Відкритий лист Прем’єр-міністру України п. Азарову М. Я
Шановний Миколо Яновичу!
Останнім часом Ви, напевно, особисто відчули хворобливі симптоми національного інформаційного поля, коли публічно заявляли про упередженість телевізійного матеріалу щодо ситуації з тарифами на житлово-комунальні послуги, байдужість журналістів до ювілею великого вченого академіка Володимира Вернадського, про засилля в нашому недійному просторі негативізму, жорстокості, агресії. та відсутність у ньому державницько-патріотичних настроїв, високого морального духу. На жаль, саме такий алгоритм комунікаційних зв’язків виробляють державні органи, відповідальні за інформаційну сферу, де спостерігається наростання інформаційного протистояння, втім числі на міждержавному рівні.
Черговим прикладом нерозуміння українською владою явища й небезпек інформаційних воєн, які загострюються , (в відтак і неадекватного реагування на їх прояви) , став черговий агітаційно-пропагандистський випад російського державного телебачення стосовно підсумків візиту Президента України до Росії. У відповідь на грубу, брутальну, образливу витівку «агітпропу» сусідньої держави на адресу українського Президента українська сторона сором’язливо промовчала: мовляв,телевізійний сюжет – це особиста думка журналіста. Така поведінка очільників державної інформаційної сфери України – це ознака безсилля, некомпетентності, логічний підсумок кількарічної роботи команди так званих, менеджерів від медіа бізнесу. За останні роки Держкомтелерадіо України трансформувалося з генерального штабу розробки національної інформаційної політики на фінансовий офіс щодо реалізації скромних державних програм телерадіовиробництва, книговидання, обслуговування сумнівних комерційних проектів на кшталт «Euronews». Це відбувається на тлі катастрофічного падіння обсягів власного виробництва та системного наповнення іноземним продуктом національного медіа ринку.
Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення перетворюється з державного регуляторного органу на нотаріальну контору щодо забезпечення частотним ресурсом політико-олігархічних груп, при цьому інтереси державних мовників демонстративно та цинічно ігноруються, як це сталося під час одного з останніх конкурсів на отримання частот на мовлення, коли Українське радіо вкотре капітулювало (було принищене) перед всесильним «шансоном». Державне телебачення переформатовується на малоросійський філіал скромного російського регіонального мовника десь з Кубані чи Стародубщини, Фактично знищується державне радіо, яке системно почало зникати з національного ефіру (чого не було навіть роки Великої Вітчизняної війни, коли український голос транслювався на окуповану територію з Поволжя), руйнується найпотужніший радіопередавальний центр у Броварах , без якого практично неможливо забезпечити мовлення в особливий період та реалізувати проект цифрового радіомовлення.
Україна, чи не єдина держава у Східній Європі, яка, по-суті, згорнула державне іномовлення – унікальну платформу для проникнення у світовий інформаційний простір, реалізації програми євроінтеграції. Прикладом печерної медіа культури, переконливим свідченням неспроможності нашої влади діяти в умовах навіть не глобальної техногенної катастрофи, а локальної природної стихії, стали снігові заметілі в Києві.
Якщо в столиці держави, маючи потужний інформаційний ресурс, зокрема/ FM-радіомовлення, що слухають у кожному автомобілі, ніхто не здатний налагодити елементарної комунікації з населенням, що тоді говорити про поширення інформації в особливий період (воєнний стан, техногенні катастрофи) по всій території країни, що покрита глухонімими плямами інформаційних порожнин. Катастрофічна ситуація склалася у видавничій галузі з найнижчим у Європі показником випуску книг на душу населення, різко зменшуються тиражі українських газет та журналів. Означені тенденції — це критична межа загроз не лише інформаційній, а й національній безпеці в цілому.
З повагою та розумінням —
секретар НСЖУ Віктор Набруско
