chrome firefox opera safari iexplorer

Земля має годувати всю Україну, а не лише олігархів

01 листопада 2016 о 08:13
zaxid.net

Одне з ключових та історично важливих для України питань – це ставлення до продажу землі. Нині ця проблема обговорюється з двох альтернативних позицій.

 Перша альтернатива (її сподвідує нинішня влада, підтримують олігархічні агрохолдинги та міжнародні корпорації): необхідно якнайшвидше створити ринок землі через право необмеженого продажу земель сільськогосподарського призначення.

В цій альтернативі зацікавлені, насамперед, ключові гравці земельного ринку – відомі агрохолдинги, які сьогодні орендують сотні тисяч гектарів землі, та іноземні гравці на цьому ринку, які розуміють, що в умовах різкого зростання населення, дефіциту продуктів харчування тощо вкладання в землю є найбільш перспективним. Зрозуміло, що у всіх решти – невеликих агрофірм, фермерських і селянських господарств — немає достатньої кількості грошей, аби навіть викупити землю, яку вони орендують та обробляють.

Друга альтернатива: подальше продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення до 2019 року, 2020-го чи 2022-го (за версіями різних політичних партій). Незважаючи на позірну привабливість цього шляху, який не дає вже зараз монополізувати та тотально скупити землю сільськогосподарського призначення олігархам чи міжнародним корпораціям, цей варіант у кінцевому рахунку все одно є злом, хоч і меншим за попереднє. Адже друга альтернатива жодним чином не пропонує, як вирішити проблему, натомість намагається її законсервувати.

Тобто, підпільна де-факто монополізація ринку землі триватиме й далі, нинішні гравці й далі почуватимуться комфортно, продовжуючи забирати у селян, невеликих фермерських господарств землі в оренду, накопичуючи у своїх руках тисячі гектарів та чекаючи на легалізацію цих оборудок.

Варто зауважити, що монополізація й олігархізація у сфері сільського господарства призводять до тотального безробіття в сільській місцевості та фактичного знищення села як соціокультурного середовища збереження українськості. Так, лише за останніми офіційними даними, нині в селі проживають 13,1 млн людей, із них – лише біля 3 млн осіб працюють у сфері сільського господарства, тобто – біля 20%.

Отож, і при першій, і при другій альтернативі Україна перетворюється (у першому випадку офіційно, у другому – неофіційно) на країну, де кілька сімей та фінансово-політичних корпорацій, фактично, стають власниками земель сільськогосподарського призначення.

На сьогодні суспільство не знає реальної картини того, що відбулося з українською землею і як насправді виглядає цей деформований та, вочевидь, неадекватний ринок земель: хто скільки гектарів має в оренді, як її використовує тощо.

Громадський рух «Рідна країна», вивчаючи досвід різних країн щодо цього питання, залучив експертів для того, щоб запропонувати інший, цивілізований, зрозумілий та взаємовигідний шлях формування ринку землі в Україні.

  1. На першому етапі необхідно провести ПОВНУ ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ земель сільськогосподарського призначення, які вже взяті в оренду. Для цього необхідно проаналізувати у Державному земельному кадастрі України «Публічну кадастрову карту» на предмет фактів монополізму як на загальнонаціональному, так і регіональному рівнях.

Умовно кажучи, ми повинні розуміти, скільки землі сьогодні передано в оренду найбільшим гравцям земельного ринку, починаючи з представників родини Президента і закінчуючи родинами та «братськими» компаніями-агрохолдингами голів обласних та районних адміністрацій.

