chrome firefox opera safari iexplorer

13 липня 1940 року народився український поет і правозахисник Іван Сокульський

13 липня 2018 о 11:58
radiosvoboda.org

Замало — бути!.. 
Ще треба статись. 
Не досить — статись, 
ще треба вдатись. 
І мало — вдатись, 
ще й — не піддатись!.. 
Замало — бути.  

І.Сокульський

Івана Сокульського тричі засуджували, й якими б не були формально обвинувачення, всі строки Іван отримав, змагаючись за волю нації й людини. Сучасники його так і називали – «лицар волі».

Іван Григорович Сокульський народився на хуторі Червоноярському  Синельниківського району на Дніпропетровщині, в родині Григорія Сокульського та Надії Гривнак.  

Батька свого Іван не знав: влітку 1941р. він записався добровольцем на фронт, а взимку 1944-го зник безвісти.

1957 р. Іван Сокульський закінчив закінчив Синельниківську середню школу № 3. Якийся час працював на заводі — токарем, слюсарем.

У 1962-64р.р. навчався на філологічному факультеті Львівського університету, брав участь у діяльності Клубу творчої молоді (КТМ). З III курсу перевівся до Дніпропетровського державного університету, де поринув у роботу студії «Гарт», став співзасновником Дніпропетровського  КТМ.

У травні 1965-го І.Сокульський був виключений з університету за звинуваченням у націоналізмі, офіційно — з формулюванням «за недостойну поведінку», втім без жодних пояснень, у чому така поведінка полягала.

Працював у багатотиражках: «Приорільська правда», «Енергетик», «Червоний гірник», але звідусіль його змушували  звільнятися – через «антирадянські» погляди.  Працював на дніпропетровських заводах,  на шахтах Львівсько-Волинського вугільного басейну, матросом на річковому флоті, пожежником.  І писав вірші…

У серпні 1968р.  з’явився «Лист творчої молоді Дніпропетровська» — звернення-протест патріотично налаштованих мешканців міста до голови  Ради міністрів УРСР В.Щербицького, кандидата в члени політбюро ЦК КПУ Ф.Овчаренка  та секретаря  Спілки письменників України Д.Павличка у зв’язку з нищівною кампанією компартійного керівництва проти  роману О.Гончара «Собор», опублікованого у №1  журналу «Вітчизна» за 1968р., та цькуванням його автора, а також — русифікацією навчальних закладів Дніпропетровщини.  

Авторами «Листа…» були поет Іван Сокульський та    журналіст Михайло Скорик. «Лист» дав потужний поштовх зародженню  і розвиткові  в краї дисидентського руху. «Листа» передрукували  у нью-йоркському «Віснику», канадській газеті «Українські вісті», мюнхенському журналі «Сучасність», його транслювали на радіо «Свобода».

Проти авторів і поширювачів листа була порушена кримінальна справа за статтями «антирадянська агітація і пропаганда» та «розповсюдження антирадянських матеріалів».

Івана Сокульського заарештували  14 червня 1969р. Окрім підготовки «Листа…», його звинувачували у  поширенні самвидавних матеріалів, зокрема, виступу П.Григоренка на захист кримських татар, та написанні «крамольних» віршів «Воли», «Святослав», «Ностальгія», низки інших. 

В січні 1970р. Дніпропетровський обласний суд засудив його за «антирадянську агітацію і пропаганду» до 4,5 р. таборів.  

Іван Сокульський відбував строк у мордовських таборах, а з кінця 1971-го – у Владимирському централі, в тюремному  бараці для психічно хворих. У таборах затоваришував з О.Заливахою, М.Горбалем, Я.Лесівим, Л.Горохівським. Брав участь у протестних акціях, не раз  був покараний карцером. 14 грудня 1973р. вийшов на волю.

Від кінця 1973р. І.Сокульський мешкав у Дніпропетровську. В серпні 1974р. взяв шлюб з Орисею Лесів – сестрою о.Ярослава Лесіва.  Працював робітником. У відповідь на чергові арешти правозахисників, серед них – Я.Лесіва, П.Розумного, М.Горбаля – у жовтні 1979р. І.Сокульський вступив до  Української Гельсінської Групи.

11 квітня 1980р. був знову заарештований.  Головне звинувачення:  наклеп на радянський державний і суспільний лад, що містився у його віршах. 

І.Сокульський винним себе не визнав і давати покази відмовився. Останнє слово виголошував упродовж 6 годин. Дніпропетровський облсуд рокував Івана Сокульського, якого кваліфікував як небезпечного рецидивіста,  до позбавлення волі строком на 10 років: перші 5 – у тюрмі, решта – в таборі особливого режиму —  та 5 років заслання.

Від кінця травня 1981р. Іван Сокульський відбуває покарання у Чистопільській в’язниці. В листопаді у нього вилучили всі рукописи:  62 учнівські зошити; 200 сторінок літературознавчих праць;  2 зошити виписок зі справи; листи О.Гончару, П.Загребельному з проханням захистити його творчу власність.

У  1983р. І. Сокульського возили до Дніпропетровська – «на профілактику». Після цього в обласній газеті «Зоря» з’явилася фальшивка – публікація «Прозріння» — про нібито каяття  Сокульського. Домагаючись спростування наклепу, Іван був заарештований втретє – за сфабрикованим обвинуваченням у бійці – та засуджений за «злісне хуліганство і порушення тюремного режиму» до 3 років ув’язнення. Зазнав інфаркту.  

В середині жовтня 1985р. Івана Сокульського привезли до відділення особливого режиму табору ВС-389/36-1, що в селі Кучино Пермської області. Понад 100 діб перебував у штрафному ізоляторі (ШІЗО)  – за відмову  працювати та інші подібні «порушення».  Рік провів у одиночній камері, без права на отримання передач. У квітні 1988р. перейшов на статус політв’язня. Дістав 50 діб ШІЗО за протестні листи до генпрокурора СРСР. 

13 липня 1988р. Ольга Стокотельна – дружина М.Горбаля – та Орися Сокульська розпочали голодування з вимогою звільнення їхніх чоловіків.

2 лютого 1988р. Іван Сокульський був звільнений у зв’язку з горбачовською ліквідацією таборів для політв’язнів.   

У січні 1989р. Іван Сокульський  розпочинає активну політичну і громадську діяльність: вступає до  Української асоціації незалежної творчої  інтелігенції, видає журнал «Пороги» (вийшло 9 чисел).

І.Г.Сокульський став одним із засновників українських організацій на Дніпропетровщині: Товариства української мови ім. Т.Шевченка, «Меморіалу», Народного Руху України. Створив та очолив обласну організацію УГС.

20 травня 1991р. в Дніпропетровську, під час пікетування на підтримку незалежності України, Івана Сокульського жорстоко побили агенти КДБ. Протягом місця правозахисник почувався дедалі гірше, і 22 червня помер.

Вже по смерті І.Сокульського до читача прийшли  книги  поезій: «Влада каменю», «Означення волi». Їх підготувала до друку Іванова дружина Орися. Листи правозахисника у двох томах видала донька Марія.  

Іван Сокульський посмертно був прийнятий  до Національної Спілки письменників України, нагороджений орденом «За мужність» І ступеня та орденом Свободи.   

У місті Дніпро ім’ям Івана Сокульського названо одну з вулиць. 

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух «Рідна країна»

22 вересня

Інші дати
Народився Олександр Потебня
(1835 – 1891), український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф, літературознавець, педагог, громадський діяч. Основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо.
«Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу» (О.Потебня).
Розгорнути