами трьох цілковито відмінних будівель.
На схилі над Європейською площею він звів будинок Історичного музею (нині – Національний художній музей, вул.М.Грушевського, буд.6) із класичним шестиколонним портиком, який стережуть двоє левів роботи Е.Саля. На будівництво витратили 249 тис. крб, з яких уряд дав лише 100 тис. крб, 108 тис. крб виділила родина меценатів Терещенків.
Одночасно за проектом і під наглядом Городецького на Ярославовому Валу, 7, було збудовано унікальну не тільки для Києва караїмську кенасу — в екзотичному мавританському стилі. Будівля до нас дійшла дещо в пошкодженому варіанті, але і сьогодні ми можемо оцінити її високу художність, архітектурну цінність, поєднання східного маврітанського стилю зі своїм власним, якій дуже легко вгадується. Взагалі, Владислав Городецький маючи вишуканий смак вмів поєднати природний ландшафт, призначення будівлі та її художній стиль, це його візитна картка.
Разом із Сала зодчий демонстрував і знання історичних архітектурних стилів, і вишуканий мистецький смак стилізатора-естета.
Нарешті, у долині Либеді митець збудував у неоготичному стилі костьол Святого Миколая, вперше використавши залізобетонні палі та перекриття, а Саля прикрасив храм фігурами янголів та святих. Головну увагу зосереджено на західному фасаді — з трьома порталами, величезним вітражованим круглим вікном-«трояндою», над яким підноситься трикутний фронтон. Обабіч — високі готичні фіали й ажурні стрільчасті вежі. Загальна висота споруди 55 метрів.
В.Городецький також проектував меблі, виготовляв ювелірні прикраси, малював ескізи театральних декорацій, вітражів, шпалер, тканин, взуття та одягу, розписував плафони, різьбив камінь і оформляв книги. Він був завзятим мисливцем, не раз здобував нагороди на стрілецьких змаганнях і щороку їздив на полювання до Азербайджану, Афганістану, на Кавказ та Алтай, до Ірану, Кенії, Монголії, Середньої Азії, Сибіру і Тибету.
Привезені з тих мандрів екзотичні експонати мисливець дарував Музею Товариства правильного полювання, що розміщувався на Хрещатику, а живих тварин – зоопарку. Враження від своїх подорожей Городецький виклав у книзі «У джунглях Африки. Записки мисливця», яку він проілюстрував своїми малюнками та фотографіями і видав власним коштом.
Владислав Городецький був одружений з дочкою відомого київського підприємця німецького походження Корнелією Марр (1871—1962). Мав також успіх і як дизайнер вбрання та ювелірних прикрас для власної дружини. Вони мали двох дітей.
Більшовики конфіскували всі маєтності Городецького, відтак навесні 1920 року він з дружиною Корнелією виїхав до Варшави. У Польщі Городецький збудував критий ринок та водогінну вежу у місті Пьотркові Трибунальському і водогінні вежі, бойні та електростанцію у Радомі й Любліні, розробив проект реставрації родового замку князів Вишневецьких у Вишневці на Волині.
1928 року Владислав Городецький на запрошення компанії, що будувала залізниці в Ірані, переїхав до Тегерана і за два роки спорудив там залізничний вокзал, театр, готель та Шахський палац.
Він помер у Тегерані 3 січня 1930 року від серцевого нападу і був похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб. На його могилі встановлено просту кам'яну брилу сірого кольору, яким він так широко користувався у своїх спорудах.
Фото "Рідної країни
Могилою Владислава Городецького нині опікується Посольство України в Ірані.
До речі
До числа фіналістів акції «7 чудес Києва» увійшли творіння В. Городецького — Будинок з химерами, Караїмська кенаса, Миколаївський костел, Національний художній музей. Детально про акцію дивіться на сайті 7chudes.in.ua
Підготувала Юлія Царенко, «Рідна країна»
За матеріалами Енциклопедії Києва, Вікіпедії, газ. «День»