  1. Після виявлення монополій і ВВЕДЕННЯ ВІДПОВІДНИХ САНКЦІЙ щодо них, необхідно підключати додаткові механізми. Заздалегідь зрозуміло, що інвентаризація земель покаже, що у нас деякі юридичні та фізичні особи мають в оренді сотні тисяч гектарів землі. Тому вже на цьому етапі, не чекаючи можливої легалізації права на продаж землі, необхідне включення механізму антимонопольного обмеження (окрім Антимонопольного комітету, який не виконує своїх функцій у цьому питанні), щоб не допустити монополії в України, областях чи конкретних районах одного чи кількох власників землі.
  1. Необхідне правове та інституційне забезпечення створення ЗЕМЕЛЬНОЇ БІРЖІ (з регіональними представництвами) як ключової незалежної інституції, яка забезпечує цивілізовані правовідносини у земельному питанні.
  1. Необхідне ухвалення ЗАКОНУ ПРО ОБІГ ЗЕМЛІ, який би чітко легалізував ВСІ процедури, які вже сьогодні відбуваються із землею сільськогосподарського призначення. Зокрема, передбачив би процедуру визначення адекватної вартості оренди та продажу землі, механізму контролю за нецільовим використанням землі, відповідальності за умисне нанесення шкоди ґрунтам тощо.
  1. Необхідне гарантування того, що (як нині, так і в перспективі) купівля землі сільськогосподарського призначення БУДЕ ЗАБОРОНЕНА ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ (НЕРЕЗИДЕНТІВ).
  1. За умов створення відповідних правових та інституційних передумов для недопущення монополії та зловживань, необхідно законодавчо закріпити МІНІМАЛЬНУ ЦІНУ на землю сільськогосподарського призначення, виходячи з того, що ця ціна за показниками українського чорнозему повинна бути НЕ МЕНШОЮ за ціну землі в країнах Центральної Європи. Так, ціна земель сільськогосподарського призначення у Новій Зеландії коштує $23280/га, Італії – $18189/га, Канаді – до $12750/га, Китаї – $12285/га, Польщі – $7200/га, Болгарії – $4500/га.
  1. Після встановлення адекватної мінімальної ціни на землю, має бути закріплене право ВЛАСНИКАМ ЗЕМЕЛЬНИХ ПАЇВ не лише здавати в оренду, а й продавати власні земельні паї ВИКЛЮЧНО ДЕРЖАВІ ЧЕРЕЗ ЗЕМЕЛЬНУ БІРЖУ.
  1. Необхідно передбачити ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ ПІДТРИМКИ невеликих фермерських господарств та кооперацій – реальної альтернативи монополізації земельного ринку та скупки землі великими агрохолдингами, а також реальної можливості створення нових робочих місць на селі.
  1. Забезпечити нормальне функціонування соціальної та гуманітарної інфраструктури сільської місцевості шляхом введення АДЕКВАТНОГО МІСЦЕВОГО ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ як для агрофірм, так і для підприємців-орендарів, надходження з якого поповнювали би місцеві бюджети.
  1. На останньому етапі можливе законодавче забезпечення права на отримання довгострокової оренди землі через Земельну біржу виключно для ведення сільськогосподарської діяльності або права на купівлю у приватну власність ОБМЕЖЕНОЇ КІЛЬКОСТІ ЗЕМЛІ для фізичних чи юридичних осіб, виключно для тих, ХТО МАЄ ДОСВІД РОБОТИ в аграрній сфері та ефективно в ній працює. Варто розпочати з пілотних проектів у найпідготовленіших регіонах.

У цьому сенсі може бути корисним досвід Німеччини, де потенційний покупець землі площею понад 1 га має обґрунтувати мету придбання землі й подати свідоцтво щодо фахової підготовки, адже згідно з законодавством, необхідно, щоб людина мала профільну сільськогосподарську освіту та досвід роботи в аграрній сфері.

Щодо кількісного обмеження продажу земель сільськогосподарського призначення, то, наприклад, в Польщі один власник може придбати не більше 500 га землі, в Угорщині – не більше 300 га, в Іспанії – 250 га, в Румунії – 200 га, в Данії – 155 га тощо.

Ці пропозиції Громадський рух «Рідна країна» розглядає як початок серйозної фахової дискусії щодо ключового для сучасної України земельного питання. Тому чекаємо ВАШИХ ПРОПОЗИЦІЙ на електронну скриньку ua.ridna@gmail.com.

3-gladunyakІван ГЛАДУНЯК, заслужений юрист України

 

 

3-gresВолодимир ГРЕСЬ, заслужений економіст України

 

 

3-suslovЄвгеній СУСЛОВ, директор Агропромислової корпорації «Сквира»

 

Розділи: Політика

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі