chrome firefox opera safari iexplorer

13 липня 1940 року народився український поет і правозахисник Іван Сокульський

13 липня 2018 о 11:58
radiosvoboda.org

Замало — бути!.. 
Ще треба статись. 
Не досить — статись, 
ще треба вдатись. 
І мало — вдатись, 
ще й — не піддатись!.. 
Замало — бути.  

І.Сокульський

Івана Сокульського тричі засуджували, й якими б не були формально обвинувачення, всі строки Іван отримав, змагаючись за волю нації й людини. Сучасники його так і називали – «лицар волі».

Іван Григорович Сокульський народився на хуторі Червоноярському  Синельниківського району на Дніпропетровщині, в родині Григорія Сокульського та Надії Гривнак.  

Батька свого Іван не знав: влітку 1941р. він записався добровольцем на фронт, а взимку 1944-го зник безвісти.

1957 р. Іван Сокульський закінчив закінчив Синельниківську середню школу № 3. Якийся час працював на заводі — токарем, слюсарем.

У 1962-64р.р. навчався на філологічному факультеті Львівського університету, брав участь у діяльності Клубу творчої молоді (КТМ). З III курсу перевівся до Дніпропетровського державного університету, де поринув у роботу студії «Гарт», став співзасновником Дніпропетровського  КТМ.

У травні 1965-го І.Сокульський був виключений з університету за звинуваченням у націоналізмі, офіційно — з формулюванням «за недостойну поведінку», втім без жодних пояснень, у чому така поведінка полягала.

Працював у багатотиражках: «Приорільська правда», «Енергетик», «Червоний гірник», але звідусіль його змушували  звільнятися – через «антирадянські» погляди.  Працював на дніпропетровських заводах,  на шахтах Львівсько-Волинського вугільного басейну, матросом на річковому флоті, пожежником.  І писав вірші…

У серпні 1968р.  з’явився «Лист творчої молоді Дніпропетровська» — звернення-протест патріотично налаштованих мешканців міста до голови  Ради міністрів УРСР В.Щербицького, кандидата в члени політбюро ЦК КПУ Ф.Овчаренка  та секретаря  Спілки письменників України Д.Павличка у зв’язку з нищівною кампанією компартійного керівництва проти  роману О.Гончара «Собор», опублікованого у №1  журналу «Вітчизна» за 1968р., та цькуванням його автора, а також — русифікацією навчальних закладів Дніпропетровщини.  

Авторами «Листа…» були поет Іван Сокульський та    журналіст Михайло Скорик. «Лист» дав потужний поштовх зародженню  і розвиткові  в краї дисидентського руху. «Листа» передрукували  у нью-йоркському «Віснику», канадській газеті «Українські вісті», мюнхенському журналі «Сучасність», його транслювали на радіо «Свобода».

Проти авторів і поширювачів листа була порушена кримінальна справа за статтями «антирадянська агітація і пропаганда» та «розповсюдження антирадянських матеріалів».

Івана Сокульського заарештували  14 червня 1969р. Окрім підготовки «Листа…», його звинувачували у  поширенні самвидавних матеріалів, зокрема, виступу П.Григоренка на захист кримських татар, та написанні «крамольних» віршів «Воли», «Святослав», «Ностальгія», низки інших. 

В січні 1970р. Дніпропетровський обласний суд засудив його за «антирадянську агітацію і пропаганду» до 4,5 р. таборів.  

Іван Сокульський відбував строк у мордовських таборах, а з кінця 1971-го – у Владимирському централі, в тюремному  бараці для психічно хворих. У таборах затоваришував з О.Заливахою, М.Горбалем, Я.Лесівим, Л.Горохівським. Брав участь у протестних акціях, не раз  був покараний карцером. 14 грудня 1973р. вийшов на волю.

Від кінця 1973р. І.Сокульський мешкав у Дніпропетровську. В серпні 1974р. взяв шлюб з Орисею Лесів – сестрою о.Ярослава Лесіва.  Працював робітником. У відповідь на чергові арешти правозахисників, серед них – Я.Лесіва, П.Розумного, М.Горбаля – у жовтні 1979р. І.Сокульський вступив до  Української Гельсінської Групи.

11 квітня 1980р. був знову заарештований.  Головне звинувачення:  наклеп на радянський державний і суспільний лад, що містився у його віршах. 

І.Сокульський винним себе не визнав і давати покази відмовився. Останнє слово виголошував упродовж 6 годин. Дніпропетровський облсуд рокував Івана Сокульського, якого кваліфікував як небезпечного рецидивіста,  до позбавлення волі строком на 10 років: перші 5 – у тюрмі, решта – в таборі особливого режиму —  та 5 років заслання.

Від кінця травня 1981р. Іван Сокульський відбуває покарання у Чистопільській в’язниці. В листопаді у нього вилучили всі рукописи:  62 учнівські зошити; 200 сторінок літературознавчих праць;  2 зошити виписок зі справи; листи О.Гончару, П.Загребельному з проханням захистити його творчу власність.

У  1983р. І. Сокульського возили до Дніпропетровська – «на профілактику». Після цього в обласній газеті «Зоря» з’явилася фальшивка – публікація «Прозріння» — про нібито каяття  Сокульського. Домагаючись спростування наклепу, Іван був заарештований втретє – за сфабрикованим обвинуваченням у бійці – та засуджений за «злісне хуліганство і порушення тюремного режиму» до 3 років ув’язнення. Зазнав інфаркту.  

В середині жовтня 1985р. Івана Сокульського привезли до відділення особливого режиму табору ВС-389/36-1, що в селі Кучино Пермської області. Понад 100 діб перебував у штрафному ізоляторі (ШІЗО)  – за відмову  працювати та інші подібні «порушення».  Рік провів у одиночній камері, без права на отримання передач. У квітні 1988р. перейшов на статус політв’язня. Дістав 50 діб ШІЗО за протестні листи до генпрокурора СРСР. 

13 липня 1988р. Ольга Стокотельна – дружина М.Горбаля – та Орися Сокульська розпочали голодування з вимогою звільнення їхніх чоловіків.

2 лютого 1988р. Іван Сокульський був звільнений у зв’язку з горбачовською ліквідацією таборів для політв’язнів.   

У січні 1989р. Іван Сокульський  розпочинає активну політичну і громадську діяльність: вступає до  Української асоціації незалежної творчої  інтелігенції, видає журнал «Пороги» (вийшло 9 чисел).

І.Г.Сокульський став одним із засновників українських організацій на Дніпропетровщині: Товариства української мови ім. Т.Шевченка, «Меморіалу», Народного Руху України. Створив та очолив обласну організацію УГС.

20 травня 1991р. в Дніпропетровську, під час пікетування на підтримку незалежності України, Івана Сокульського жорстоко побили агенти КДБ. Протягом місця правозахисник почувався дедалі гірше, і 22 червня помер.

Вже по смерті І.Сокульського до читача прийшли  книги  поезій: «Влада каменю», «Означення волi». Їх підготувала до друку Іванова дружина Орися. Листи правозахисника у двох томах видала донька Марія.  

Іван Сокульський посмертно був прийнятий  до Національної Спілки письменників України, нагороджений орденом «За мужність» І ступеня та орденом Свободи.   

У місті Дніпро ім’ям Івана Сокульського названо одну з вулиць. 

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух «Рідна країна»

18 листопада

Інші дати
Народився Кость Левицький
(1859, м.Тисмениця, Івано-Франківська область - 1941) - український державний діяч, адвокат, публіцист. Один з найвизначніших політичних діячів Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 ст., керівник уряду ЗУНР (1918). Автор історичних праць «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.», «Великий зрив».
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця” (Кость Левицький)
Розгорнути